Наливайко Дмитро Сергійович — Енциклопедія Сучасної України

Наливайко Дмитро Сергійович

НАЛИВА́ЙКО Дмитро Сергійович (06. 11. 1929, с. Понорниця, нині смт Короп. р-ну Черніг. обл.) – літературо­знавець, компаративіст. Д-р філол. н. (1987), проф. (1991), акад. НАНУ (2012). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1998). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2007). Закін. Сум. пед. ін-т (1953). Викладав на каф. рос. та зарубіж. літ-р Ніжин. (Черніг. обл., 1957–71) та Київ. (1972–82) пед. ін-тів, Київ. ун-ту (1982–94). Від 1987 – гол. н. с. відділу теорії літ-ри і компаративістики, від 2002 – зав. відділу компаративістики Ін-ту літ-ри НАНУ (Київ); одночасно 1992–2005 – проф. каф. філології Нац. ун-ту «Києво-Могилян. академія». Н. – фахівець із порівнял. літературознавства та світ. літ-ри. Спеціалізувався на вивченні історії та теорії зх.-європ. літ-ри. Особливу увагу приділяв темі укр. культури і літ-ри в контексті європ., світової, через що за рад. часів мав проблеми з публікацією своїх праць, а також із захистом першої своєї доктор. дис. (про укр.-зх.-європ. культурні зв'язки 11–18 ст., не дозволили захистити 1973 у період «маланчуківщини»). Далеко не всі його дослідж. могли вийти друком тоді, коли були створені, навіть уже готовий набір розсипали за наказом кер-ва, як це, зокрема, сталося з ґрунт. монографією «Українсько-західноєвропейські зв'язки XVI – XVII ст.» 1975, або з працею «З історії літературних зв'язків XIX ст.» 1973, що була знята з набору у 2-х вид-вах. I сталося це не через наук. недосконалість чи сумнівність цих дослідж., «провиною» автора була його наук. чесність, бажання писати правду, а не підлаштовуватися під кон'юнктуру. Лише згодом книжки на вистраждані теми – укр. літ. та культурні зв'язки із Зх. Європою від доби Ренесансу і до 19 ст., відтворення Запороз. Січі у зх.-європ. літ. па­м'ятках, укр. літ-ра в системі літ-р світу – змогли вийти у світ, як і узагальнення багаторіч. праці над цією та спорідн. тематикою – вид. «Очима Заходу: рецепція України в Західній Європі ХІ–ХVІІІ ст.» (1998; 2008). Предметом цієї книги є проблеми обізнаності Заходу з Україною. Висвітлюється цей розвиток як багатовік. процес зі своїми закономірностями й колізіями, тісно пов'язаний із рухом європ. думки та культури Середньовіччя і Відродження, Бароко й Просвітництва. Бібліографія дослідж. має тисячі позицій, з них половина становить список використаних джерел, переважно франц., нім., італ., англійських. Вчений опублікував першу в укр. компаративістиці теор. розвідку із цієї дослід. галузі – «Літературна імагологія: Предмет і стратегії» (2005). До цих монументальних за часовими межами, кількістю введених до наук. обігу імен і фактів, новаторськими за твор. осмисленням та узагальненням віднайденого і відкритого матеріалу, можна долучити десятки менших статей, виступів на конф. чи дискусіях. Н. теоретично ос­мислив величез. зібраний матеріал у двотомнику «Искусство: направления, течения, стили» (1981; 1985), що став основою доктор. дис. автора – «Теоретична історія реалізму в європейських літературах», яку він захистив у Моск. ун-ті. Це найповніше з того, що було в Україні (й не лише) видано з цієї проблематики. Чимало праць вчений присвятив літ-рі Франції, писав про найбільших митців Італії, Великої Британії, представників нім. літ-ри від Й. Ґете й до майстрів 20 ст. У доробку – підготовка, редагування, написання числен. передмов та післямов, коментування першого в Україні повного вид. творів В. Шекспіра і зібр. творів О. де Бальзака. Опублікував добірку перекладів поезій Р.-М. Рільке та Г. Тракля. Укладач і автор статей до «Антології зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ ст.» (2003). За його участі підготовлено вузів. і шкіл. програми із зарубіж. літ-ри, укладено посібники та підручники, зокрема «Зарубіжна література ХІХ ст. Доба романтизму» (1997, у спів­авт. з К. Шаховою). Н., як засн. нової компаративіст. школи, дав новий поштовх у вивчення компаративістики як науки не лише влас. працями, а й завдяки організац. зусиллям: створення відділу компаративістики, запровадження 1994 порівнял. літературознавства до переліку спеціальностей ВАКу, видання регуляр. наук. зб. «Літературна компаративістика», проведення низки конференцій. За його участі вид-во «Фоліо» (Харків) здійснює багатотомне видання «Б-ки світ. літ-ри». До кола наук. інтересів Н. від 1960-х рр. увійшла й шевченкозн. проблематика. Він піддав ревізії класичні рад. підходи до прочитання творчості Т. Шевченка, зокрема в аспекті «Шевченко й нар. поети», «Шевченко в літ-рі рев. романтизму» тощо. Н. прагнув переконати аудиторію, що чимало мотивів у творчості укр. поета суголосні ідеям, темам і мотивам у творах англомов. ірланд. і шотланд. митців, нім. та італ. преромантиків і романтиків. Вчений досліджував сприйняття творчості Т. Шевченка в зх.-європ. критиці. У його статтях вичерпна фіксація фактів рецепції поєднується з їхньою класифікацією та оцінкою (ст. «Шевченко у французькій критиці кінця ХІХ – початку ХХ ст.» // «Зб. пр. 16-ї наук. шевченк. конф.», 1964). Н. виявляв увагу до соц.-істор., культур. чинників і теор.-методол. аспектів спри­йняття шевченк. доробку в різних країнах, аналізував переклади Т. Шевченка франц. мовою, висвітлював нац. відмінності в рецепції поета в Зх. Європі, привертав увагу до дискусій. моментів зарубіж. критич. шевченкіани. Він розробив продуктивну періодизацію трактування творчості Т. Шевченка в зарубіж. шевченкіані, запропонував вивчення його поетики в порівнял.-типолог. плані починати з розгляду поезії Т. Шевченка в аспекті руху напрямів і течій, стилів та худож. систем 19 ст. Вказуючи на типолог. близькість поезії Т. Шевченка до «нар. романтизму», Н. вважав її найповнішим і найзавершенішим утіленням цієї течії. Упорядкував зб. літ.-крит. ст. «Шевченко і світ» (1989; усі – Київ). У 1990–2000-х рр. опублікував кілька концептуал. розвідок, де докладно проаналізував специфіку шевченк. міфологізму, якому, на його думку, притаманна романт. парадигматичність, розглянув проблему іманент. пов'язаності творчості Т. Шевченка з націоналізмом доби романтизму в широкому неполітизов. сенсі тощо. 2016 про Н. знято д/ф «Академік Дмитро Наливайко» (автор І. Козлик).

Пр.: Віктор Гюго: життя і творчість. 1976; Оноре Бальзак: життя і творчість. 1985; Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. 1988; Козацька християнська республіка: Запорозь­ка Січ в західноєвропейських літературних джерелах. 1992; Літературна теорія і компаративістика. 2005; Компа­ративіс­тика й історія літератури. 2007 (усі – Київ).

Літ.: Дмитро Наливайко: Бібліогр. покажч. К., 1999; Кравець Я. Дмитро Наливайко – лицар української компаративістики // Каменяр. 2016. № 7; Рязанцева Т. Про документальний фільм Ігоря Козлика «Академік Дмитро Наливайко» // СіЧ. 2016. № 9.

Г. М. Сиваченко

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Г. М. Сиваченко . Наливайко Дмитро Сергійович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71801 (дата звернення: 23.10.2021)