Нечуй-Левицький Іван Семенович — Енциклопедія Сучасної України

Нечуй-Левицький Іван Семенович

НЕЧУ́Й-ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Іван Семенович (справж. – Левицький; ін. псевд. і крипт.: І. Нечуй, І. Баштовий, Гр. Гетьманець, О. Криницький, А. Глаголь, І. Н., Г...ль, А. Г-ов; 13(25). 11. 1838, м-ко Стеблів Канів. пов. Київ. губ., нині смт Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 02. 04. 1918, Київ) – прозаїк, драматург, культуролог, перекладач і педагог. Народився в сім’ї священика. Батько його походив із давнього священиц. роду, а мати Ганна – козацького. Початк. освіту здобув у сільс. школі, що заснував його батько. Навч. у духов. уч-щі при Богуслав. монастирі (нині Київ. обл., 1847–53), Київ. духов. семінарії (1853–59) та академії (1861–65), яку закін. зі ступ. магістра богослов’я. В академії, окрім богослов., прослухав курси з історії філософії, всесвіт. та церк. історії, естетики, а також нім. і рос. літ-р. Кар’єра священика не особливо цікавила Н.-Л. Працюючи в Полтаві учителем духов. семінарії, він розпочав писати свою першу повість «Дві московки» (видано 1868 під псевд. Іван Нечуй), а також склав іспит на вчителя г-зії. Н.-Л. викладав рос. мову, історію та географію в Полтав. семінарії (1865–66), г-зіях Каліша, Седлеця (1866–73; нині обидва – Польща), Кишинева (1873–85). Пішов у відставку 1885, переїхав до Києва й жив, як зауважив його біограф С. Єфремов, «тихим одноманіт. життям», від якого «тхнуло ана­хронізмом навіть на такий глухий час, яким були 80-і та 90-і рр.» 19 ст. Однак вчителювання в Польщі, перебування в Бессарабії, мандри тодіш. Європою, тісні зв’язки з укр. діячами у Львові, де друкували його перші твори, приятелювання з П. Кулішем, який підтримав молодого письменника, створювали сприятл. умови для розвитку твор. здібностей Н.-Л. у ранній період його діяльності, а сільс. життя, нар. художня творчість, природа й довкілля сформували літ. смаки та свідомість молодого Н.-Л. Пізніше, навчаючись у Києві в семінарії, він із задоволенням читав популярні тоді франц. романи А.-Р. Лесажа («Кульгавий біс»), Ф.-Р. де Шатобріана («Атала»), Е. Сю («Заздрість») та шотланд. письменника В. Скотта («Перська красуня»), захоплювався «Дон Кіхотом» М. де Сервантеса і «Божественною комедією» Данте Алі­ґ’єрі. Зокрема останній, за зізнанням Н.-Л., справив на нього величезне враження. У роки навч. він також познайомився із творчістю М. Гоголя, Л. Толстого, М. Салтикова-Щедріна, відкрив для себе твори Т. Шевченка. Знач. мірою орієнтація на творчість романтиків і романт. тип творчості загалом, що на той час уже був фактом минулої історії, вплинули на естет. смаки письменника.

Уже в ранніх творах Н.-Л., зокрема повісті «Рибалка Панас Круть» (1868) та «Причепа» (1869), виявилися гол. ознаки його стилю – знання сільс. нар. життя, багатство мови, виразність зображув. картин, точність і увага до побут. деталей, теплота в змалюванні жін. характерів, зацікавлення соц. тематикою. Так, у повісті «Причепа» автор звертається до актуал., як на той час, теми денаціоналізації укр. шляхет. родів. Цей твір П. Куліш, якого критики називають «справж. хрещеним батьком» письменника (допоміг Н.-Л. надрукувати перші його твори), назвав причинком до майбут. укр. «соц. романів». Викладаючи в Кишиневі, Н.-Л. познайомився з групою національно налаштованих укр. учителів (Л. Мацієвич, М. Юркевич, Д. Шимановський). Психол. й інтелектуал. атмосфера тогочас. життя, настрої та побут інтелігенції, полікультурність Кишинева, міжнац. стосунки на Пд. Рос. імперії він відтворив у повісті «Над Чорним морем» (1888). Частиною нового культур. досвіду стала й актуал. тоді тема жін. емансипації, якій віддав данину письменник. Життєві враження загалом часто ставали основою худож. творів Н.-Л. Він покладався передусім на власне знання географії, побуту, етнографії, звичаїв, особливостей соц. верств та типів характерів. Соціогр. аспект прозаїк вважав одним із осн. принципів реалізму. Навч. у Київ. духов. академії дало йому ґрунт для повісті «Хмари» (1874), в якій письменник відтворив картину життя тогочас. молоді, зокрема навч. та побут студентів. Однак ще важливіше було те, що в укр. літ-рі з’явився твір, в якому проаналізовано типи українофіл. інтелігенції, накреслено ідеол. колізії (з денаціоналізацією), уведено урбаніст. тематику – київ. міський контекст: детал. зображення життя різних міщан. станів, їхніх звичаїв і розваг, апеляція до істор. традицій і локацій (Києво-Могилян. академія, тераса «Шато», будинок Сухобруса). Н.-Л. звернув увагу на відмінності космополітизму (Дашкевич) та українофільства (Радюк), створюючи відповідні типи характерів. Попри свідому орієнтацію на життя та мову тогочас. сільс. люду, які він добре знав, автор і теоретично, і практично долучився до створення того різновиду літ-ри, що показує життя вищих сусп. прошарків, – духовенства, міщан, інтелігенції, а його міський контекст охоплює не лише Київ, а й Кишинів, Одесу. Особливістю письма Н.-Л. стала картинність, апокаліптичність, фантастичність сприйняття міста. Візуалізація й живописність природ. ландшафтів, особливо рідних місць (Рось, Стеблів, Богуславщина), стають загалом вираз. прикметами стилю прозаїка. І. Франко, відзначаючи цю особливість творчості Н.-Л., назвав його «всеобіймаючим оком України». Письменник свідомо розширив рамки укр. літ-ри, з одного боку, цікавлячись фольклором та етнографією, фіксуючи власну географію подорожей, а з іншого, – вводячи у свої твори нові ліберал. ідеї, пов’язані з емансипацією, націоналізмом, українофільством, народництвом. Не обходить увагою він і тему соц. пролетаризації. У повісті «Бурлачка» (1876) автор описав різні соц. категорії персонажів – селян, заробітчан, робітників на богуслав. ф-ках. А в повісті з часів кріпацтва «Микола Джеря» він проводить своїх героїв у пошуках волі шляхами від панських маєтків через працю на цукроварні аж до вільних земель Бессарабії, вплітаючи в соц. повість елементи казк. подорожі та апокрифіч. історій. Життя провінцій. духовенства, яке Н.-Л. знав досить добре, його походження та причини денаціоналізації він відтворив в одній із перших повістей «Причепа» (1869), а також в епіч. повісті «Старосвітські батюшки і матушки» (1880), пізніше він повернувся до теми духовенства в оповіданні «Афонський пройдисвіт» (1890). Значну увагу у своїх творах Н.-Л. присвятив зображенню представників різних етносів – українців, поляків, росіян, євреїв, греків. Не оминав увагою і складнощі міжетніч. стосунків, зокрема драм. сторінки рос.-укр. і польс.-укр. зв’язків він відтворив у багатьох творах на істор. та сучасну тематики. Н.-Л. – автор комедій із міщан. життя «На Кожум’яках» (1875; перероблена М. Старицьким, п’єса відома під назвою «За двома зайцями») та «Голодному і опеньки м’ясо» (1887). Та все ж улюбленими персонажами для нього стали яскраві, майже архетипні нар. характери із сільс. життя, напр., баба Палажка і баба Параска, мову яких він вважав взірцем для всієї укр. літ-ри. Тяжіючи до консерватив. ідеалів патріархал. старовини, Н.-Л. відобразив у драм.-іроніч. ключі конфлікт нового й старого світу; опонуючи модернізації, зафіксував драматизм розпаду старої патріархал. системи. У повісті «Кайдашева сім’я» він відтворив руйнацію основ нар. моралі й побуту, родин. зв’язків, звичаєвого права, показав розрив поколінь і занепад віри в нові часи обуржуазнення стосунків. Н.-Л. стверджував, що часи меркантильності та прагматизму руйнували не лише сільс. життя, а й призводили до девальвації цінностей, абсурдності відносин, автоматизму дій, імітації традиції. С. Єфремов виділив 2 етапи у творчості Н.-Л. Перший – твори, написані до 1890-х рр., прикмет. особливістю яких є яскраві характери, соковита мова, чудові ландшафтні описи природи, а сам автор перебрав на себе функції літописця й живописця старої України. Другий період розпочався від кін. 1880-х рр. і характеризував зростанням шаблонності, сповільненням сюжет. ходів, втратою емоц. наповненості характерів та описів. Як прихильник реаліст. школи, Н.-Л. різко негативно ставиться до модернізму. Він не лише пародіював його стилістику й тематику («Без пуття»), а й виступив зі ст. «Українська декаденщина», в якій піддав різкій критиці твори В. Вин­ниченка, М. Яцківа, Л. Плюща, однозначно маркуючи їх як декадентські. Твори, написані в останні роки життя, позначені схематизмом, раціональністю, навіть пародійністю; вони відрізняються штучністю на тлі неоромант. та символіст. прози О. Кобилянської, М. Яцківа та психологізму нової школи М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини. Водночас зросла увага Н.-Л. до есеїстики та імпресіоніст. відтворення візуал. картин – міського життя, ярмарку, вечора над Дніпром. Складовою естет.-худож. концепцій письменника є ідеол. концепція нац. письменства, естет. та ідеол. засади якого він розгорнув у своїй ранній ст. «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини» (1877), а також у ст. «Сьогочасне літературне прямування» (1878) та «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1891). В останній він полемізує з концепцією рос. критика О. Пипіна, який у своєму відгуку на «Історію літератури руської» О. Огоновського обстоював думку, що лише держ. нації можуть мати нац. літ-ру і ставив під сумнів самодостатність та оригінальність розвитку укр. літ-ри. Він також твердив, що укр. літ-ра повинна бути складовою літ-ри великоросійської (імперської), услід за М. Драгомановим («Література великоросійська, українська і галицька»). Опонуючи О. Пипіну, Н.-Л., навпаки, стверджував, що рос. літ-ра «приймала в себе широкий вплив інших готових культур, котрі не дали сформуватись її культурній самобутности і надали її культурі готові чужі форми». Тому історія культури не знає «окремного самобутнього великоруського культурного типу». Між тим українська є літ-рою європ. типу і нац. літ-рою, з тяглістю традицій та послідов. народниц. ідеологією. У своїй концепції нац.-нар. типу культури, яку Н.-Л. розпочав розробляти ще в ранній період творчості («Світогляд українського народу»), він спирався на засади романт. критики (зокрема М. Костомарова) й обстоював ідею нар. світогляду, вбачаючи його джерела у фольклорно-міфол. символах і нац. типом ментальності. Загалом, обґрунтовуючи концепцію реалізму, він поєднав художню творчість з етнографією, історіософією та культурологією, наголосив на відмінностях укр. літ-ри, апелював до нац. менталітету, відповідно до тогочас. ідей Ч. Дарвіна, В.-М. Вундта, І. Тена. Сформувавшись під впливом нар. творчості, віддаючи данину схоласт. жанрам церк. літ-ри, зокрема улюбленому жанру житій, Н.-Л. і у своїх творах часто подавав генеалогії характерів та типів. Загалом він поєднував у своїй творчості стиль пізнього романтизму та елементи натуралізму Е. Сю, Ґ. Флобера, Е. Золя. Водночас близькою йому була і реал. школа рос. письменників І. Тургенєва, І. Гончарова, М. Островсь­кого, М. Салтикова-Щедріна. Стильова манера Н.-Л. поєднувала риси реалізму та пізнього романтизму. Його можна назвати представником бідермаєру – досить еклектич. стилю літ-ри і культури серед. стану, що поєднував у собі елементи консерватизму та романт. ідеалізму. Д. Чижевський, описуючи стиль бідермаєру, серед його прикмет називав нахил до традиції, збирання й колекціонування деталей, консервативні морал. цінності, спокійну та статичну мову. На поч. 20 ст. С. Єфремов дав досить прямолінійну оцінку такої худож. манери Н.-Л., складеної з різних, мало не протилеж. елементів, і основу її по­в’язав із впливами «старої духов. школи», яка нібито наклалася на «негнучку» вдачу письменника і, врешті, призвела до вичерпання його худож. енергії. У 1920-х рр. В. Підмогильний запропонував психоаналіт. інтерпретацію худож. образності Н.-Л. на основі фройдизму та Едипового комплексу, пояснюючи його замилування природою символікою, по­в’язаною з материн. образом. У рад. літературознавстві О. Білецький наголошував на реалізмі Н.-Л. та типовості зображуваних ним характерів, опонуючи вульгарно-соціол. критиці, що трактувала його твори в аспекті націоналістичному і навіть расовому.

Естет.-художні принципи свого письма Н.-Л. сформулював досить рано в опубл. у г. «Правда» ст. «Сьогочасне літературне прямування», де він проголосив осн. принципами укр. літ-ри реальність, національність і народність. Ці поняття трактував ідеалістично, в традиціях пізнього романтизму. Стаття стала своєрід. маніфестом реаліст. школи в розумінні Н.-Л. Предметом такої літ-ри, на його думку, мало стати «все, що захоплює етнографічна границя української народності». Він обстоював думку про перетворення літ-ри на соціографію та націографію, трактував нац. літ-ру як «дзеркало» життя. Стаття викликала критику І. Франка («Література, її завдання і найважливіші ціхи»), який назвав погляди Н.-Л. ідеалістичними, засн. на застарілих романт. принципах, протиставивши їм ідеї «наук. реалізму», близького до європ. натуралізму. У своїй творчості Н.-Л. дотримувався проголошених принципів, утверджуючи ідею нац. типу реалізму. В останні роки він виступав із числен. мовозн. працями, де боронив особливості влас. правопису й критикував спроби його оновлення. Культур. здобутком стала участь Н.-Л. у перекладі Біблії укр. мовою. Йому судилося закінчувати справу, розпочату П. Кулішем та І. Пулюєм. На честь Н.-Л. названо вулиці в Києві, Білій Церкві (в обох встановлено мемор. дошки письменнику), Львові, Черкасах, Полтаві, Чернігові, Харкові, Тернополі та ін.; засн. літ.-мист. премії його імені (Білоцерк. міськрадою, 1991; Укр. фондом культури та київ. Укр. домом, 1993); присвоєно ім’я письменника Богуслав. гуманітар. коледжу (1994). У рідному с-щі діє Нечуя-Левицького І. С. Літературно-меморіальний музей.

Тв.: Твори: У 10 т. Х.; К., 1930–31; Зібрання творів: У 10 т. К., 1965–68.

Літ.: І. С. Нечуй-Левицький: Рекомендов. покажч. літ-ри. Л., 1968; І. С. Нечуй-Левицький: Бібліогр. покажч. // Нечуй-Левицький І. С. Твори. Т. 3. К., 1988; Єфремов С. Іван Левицький-Нечуй // Єфремов С. Вибране. К., 2002; Іван Нечуй-Левицький: постать та творчість: Зб. пр. Всеукр. наук. конф. Чк., 2008; Жандармські і цензурні документи про творчість Івана Нечуя-Левицького: Зб. архів. мат. Чк., 2012; Тарнавський М. Нечуваний Нечуй. Реалізм в українській літературі. К., 2018.

Т. І. Гундорова

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Т. І. Гундорова . Нечуй-Левицький Іван Семенович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72009 (дата звернення: 16.09.2021)