Нижанківський Остап Йосипович — Енциклопедія Сучасної України

Нижанківський Остап Йосипович

НИЖАНКІ́ВСЬКИЙ Остап Йосипович (крипт.: О. Н., Є. Н., Н-ий; 24. 01. 1863, м. Стрий, нині Львів. обл. – 22. 05. 1919, там само) – композитор, хоровий диригент, культурний і громадсь­кий діяч, церковний діяч УГКЦ. Брат Олександра, батько Нес­тора і Степана, дід Олега Нижанківських, прадід Л.-А. Ни­жан­ківської-Кукс. 1876 вступив до Дрогоб. г-зії (нині Львів. обл.), звідки був відрах. за конфлікт на нац. ґрунті із викл. – польс. шовіні­стом. Перебував на військ. службі у Львові (1882–84). Закін. Львів. укр. академ. г-зію (1888). Разом із друзями-гімназистами К. Студинським, О. Маковеєм та ще кількома належав до таєм. гуртка, де дискутували з проблем укр. історії, літ-ри і мист-ва, виголошували реферати, святкували шашкевичів. і шевченків. дати. Особл. увагу Н. приділяв гімназій. хору – спершу як співак, потім як диригент. Тоді ж познайомився з А. Вахнянином, І. Франком й активно долучився до укр. культур., передусім муз. життя. Поклав на музику «славень» відомої в Галичині культурно-просвітн. мандрівки студентів 1884 – на сл. її учасника, І. Франка («Сонце по небі колує…»). 1885 на прохання І. Франка і на його текст написав кантату «Не гармати грають нині» (на честь 25-річчя творчості О. Ко­ниського), яку, як і свою композицію на сл. ювіляра «Вітер», виконав із гімназій. хором у Львові (ці твори не збереглися). Тоді ж заснував у Львові перше в Галичині нотне вид-во «Бібліотека музикальна», яке дебютувало його твором на сл. Ю. Федьковича «Гу­ляли» (для чол. квартету) і видало того ж року пісню А. Вахнянина на сл. І. Гушалевича «Наша жизнь» (для чол. хору) та «гімн» М. Лисенка на сл. О. Кониського («Боже великий, єдиний»; для жін. хору в супроводі фортепіано). Вид-во посприяло розвитку укр. муз. культури. У гімназійні роки Н. створив низку оригін. композицій, інтенсивно збирав пісен. фольклор, зайнявся обробкою нар. пісень (за порадою М. Лисенка, з яким листувався). 1887 виступав із гімназій. хором на Поділлі та Буковині. 1888 І. Франко, говорячи про «взірці для створення окремої школи національної української музики», наголошував: «Сучасними її представниками є українські композитори Лисенко і Ніщинський; в Галичині йде за ними молодий талановитий митець Нижанківський» (Франко І. «Зібрання творів», у 50-ти т., К., 1980, т. 27). У 1888–92 Н. навч. у Львів. духов. семінарії, де також керував хором. Крім того, створив групи співаків – т. зв. дванадцятки, потім – шістнадцятки, з якими концертував галиц. містами і м-ками, збираючи кошти на буд-во укр. нар. театру у Львові (нині Львів. театр опери та балету ім. С. Крушельницької). 1894–96 керував хором Львів. «Бояна». Після закінчення семінарії працював у м. Бережани (нині Терноп. обл.) як священик, водночас викладав спів у місц. г-зії. 1892 за допомогою адвоката, письменника А. Чайковського заснував хор Бережан. «Бояна». 1894 переїхав до Львова, де працював у чол. учит. семінарії, згодом – в укр. академ. г-зії. 1896 склав екстерном екзамен у Праз. консерваторії, отримав диплом учителя співу в учит. семінаріях та серед. школах, проте, повернувшись, не міг знайти роботи. Того ж року провів прощал. муз. вечір, оскільки мав задум емігрувати до Канади, однак залишився. 1897–98 був парохом у с. Довжанка (нині Терноп. р-ну Терноп. обл.). Через те, що на виборах до австр. парламенту агітував за І. Франка, 1898 переведений до с. Качанівка (нині Терноп. р-ну Терноп. обл.). 1900 повернувся на Стрийщину. Був священиком у с. Дуліби, згодом – у Завадові (1901–08, після 1914; до парафії належали й с. Голобутів і Нежухів), Стрию (1908–14). Диригував хором (від 1901 – Стрий. «Боян») Муз. т-ва у Стрию. 1903 Н. диригував об’єд­наним хором 8-ми галиц. «Боянів» (бл. 300 співаків) на урочистості у Львові з нагоди 35-ліття твор. діяльності М. Лисенка, тоді ж особисто познайомився із видат. композитором. Наступ. року взяв участь у святкуванні такого ювілею в Києві. 1912 очолив делегацію галичан до Києва на похорон композитора. 1908 був обраний головою т-ва «Просвіта» у Стрию, 1910 заснував просвітян. філію в м. Сколе (нині Львів. обл.). Відкривав у селах хати-читальні, громад. кооперативи, «задаткові» каси («кредитівки»). 1907 був одним із засн. і дир. Крайового госп.-­молочар. союзу (згодом «Маслосоюз») у Стрию. Займався пасічництвом, виготовленням вуликів. У Н. гостювали І. Франко, С. Крушельницька, О. Кошиць. 1914 Н. у Стрию привів до присяги Легіон УСС (2500 добровольців). Після т. зв. Листопад. зриву 1918 Н. – чл. Укр. нац. ради, повіт. комісар ЗУНР на Стрийщині. Заарешт. 1919, розстріляний без суду поляками. Його книгозбірня і рукописи були розграбовані й знищені. У спадщині композитора – духовні і світські хори, вокал. ансамблі, солоспіви, обробки нар. пісень, фортепіанна сюїта «Вітрогони» (1891). На духов. творах позначений вплив Д. Бортнянського, на світських – М. Лисенка і нар. пісень. Найпопулярніші хори Н. – «Гуляли» (1885) і «Золоті зорі» («З окрушків», 1886) на тексти Ю. Федьковича. Глибоко психологічні, з цілковитою взаємовідповідністю музики й слова, з характер. темпоритмами залежно від думок мажор. чи мінор. змісту, ці твори, по суті, зворушливі віртуал. дійства. На сл. поета Н. створив також хор «Нова Січ» (1903) – із марш. інтонаціями. На сл. Т. Шевченка написав своєрід. девіз для чол. хору «Наша дума, наша пісня». З духов. хор. творів Н. одна з найкращих композицій – «Святий Боже» (1890, присвяч. другу-семінаристові В. Кузику, який загинув). Вагоме місце в творчості Н. належить хор. циклам «Коляди» (1889) і «Слов’ян­ські гимни» («в’язанка»). Н. – автор колядок «Бог ся рождає», «Во Вифлеємі нині новина»; перекладень з чол. на мішаний хор (а капела) творів І. Лаврівського «Заспівай ми, соловію» і «Річенька» (оби­два – 1912). Високим самобут. талантом відзначені пісні композитора для сольного виконання. Серед найраніших, написаних ще в Дрогоб. г-зії, – пісні на сл. Т. Шевченка «Кохайтеся, чорнобриві…» (з поеми «Катерина») та «Вітер в гаї нагинає…» (з поеми «Мар’яна-черниця»). Згодом шевченкова поезія «Минули літа молодії…» надихнула Н. на знаменитий однойм. романс (1895). Інші відомі солоспіви композитора – «І молилася я» (сл. О. Кониського, присвяч. С. Крушельницькій), «Не видавай мене заміж» (сл. І. Іванціва), «Верніться, сни мої прекрасні» (сл. О. Бобике­вича), «О не забудь!..» (сл. В. Ма­сляка), «Ой шумить ліщина» (сл. В. Пачовського). З вокал. дуетів Н. відомі «До ластівки» (1885, сл. В. Навроцького), «Люблю дивитись…» (1904, сл. О. Конисько­го). Першою виконавицею низки вокал. творів Н. була С. Крушельницька. Нині концертну програму із солоспівів О. та Н. Нижанківсь­ких з успіхом пропагує Л. Коструба. Пісен. фольклор Н. увійшов до зб. «Пісні народні» (Станиславів, 1904). Був одним із укладачів «Збôрника церковно-народныхъ песень» (вып. 1–3, Перемышль, 1900). Його твори увійшли до зб. «Солоспіви» (Л., 1997). У 2009 на те­леканалі «Культура» презентовано фільм про Н. «Священик, мо­лочар, композитор» (сценарист і реж. Б. Гнатюк). Ім’ям Н. названі вулиці у Львові, Дрогобичі, Стрию; дит. муз. школа у Стрию, при якій діє Музей родини Нижан­ківських.

Пр.: Молебни часы. Перемышль, 1898 (спів­авт.); Лисенкове сьвято в Київі // Діло. 1903. Ч. 289; Українсько-руський співанник (з нотами). Л., 1907; Концерт в па­м’ять XLVII роковин смерти Т. Шевченка у Львові // Діло. 1908. Ч. 60; Як реєструвати спілки господарско-молочарскі. Стрий, 1909; Два концерти в пам’ять 100-літніх роковин уродин Маркіяна Шашкевича 6 і 7 листопада 1911 р. у Львові // Діло. 1911. Ч. 249.

Літ.: Студинський К. Остап Нижанківський у моїх спогадах // Наша культура. Варшава, 1937. Ч. 3, 4, 7–8; Людкевич С. Остап Нижанківський і наша суспільність // Людкевич С. Дослідж., ст., рец. К., 1973; Колодій Я. Остап Нижанківський. Л., 1992; Осадця О., Соловій Л. Нотографічний покажчик творів Остапа Нижанківського // Зап. НТШ. Т. 226: Пр. Музикознав. комісії. Л., 1993; Ба­б’як П. Нижанківський Остап Йосипович // Укр. журналістика в іменах. Вип. 5. Л., 1998; Медведик П. Нижанківський Остап Йосипович // Там само. Вип. 6. Л., 1999; Бобикевич-Новаківська О. Спомини з моїх років // Бобикевич О. Твори. Л., 2000; Шалата М. Про Бояна Галицької землі // Сов’як Р. Остап Нижанківський та його муз.-пед. спадщина. Дрогобич, 2005; Довгалюк І. Повернення із забуття // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Філологічна. 2017. Вип. 66; Сов’як Р. Остап Нижанківський. Стрий, 2019.

М. Й. Шалата

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
М. Й. Шалата . Нижанківський Остап Йосипович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72070 (дата звернення: 20.09.2021)