Нижанковичі — Енциклопедія Сучасної України

Нижанковичі

НИЖАНКО́ВИЧІ – селище міського типу Самбірського (до липня 2020 – Старосамбірського) району Львівської області. У грудні 2016 з Нижанковиц. селищ. та Боршевиц. сільс. (підпорядк. с. Библо) рад утвор. Нижанковиц. селищну об'єдна­ну територіал. громаду (18,6 км2, 2524 особи), що 2020 була зарахована до Добромил. міської громади. Н. знаходяться на р. Вігор (притока Сану, бас. Віс­ли), у місці впадіння в неї малої р. Залісся, побл. укр.-польс. кордону, за 127 км від обл. центру та 36 км від Старого Самбора. Пл. 3,7 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1879 осіб (складає 85,3 % до 1989); станом на 1 січня 2019 – 1814 осіб; переважно українці. Є залізнична станція та відділ прикордон. служби Мостис. прикордон. загону. На тер. Н. досліджено поселення 11–13 ст. У давньорус. період село мало назву Загуменки. 1408 надано Маґдебур. право. Тоді ж зведено значну кількість нових будівель «нижче» попередніх, унаслідок чого м-ко почали називати Н. Пізніше тривалий час паралельно згадується й як Краснопілля. 1480 сталася велика пожежа. М-ко зазнавало частих нападів татар (зокрема 1496, 1502, 1527, 1620, 1621, 1624, 1626). Тут здавна були розвинені торгівля, гуральництво, пивоваріння, чинбар., ткац., шевське, кравец., слю­сар., ковал., гончарне та ін. ремесла. Після 1-го поділу Польщі 1772 Н. відійшли до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1854–­67 – повіт. центр. Відтоді – у складі Перемишл. пов. Н. багаті на поклади глини, тому за австр. влади засн. цегел. з-д (1948 закритий, оскільки через нього був встановлений рад.-польс. кордон). 1810 проживали понад 1 тис. осіб. 1880 з 1752-х мешканців було 642 гре­ко-­католики, 643 юдеї і 467 римо-­католиків. 1872 прокладено Першу угор.-галиц. залізницю. 1917 мешкали бл. 1 тис. поляків, 900 українців і 500 євреїв. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 – у складі ЗУНР. 1919–39 – знову під владою Польщі. 1920–34 – м-ко, відтоді – село Львів. воєводст­ва. 1921 мешкали 1865 осіб, з них 482 українці, 408 євреїв. У міжвоєнні роки діяла низка укр. осередків, зокрема «Просвіти», «Союзу українок», «Маслосоюзу», «Доросту». У вересні 1939 Н. зайняли рад. війська. 1939–59 – у складі Дрогоб., від 1959 – Львів. обл.; 1940–45 – Перемишл., 1959–2020 – Старосамбір., від 2020 – Самбір. р-нів. Від 1940 – смт. Тоді ж на базі паркет. ф-ки та тартаку засн. мебл. ф-ку (спочатку її вироб. пл. становила 326, 1966 – 5170, 1990 – 10 700 м2; у 1990-х рр. реорганізовано в АТ «Вігор»). Від 27 червня 1941 до 31 липня 1944 – під нім. окупацією. Нацисти створили ґетто, де розстріляли кілька сотень осіб. 1945–59 – райцентр. За рад. часів до Н. приєднали с. Заболотці. Жит. зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. 1954 відкрито пам'ятник Т. Шевченку. 1979 у с-щі проживали 2193 особи. 1980–96 працювало підпр-во «Сільгоспмаш», що виготовляло дит. візки та ранц. оприскувачі. Наприкінці 1990-х рр. засн. мебл. ф-ку «Чумак». Нині працює приватна агрофірма (вирощування зернових, овочів, ягід) та 4 деревооброб. підпр-ва. У Н. – профес. ліцей (засн. 1960 на базі МТС як художньо-ремісн. уч-ще, 1965–76 – ПТУ № 11, 1976–84 – № 46, 1984–2007 – № 80), заг.-осв. школа (її осн. корпус збудовано 1907), дитсадок; Нар. дім, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Пам'ятки арх-ри нац. значення: дерев'яна церква Пресвятої Трійці (16 ст.; храм тридільний, триверхий, муровані неф і бабинець мають квадратну форму, до напівкруглої апсиди добудовано з Пн. прямокутну ризницю), ратуша (19 ст.; нині адм. будівля). Збереглися костел Пресвятої Трійці (серед. 15 – 17 ст., перебудований 1720–30), церква Стрітення Господнього (1904), палац пані А. Грім (на межі 19–20 ст., у стилі сецесії; нині б-ка, майстерні профес. ліцею). 2008 споруджено церкву священномученика Йосафата. Серед видат. уродженців – актор, театр. художник 19 ст. В. Плошевський; літературознавець Є. Черноіваненко, лікар-хірург В. Ярешко, лікар, публіцист, громад.-політ. діяч Т. Лапичак, фахівець у галузі електромеханіки Й. Саляк, ґрунтознавець, географ М.-Р. Федорищак, журналіст, публіцист Й. Лось, майстриня худож. кераміки У. Ярошевич, актор, нар. арт. України Є. Федорченко, футболіст М. Плахетко. 1946–2001 у Н. мешкав етнограф, фольклорист, краєзнавець, графік В. Шагала, який багато зробив для дослідж. пам'я­ток арх-ри та предметів давнього побуту Старосамбірщини.

Літ.: Кріль М. Старосамбірщина: історія і культура. 2009; Прокопець М. Слово про Нижанковичі. 2011; Слободян В. Українське сакральне будівництво Старосамбірського району. 2015 (усі – Львів).

С. П. Саламаха


Покликання на статтю