Нижнє Синьовидне — Енциклопедія Сучасної України

Нижнє Синьовидне

НИ́ЖНЄ СИНЬОВИ́ДНЕ (до 1946 – Синьовидсько Нижнє) – село Стрийського (до липня 2020 – Сколівського) району Львівської області. 2020 Нижньосиньовиднен. сільс. раду (підпорядк. с. Тишівниця) зараховано до Сколів. міської громади. Н. С. знаходиться побл. Комарниц. хребта Укр. Карпат, на лівому березі р. Стрий (на правому – Тишівниця; притока Дністра), за 95 км від обл. центру та 14 км від м. Сколе. Є ліс Марковиці. Охороняється пам’ятка природи місц. значення Комплекс мальовничих скель із лісонасадженнями на г. Соколовець. Пл. села 2,11 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1113 осіб; станом на 2019 – 950 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях міжнар. значення Київ–Чоп. Є залізнич. зупин. пункт Нижнє Синьовидне, що розташ. за 5 км від залізнич. ст. Верхнє Синьовидне (в однойм. смт). За нар. переказами, у гірсь­кій котловині, де лежить село, у давнину було оз. Нижнє Синє Око, перекрите зі Сх. горами Товстою та Розгорецькою. Від поч. 13 ст. у пн. смузі гір Лисої та Магури (в урочищі Замчище стояв замок) почали селитися люди. У Руському літописі під 1241 згадується про перебування в селі князя Данила Галицького. У давньорус. час тут працювала залізоплавил. піч, а від 1807 – металург. гута. У 16 ст. село закріпачено польс. феодалами. Жит. брали участь у оприш­ків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 Н. С. відійшло до Авст­рії (від 1867 – Австро-Угорщина). Після скасування кріпацтва значна частина найкращої землі належала графу В. Бадені, який 1864 продав її підприємцю Гаттенбергу. 1919–39 – знову у складі Польщі. У 1-й пол. 1920-х рр. організовано осередок т-ва «Просвіта». Діяли гуртки «Соколу», «Лугу», «Сільського господаря», «Хліборобного вишколу молоді», «Доросту». У вересні 1939 увійшли рад. війська. 1939–59 – село Дрогоб., від 1959 – Львів. обл.; 1940–63 та 1966–2020 – Сколів., 1963–66 та від 2020 – Стрий. р-нів. Від червня 1941 до жовтня 1944 – під нім. окупацією. Мешканці зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. у Н. С. і його околицях вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Є поклади нафти. У Н. С. – заг.-осв. школа, Нар. дім, б-ка. Від 1991 діють православна та греко-катол. громади. Пам’ятка арх-ри нац. значення – дерев’яна церква Успін­ня Пресвятої Богородиці (1803). У плані хрестовий одноверхий храм. Усі зруби гранчасті (за винятком прямокут. зрубу бабинця). Центр. об’єм храму перекритий високим намет. восьмисхилим, зруб бабинця – двосхилим, а реш­та зрубів – п’ятисхилими дахами. Стіни довкола оточує піддашшя, оперте на виносах вінців зрубу, а довкола бабинця – на різьблених стовпах. У інтер’єрі центр. об’єм відкритий на всю висоту. Біля церкви – квадратна в плані з намет. дахом двоярусна дзвіниця. Нижній ярус зрубний, а верхній каркасний. Збереглася також дерев’яна церква Іоанна Хрестителя (1912). Серед видат. уродженців – письменник В. Кепич, діяч ОУН–УПА М. Бобанич. 1912 у селі побував І. Франко. Деякий час мешкала письменниця, фольклористка, громад. діячка Є. Бохенська.

Літ.: Сколівщина. 1996; Сколівщина. Львівська область. 2010 (обидва – Львів).

С. М. Качур

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
С. М. Качур . Нижнє Синьовидне // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72081 (дата звернення: 20.09.2021)