Нижник-Винників Іванна Василівна
Визначення і загальна характеристика
НИ́ЖНИК-ВИ́ННИКІВ Іванна Василівна (08. 07. 1912, Львів — 09. 01. 1993, м. Мужен, Франція, 30. 09. 1995 перепохов. на Янів. кладовищі у Львові) — художниця декоративного текстилю та кераміки, живописець. Член Асоціації незалежних українських мистців (1938). Закінчила Мистецьку школу О. Новаківського у Львові (1935). Активістка молодіжної творчої групи «Руб» (1932), член редколегії мистецького альманаху «Карби» (1933).
Рання творчість — здебільшого портрети, натюрморти та численні етюди гірських краєвидів Космача, Підлютого, Ямни, околиць Львова, Зборова, Сновидова, що виконані в експресіоністичній стилістиці, близькій малярським принципам її вчителя О. Новаківського. 1942 виїхала на територію південно-західної Польщі; 1945–46 перебувала в таборах для переміщених осіб у Німеччині (в амер. окупаційній зоні), брала участь у виставках митців-емігрантів у Мюнхені, Баден-Бадені, Реґенсбурзі. 1947–57 — у Парижі. Член Союзу українок у Франції та СФУЖО. Співпрацювала (як упорядник етнографічних матеріалів) із науковим осередком НТШ у м. Сарсель. Створювала роботи в різних техніках графіки, батика (декоративні панно), вишивання по шовку золотими й сріб. нитками (хоругви, прапори). 1948–49 студіювала малярство в Академії Жульєна. Авторка циклу урбаністичних пейзажів «Світло Парижа», серії монотипій і олій «Українські Мадонни» та низки олійних портретів відомих українських діячів Франції (М. Ковальського, П. Плевако, Леоніда Полтави) і жіночих образів, у яких відчутні уроки майстрів паризької школи (П. Сезанна, Р. Дюфі, А. Дерена, П. Боннара та ін.).
Від 1947 щорічно влітку виїжджала малювати на Південь Франції, в курортне містечко Жуан-ле-Пен, привозила звідти етюди морського узбережжя Французької Рів’єри, а із подорожей до Італії (1950), Іспанії (1952), Бельгії та Англії (1958), Норвегії (1961), Швейцарії (1970-і рр.) — безліч живописних краєвидів. Авторка колекції сувенірних ляльок в етномистецьких традиціях народів світу та різних регіонів України (100 од. — збірка Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького). 1952 вивчала технологію художньої кераміки у провансальському містечку Вальоріс. 1957–58 мешкала в містечку Жуан-ле-Пен. Працювала в галузі художньої кераміки в техніці ручного ліплення з глини та керамічної маси (з розписом емалями, гравірованим орнаментом, рельєфним ліпним декором та поливами). Керамічні твори, виконані в гуцульських народних традиціях, експонувала на виставках у Парижі, Каннах і Вальорісі.
1970 разом із П. Пікассо брала участь у виставці кераміки в м. Мужен поблизу Канн. Саме там, у садибі Винниченків (т. зв. Закутку), 1959–93 після смерті Розалії Винниченко мешкала Н.-В., запросивши туди до співпраці над керамікою Ю. Кульчицького. У цей період «Закуток» став осередком української культури, сюди приїздили брати Станіслав і Володимир-Євген Гординські зі США, поетеса Віра Вовк із Бразилії, художник Р. Лісовський з донькою З. Лісовською-Нижанківською із Швейцарії, проф. В. Кубійович із Сарселя.
Від 1973 художниця працювала в оригінальній техніці аплікат. нашивного килима, виконуючи великоформатні композиції із клаптиків парчі, оксамиту, шовку, атласу, шерсті, творчо переосмислюючи традиції українського килимарства та уроки модерного французького мистецтва. Експонувала свої гобелени на виставках у Парижі (1973), Мужені (1986), Шато-Напуль (1987); двома її виробами оздобили інтер’єри Муженської мерії.
1995 мистецький спадок Н.-В. переданий у Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького; деякі її гобелени, ляльки, а також твори живопису та худож. кераміки зберігаються в НХМ України (Київ) та приват. колекціях в Україні та за її межами. Учасниця художніх виставок від 1932. Персональні — у Парижі (1948, 1949, 1988, 1992), Львові (2002, 2012; обидві — ювілейні), Києві (2012, ювілейна).
Додаткові відомості
- Основні твори
- живопис — «Карпатська ідилія» (1934), «Захід сонця. Космач», «Космач в бурю» (обидва — 1935), «Зима. Зборів», «Р. Чорній» (обидва — 1936), «Автопортрет», «О. Базюк» (обидва — 1937), «Я. Мельник», «Львів. Травень» (обидва — 1938), «Сестра С. Бойко», «М. Бойко», «Айстри», «Троянди» (усі — 1930-і рр.), «Анна Ярославна» (1940–50-і рр.), «Сінозбір» (1950), «Їздці» (1952), «Р. Винниченко» (1955), «Пані Клєр» (1957), «Дрогомирецька», «Моряки» (обидва — 1958), «Д. Н.» (1959), «Дама в рожевій сукні», «Оголена перед дзеркалом», «Провансальський пейзаж», «В горах. Прованс», «Вид на провансальські гори», «Леонід Полтава», «Порт в Антібах», «Провансальський краєвид у сонці», «Краєвид з гондолою. Венеція» (усі — 1950-і рр.), «Яхти в сонячному світлі», «Човни. Рибальська пристань», «В порту. Антіб» (усі — 1950–60-і рр.), «Норвезьке озеро» (1962), «Автопортрет» (1975); кераміка — пласт декоративний «Квіти», «Гірський баран», «Король», «Курочка», попільничка «Сова» (усі — 1950–60-і рр.); килими — «Діточий кортеж», «Подруги» (обидва — 1973), «Цей цар — це я» (1975), «Анна Ярославна» (1976), «Абстракція» (1978), «Родина» (1980), «Похмілля юності» (1982), «В пошані для Пікассо» (1985), «Мій сад» (1985, 1987), «Навчання» (1986), «У замріяному саду» (1987), «Балет радості», «Кличу» (обидва — 1989); колаж «Святковий день» (1981).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
. 1950-ti rr. polotno, oliya.jpg "І. Нижник-Винників. «Човни (Рибальська пристань)». 1950-ті рр. Полотно, олія")
. 1986.jpg "І. Нижник-Винників. Килим «Навчання (На пошану П. Пікассо)». 1986")
Завантажити статтю
