Нижник-Винників Іванна Василівна

НИ́ЖНИК-ВИ́ННИКІВ Іванна Василівна (08. 07. 1912, Львів – 09. 01. 1993, м. Мужен, Франція, 30. 09. 1995 перепохов. на Янів. кладовищі у Львові) – художниця декоративного текстилю та кераміки, живописець. Чл. Асоц. незалеж. укр. мистців (1938). Закін. Мист. школу О. Новаківського у Львові (1935). Активістка молодіж. твор. групи «Руб» (1932), чл. редколегії мист. альманаху «Карби» (1933). Рання творчість Н.-В. – здебільшого портрети, натюрморти та численні етюди гірських краєвидів Космача, Підлютого, Ямни, околиць Львова, Зборова, Сновидова, що виконані в експресіоніст. стилістиці, близькій маляр. принципам її вчителя О. Новаківського. 1942 виїхала на тер. пд.-зх. Польщі; 1945–46 перебувала в таборах для переміщ. осіб у Німеччині (в амер. окупац. зоні), брала участь у виставках митців-емігрантів у Мюнхені, Баден-Бадені, Реґенс­бурзі. 1947–57 – у Парижі. Чл. Союзу українок у Франції та СФУЖО. Співпрацювала (як упорядник етногр. матеріалів) із наук. осередком НТШ у м. Сарсель. Створювала роботи в різних техніках графіки, батика (декор. панно), вишивання по шовку золотими й сріб. нитками (хоругви, прапори). 1948–49 студіювала малярство в Академії Жульєна. Авторка циклу урбаніст. пейзажів «Світло Парижа», серії монотипій і олій «Українські Мадонни» та низки олій. портретів відомих укр. діячів Франції (М. Ковальського, П. Плевако, Леоніда Полтави) і жін. образів, у яких відчутні уроки майстрів париз. школи (П. Сезанна, Р. Дюфі, А. Дерена, П. Боннара та ін.). Від 1947 щорічно влітку виїжджала малювати на Пд. Франції, в курортне м-ко Жуан-ле-Пен, привозила звідти етюди мор. узбережжя Франц. Рів’єри, а із подорожей до Італії (1950), Іспанії (1952), Бельгії та Англії (1958), Норвегії (1961), Швейцарії (1970-і рр.) – безліч живопис. краєвидів. Авторка колекції сувенір. ляльок в етномист. традиціях народів світу та різних ре­гіо­нів України (100 од. – збірка Нац. музею у Львові ім. Андрея Шептицького). 1952 вивчала технологію худож. кераміки у провансал. м-ку Вальоріс. 1957–58 мешкала в м-ку Жуан-ле-Пен. Працювала в галузі худож. кераміки в техніці ручного ліплення з глини та керам. маси (з розписом емалями, гравірованим орнаментом, рельєф. ліпним декором та поливами). Керам. твори, виконані в гуцул. нар. традиціях, експонувала на виставках у Парижі, Каннах і Вальорісі. 1970 разом із П. Пікассо брала участь у виставці кераміки в м. Мужен побл. Канн. Саме там, у садибі Вин­ни­ченків (т. зв. Закутку), 1959–93 після смерті Розалії Винниченко мешкала Н.-В., запросивши туди до співпраці над керамікою Ю. Куль­чицького. У цей період «Закуток» став осередком укр. культури, сюди приїжджали брати Станіслав і Володимир-Євген Гординські зі США, поетеса Віра Вовк із Бразилії, художник Р. Лісовський з донькою З. Лісовською-Нижанківською із Швейцарії, проф. В. Кубійович із Сарселя. Від 1973 художниця працювала в оригін. техніці аплікат. нашив. килима, виконуючи великоформатні композиції із клаптиків парчі, оксамиту, шовку, атласу, шерсті, творчо переосмислюючи традиції укр. килимарства та уроки модер. франц. мист-ва. Експонувала свої гобелени на виставках у Парижі (1973), Мужені (1986), Шато-Напуль (1987); двома її виробами оздобили інтер’єри Мужен. мерії. 1995 мист. спадок Н.-В. переданий у Нац. музей у Львові ім. Андрея Шептицького; деякі її гобелени, ляльки, а також твори живопису та худож. кераміки зберігаються в НХМ України (Київ) та приват. колекціях в Україні та за її межами. Учасниця худож. виставок від 1932. Персон. – у Парижі (1948, 1949, 1988, 1992), Львові (2002, 2012; обидві – ювілейні), Києві (2012, ювілейна).

Тв.: живопис – «Карпатська ідилія» (1934), «Захід сонця. Космач», «Космач в бурю» (обидва – 1935), «Зима. Зборів», «Р. Чорній» (обидва – 1936), «Автопортрет», «О. Базюк» (обидва – 1937), «Я. Мельник», «Львів. Травень» (обидва – 1938), «Сестра С. Бойко», «М. Бойко», «Айстри», «Троянди» (усі – 1930-і рр.), «Анна Ярославна» (1940–50-і рр.), «Сінозбір» (1950), «Їздці» (1952), «Р. Вин­ниченко» (1955), «Пані Клєр» (1957), «Дрогомирецька», «Моряки» (обидва – 1958), «Д. Н.» (1959), «Дама в рожевій сукні», «Оголена перед дзеркалом», «Провансальський пейзаж», «В горах. Прованс», «Вид на провансальські гори», «Леонід Полтава», «Порт в Антібах», «Провансальський краєвид у сонці», «Краєвид з гондолою. Венеція» (усі – 1950-і рр.), «Яхти в сонячному світлі», «Човни. Рибальська пристань», «В порту. Антіб» (усі – 1950–60-і рр.), «Норвезьке озеро» (1962), «Автопортрет» (1975); кераміка – пласт декоративний «Квіти», «Гірський баран», «Король», «Курочка», попільничка «Сова» (усі – 1950–60-і рр.); килими – «Діточий кортеж», «Подруги» (обидва – 1973), «Цей цар – це я» (1975), «Анна Яро­славна» (1976), «Абстракція» (1978), «Родина» (1980), «Похмілля юності» (1982), «В пошані для Пікассо» (1985), «Мій сад» (1985, 1987), «Навчання» (1986), «У замріяному саду» (1987), «Балет радості», «Кличу» (обидва – 1989); колаж «Святковий день» (1981).

Літ.: Попович В. Малярство Іванни Нижник-Винників // Нотатки з мист-ва. 1971. № 11; Йоанна Нижник-Винників: Альбом. Париж, 1992; Посацька Д. В дарунок музею // Літопис Нац. музею у Львові. Л., 2000. Ч. 1; Забитівська Л. Хроніка 2001–2003 // Там само. Ч. 3; Волошин Л. Львів’янка на паризькому Парнасі Іванка Нижник-Винників // ОМ. 2005. № 2; Береговська Х. Йоанна Нижник-Винників та «École de Paris» // Там само. 2007. № 2; Дзядик Є., Бура Н., Матковська І. Каталог творів із спадщини Іванни Нижник-Винників. Кераміка, гобелени, ляльки // Літопис Нац. музею у Львові. Л., 2007. Ч. 3; Волошин Л. Іванна Нижник-Винників. Рання творчість у Львові. 1920–1930 роки. Л., 2013; Її ж. Іванна Нижник-Винників. Творчість на еміграції. Німеччина, Франція, 1945–1993 рр. Л., 2015.

Л. В. Волошин