Нижні Ворота — Енциклопедія Сучасної України

Нижні Ворота

НИ́ЖНІ ВОРО́ТА (до 1946 – Нижні Верецьки) – село Мукачівського (до липня 2020 –Воловецького) району Закарпат­ської області. 2020 утвор. Нижньоворіт. сільс. громаду (11 сіл, 157,2 км2, 10 005 осіб). Н. В. знаходяться на пд. схилах Водо­діль­ного хребта, побл. підніжжя Бескидів і Воловецького перевалу, який з'єднує Закарп. та Львів. обл., за 100 км від обл. центру й 12 км від смт Воловець та залізнич. ст. Воловець. Вершини: Великий Верх, Голиця (є однойм. ботан. заказник місц. значення), Припір, Станковець, Чова. Навколо ростуть букові та хвойні ліси. Через село протікає р. Латориця з притоками Славка та Завадка. Пл. 2,88 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2504 особи; станом на 2019 – 2240 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях міжнар. значення Київ–Чоп. 1878 на околицях виявлено 2 скарби бронз. доби. Також знайдено золоту монету імператора Нерона. Раніше у цій місцевості між­гір'я називали «веретками» (у перекл. з угор. мови – «ворота», «хвіртки»), звідси й походить назва села. Вперше згадується у писем. джерелах 12 ст. Пізніше від Галиц.-Волин. князівства відійшло до Угорщини. Н. В. зазнавали частих нападів крим­ськотатар. і польс. військ. 1648 було 118 дворів. Від поч. 18 ст. – у складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 20 лютого 1711 тут перебував кер. Визв. вій­ни угор. народу Ференц ІІ Ракоці. Від 1728 Н. В. належали графам Шенборнам. 1732 надано статус м-ка та пра­во на проведення ярмарків. У 2-й пол. 18 ст. споруджено винокур. і цегел. з-ди. 1784 зведено дерев'я­ну бойків. церкву (1893 її перевезено у с. Нова Розтока, що нині є присілком с. Верб'яж; 2000 згоріла). 1816 було 98 дворів, проживали 697 осіб. 1877 відкрито держ. початк. школу. 1889 освячено цег­ляну греко-катол. церкву св. апостолів Петра і Павла (нині належить православ. громаді, а місц. греко-­католики для своїх потреб використовують однойм. цегляний храм, збудований 1996–2013). Тривалий час Н. В. адміністративно належали до Сваляв. округу Берез. комітату. На поч. 20 ст. створ. окремий округ із центром у Н. В. 1908 мешкали 1003 греко-­католики, 82 римо-католики, 11 реформатів і 716 юдеїв. У жовтні 1914 і січні 1915 м-ко захоплювали рос. війська. Від серпня 1919 за Сен-Жермен. договором – у ме­жах Чехо-Словаччини. 1920 створ. держ. дослідне племінне госп-во, що розводило корів бурої карпат. породи, а також овець і свиней. 1930 проживала 2031 особа. 1938–­44 – під владою гортист. Угорщини. У жовтні 1944 сюди увійшли рад. війська. Від 1946 – у складі Закарп. обл. 1960 відкрито Гірсько-­Карпат. дослідну станцію, що ос­тан. часом функціонувала як гір­ський наук. підрозділ Закарпат­ського інституту агропромислового виробництва УААН (нині Закарп. с.-г. дослідна станція НААНУ). 1971–96 – смт. У Н. В. – заг.-осв. школа, ліцей (до 2018 – школа-інтернат), дит. муз. школа, дитсадок, філія Закарп. обл. еколого-­натураліст. центру учнів. молоді «Арніка»; клуб Укр. т-ва сліпих, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини, територіал. центр з обслуговування одиноких непрацездат. громадян похилого віку.

Літ.: Гранчак І. Нариси історії Закарпаття (від найдавніших часів до 1918). Уж., 1993; Чакавий В. Край наш – доля наша // Голос Верховини. 1998, 29 серп.; Курах М. З історії Нижніх Воріт // Голос Верховини. 2003, 6 листоп.; Пумпинець В. Село між двома перевалами з багатою та надзвичайно цікавою історією і чудовими людьми // Новини Закарпаття. 2010, 18 груд.; Бігарі Г. Нижні Верецькі (Нижні Ворота) // Срібна Земля. 2011, 8 квіт.; Пагиря В. Нижні Ворота. Історичний нарис про село на Верховині. Мукачево, 2012; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття: Істор.-геогр. довід. Уж., 2014; Бігарій Й. Село між двома перевалами з багатою та надзвичайно цікавою історією і чудовими людьми // Голос Верховини. 2014, 23 серп.

М. І. Ковач

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
М. І. Ковач . Нижні Ворота // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72092 (дата звернення: 23.10.2021)