Нижні Сірогози
НИ́ЖНІ СІРОГО́ЗИ — селище міського типу Генічеського (до липня 2020 — Нижньосірогозького) району Херсонської області. 2020 утвор. Нижньосірогоз. селищну громаду (1208,8 км2, 15 033 особи, 24 села). Н. С. знаходяться вздовж р. Великі Сірогози (від тюрк. слів «сари огуз» — «жовтий бик»; впадає у Великий Агайманський під) та однойм. балки, що має статус ландшафт. заказника місц. значення; за 169 км від обл. центру. За кілька кілометрів у пн. напрямі лежить с. Верхні Сірогози (засн. 1820), а за 15 км у с-щі Сірогози (1953) діє однойм. залізнична станція (1956). Пл. Н. С. 18 км2. За переписом насел. 2001, проживала 6021 особа (складає 89,2 % до 1989); станом на 1 січня 2019 — 4700 осіб; переважно українці. В околицях Н. С. — 11 давніх курганів, зокрема Діїв і Огуз. Здавна тут перетиналися декілька чумац. шляхів. Сучасне смт почало формуватися на поч. 19 ст., коли у цій місцевості зʼявилися перші поселенці. Істор. датою утворення прийнято вважати 1812, коли сюди прибули для постій. проживання держ. селяни зі Слобід.-Укр. губ. Спочатку поселення мало назву Сірогози та статус слободи й належало до Рубанів. волості Дніпров. пов. Таврій. губ. Пізніше почали розрізняти Н. С. (або Великі Сірогози) та Верхні (Малі) Сірогози. 1820 тут оселилися вихідці з Тульс. губ. У тому ж році вже мешкали 696 осіб. 1821 сюди переїхала група селян з Городищенщини (Київ. губ.). Тоді ж освячено деревʼяну церкву св. Миколая, а у 1850-х рр. — камʼяний храм. 1829 утвор. Сірогоз. волость із центром у Верхніх Сірогозах. На поч. 1830-х рр. волос. центр переведено до Н. С. 1833 було 274 двори, проживали 1125 осіб. 1842–1923 — у складі Мелітоп. пов. 1842–62 діяла церк.-парафіял. школа (від 1862 розташовувалася у Верхніх Сірогозах). Пізніше відкрито двокласне сільс. училище. 1849 прибуло ще 11 сімей з Білгородщини. На поч. 1860-х рр. було 27 вітряних млинів. Здавна збирали 23 квітня щоріч. Георгіїв. ярмарок, а від 1873 додатково почали організовувати ще й 26 серпня. 1885 мешкали 4385 осіб. На поч. 20 ст. споруджено 3 парових млини. 1913 функціонували міністер. і 4 земських училища, 3 церк.-парафіял. школи та 8 шкіл грамоти. У тому ж році було 1337 дворів, проживали 9147 осіб. 1915 насел. зменшилося до 8965 осіб. Восени 1917 у Н. С. з м. Юрʼєв (нині Тарту, Естонія) перевели Олександрій. гімназію з усім пед. колективом (пізніше через утиски більшовиків змушені були розʼїхатися). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920–22 — у складі Запоріз. (до 1921 — Олександрів.), 1923–25 — Катеринослав. губ.; 1923–30 — Мелітоп. округи; 1932–39 — Дніпроп., 1939–44 — Запоріз., від 1944 — Херсон. обл.; від 2020 — Генічес. р-ну. 1921 мешкали 13 600, 1926 — 9159 осіб. 1923–2020 — райцентр. 1932 засн. Нижньосірогоз. МТС. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 16 вересня 1941 до 28 жовтня 1944 — під нім. окупацією. Від 1960 — смт. У Н. С. — заг.-осв. школа, 3 дошкіл. заклади, Будинок творчості дітей і юнацтва та ДЮСШ; 3 селищ. Будинки культури, б-ки для дорослих і дітей, дит. школа мистецтв, музейна кімната; центр. лікарня; готель «Степовий». Є 2 парки. Виходить рай. г. «Червоний промінь». 2000 присвоєно звання «народний» козац. гурту «Сокіл» (кер. — О. Горбач), 2003 — фольклор. ансамблю «Надвечірʼя» ім. Т. Астафурової (кер. — М. Чабан), 2006 — жін. вокал. ансамблю «Чарівниці» (кер. — Т. Кахичко). Діють греко-катол. парафії св. Олександра патріарха Царгородського та Всіх святих, православна парафія святителя і чудотворця Миколая, громада християн віри євангельської. Встановлено мемор. комплекс «Скорботна мати», памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятник «Танк ІС-2М» (на честь воїнів-визволителів Нижньосірогоз. р-ну від нім. окупантів), памʼятні знаки Т. Шевченку, жертвам голодомору 1932–33 і політ. репресій, воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС і учасникам бойових дій на Донбасі у 2010-х рр. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі гірничої техніки І. Бегагоєн, лікар-терапевт В. Кривенко, фізик Л. Пасічник, фахівець у галузі тех. систем спец. фортифікац. комплексів М. Сєдих, філософ В. Холодний.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
