Низовий Іван Данилович — Енциклопедія Сучасної України

Низовий Іван Данилович

НИЗОВИ́Й Іван Данилович (03. 01. 1942, с. Марківка Штепів., нині Сум. р-ну Сум. обл. – 30. 09. 2011, Луганськ) – поет, публіцист, журналіст, громадський діяч. Чл. НСПУ (1972) та Всеукр. т-ва «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Лауреат премій ім. Б. Горбатова, М. Чернявського, братів Б. і Л. Лепких, О. Гірника. Навч. заочно на ф-ті жур­налі­стики Львів. ун-ту та Вищих літ. курсах при Літ. ін-ті в Москві (1979–80). У 1,5-річ. віці залишився сиротою, виховувала бабуся Уляна. Після закінчення 6-го кл. працював у колгоспі, на будовах Казахстану, Півночі, України, після служби в рад. армії – дир. Буського Будинку піонерів (Львів. обл.), у ред. рай. газет, одночасно навча­ючись у вечір. школі. Від 1966 – у Луганську, де понад 10 р. працював в обл. та рай. газетах, був ст. ред. студії телебачення, 1992–98 очолював обл. орг-цію НСПУ. Друкуватися почав 1960. Одна з особливостей твор. манери Н. – надання образу лірич. героя автобіогр. характеру, здебільшого емоц. напруга досягається через зображення туги за втраченими в роки вій­ни батьками, безрадіс. й голод. дитинства, раннього змужніння. У своїх творах оспівував природу, побут, духовні цінності укр. народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу й незалежність. Однією з характер. рис як філос., так і громадян. лірики письменника є її виразна публіцистичність: писав на злобу дня, часто мимоволі римуючи свої думки про наболіле, порушував серйозні теми з усією гостротою слова у числен. статтях, опубл. в обл. і рай. газетах, зокрема в г. «Молодогвардієць». Тут 1988 Н. надрукував ст. «Бути – народом», що мала знач. вплив на процес нац. відродження на Луганщині. У ній автор не лише представив точку зору на сусп. процеси альтернативну офіційній, а й першим відкрито заявив про нац. пригноблення українців на Сх. і Пд. України та утиски носіїв укр. мови. Писав для дітей – зб. «Сóрок сорóк» (2002), «Мóрок морóк», «Летючий кінь», «Річки-малючки», «Блакитні вени України», «Крізь віки – вовіки» (усі – 2003), «Страдноцвіт» (2005), «Ми єсть народ», «Річки-потічки» (обидві – 2007), «Гомінкі струмочки», «Ой, Комуно моя – Ойкумено...» (обидві – 2009) і «Винятковість» (2010; усі – Луганськ). Його твори перекладені англ., болгар., польс., рос., словац., татар., чес., чувас. мовами. 2017 розпочато вид. 5-том. зібрання творів Н. «Бути – народом!». На честь Н. встановлено мемор. дошки в рідному селі (також названо вулицю) та м. Сватове (Луган. обл.), 2015 Рівнен. обл. орг-цією НСПУ засн. всеукр. літ. премію його імені.

Тв.: Провесінь. К., 1971; Стебло. К., 1977; Тобі моє серце. Д., 1980; Рівнодення. К., 1982; Чекання ранку. Д., 1986; Пора косовиці. К., 1990; Горобина ніч. Лг., 1992; Запрягайте, хлопці, коней. Лг., 1993; І калина своя, і тополя. Д., 1993; Покотьоло. Новоайдар, 1994; Вівтар. Лг., 1995; Свіча на вітрі. Лг., 1996; Це – мій вертеп... Лг., 1996; Білопілля-Верхосулля. Лг., 1997; Сльоза небесна. Лг., 1997; Осяяння осінню. Лг., 1997; О, Оріяно... Лг., 1997; Збудило опівночі серце. Лг., 1998; Чорнороси. Лг., 1998; За овидом сивим. Дов­жанськ, 1998; Нічний вістун. Лг., 1998; Воронці нев'янучі. Лг., 1998; Побудь зі мною. Лг., 1998; Душа перецвіта. Лг., 1999; Хрущі над вишнями. Лг., 1999; Я з такої глибинки. Лг., 1999; Падолист. Лг., 1999; Джерело у ясних ясенах. Лг., 2000; Осанна химері. Лг., 2000; В раю, скраєчку. Лг., 2001; Родиземля. Лг., 2001; Тихоплесо-часоплин. Лг., 2001; Поза раєм: Вибр. вірші та поеми 1960–1998 рр. Лг., 2001; Остання електричка на Ірпінь. Лг., 2001; І гілка своя, і сопілка: Зібрання «портретів» всіляких поетів. Лг., 2001; Від травня до травня. Лг., 2002; Босоніж по стерні. Лг., 2002; Значить більше, ніж просто пісня. Лг., 2002; Несправжня пектораль. Лг., 2003; Зливодиво. Лг., 2003; Передсвітень. Лг., 2003; Дурман-трава. Лг., 2003; Жура за журавлями. Лг., 2003; Веселка неповторних весен. Лг., 2003; Зустрічі без прощань. Лг., 2003; Опісля присмерку. Лг., 2003; Я Сватовим засватаний. Лг., 2003; Те, чому і назва загубилась. Лг., 2003; Сонях на осонні. Лг., 2003; Сум'яття. Лг., 2003; Саме та самота. Лг., 2003; Пролог до епілогу. Лг., 2004; Десь там, за соняшниками. Лг., 2004; Кураїна. Лг., 2004; Отак і живу. Лг., 2005; Сонях сяючого сонця. Лг., 2005; Село моє, Сула моя... Лг., 2005; Мажор в мінорі. Лг., 2006; У Сватові світає Україна. Лг., 2006; Біла вежа: Вавілон сучасний: поезії, переклади, російські вірші, суржикомовна лірика. Лг., 2007; Біополе Білопілля. С., 2007; Прозріле літо з голосом Олени. Лг., 2008; Білолебедія. Лг., 2008; Осмути сивої сувій. Лг., 2009; Під жайворами, під журавлями. Лг., 2010; Я цвіркун в середлітню спеку. Лг., 2010; Спіймані сюжети. Лг., 2010; Найвище право – жить відверто: вибране. Лг., 2010; Лелечі клекоти в тумані: поезії, проза, переклади. Лг., 2010; Живу за юліанськими календами. Лг., 2010; А Марківка – як маківка: до історії роду-родини і рідного села. Лг., 2011; Цим дорожу: вибрані вір­ші та поеми. Лг., 2011.

Літ.: Кисельов Ю. Життя і слово Івана Низового // Слово Просвіти. 2017, 1–11 січ.; Воловець Л. Поет великого серця. Слово про Івана Низового // УС. 2017, 21–27 черв.; Реброва Д. Незабутня «зустріч»: [про письменника І. Низового] // Дзвін. 2018. № 3.

В. Ф. Семистяга

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
В. Ф. Семистяга . Низовий Іван Данилович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72136 (дата звернення: 26.10.2021)