Низькогір’я — Енциклопедія Сучасної України

Низькогір’я

НИЗЬКОГІ́Р'Я – низьковисотні гори з максимальними абсолютними висотами до 1000 м і відносними перевищеннями до 500 м. Поширені як у крайовій частині гір. систем, де межують з передгір'ям (абсолютні вис. до 500–700 м), так і в ме­жах середньовисот. гір (абсолютні вис. до 2000 м). Для Н. характерні випуклі хребти з куполоподіб. вершинами, крутими і спадистими схилами, синклінал. знижен­ня та міжгір. улоговини. В Укр. Карпатах поширені Н.: складчасто-насувні на крейдово-палеоген. флішових відкладах (Низькогірно-скибова область), складчасто-брилові на палеоген. відкладах (Міжгірно-верховин. область), грабен-синклінал. еродовані на палеоген. відкладах, моноклінал.-брилові та горст-антиклінал. на верхньоюр. відкладах (Низькогірно-стрімчак. область), складчасто-блокові на палеоген. і неоген. відкладах (Горбогірно-улоговинна область), горбисто-пасмові на неоген. туфово-лавових породах (Низькогірно-вулкан. область). Для Кримських гір характерні Н.: блокові з грабен-синклінал. зниженнями на крейдових і верхньоюр. відкладах, складчасто-брилові на юрських і крейдових відкладах, моноклінал.-брилові та горст-антиклінал. на верх­ньоюр. відкладах (Гір.-крим. область), а також дрібноблокові на таврій. фліші (Крим. пд.-бе­реж­на область).

Літ.: Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. Москва, 1987; Мельник А. В. Українські Карпати: екол.-ландшафтознавче дослідж. Л., 1999.

А. В. Мельник

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
А. В. Мельник . Низькогір’я // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72140 (дата звернення: 23.10.2021)