Новак Юлія Вікторівна — Енциклопедія Сучасної України

Новак Юлія Вікторівна

НО́ВАК Юлія Вікторівна (03. 04. 1978, Київ) – cкульпторка, живописець, графік, кераміст, дизайнер. Дружина О. Редьки. Чл. НСХУ (2008). Закін. Київ. ін-т декор.-приклад. мист-ва та дизайну (1999; викл. М. Лампека, І. Пузенко, В. Сівко), Нац. академію образотвор. мист-ва та арх-ри (2005; викл. В. Чепелик, В. Бородай, В. Швецов, В. Магаляс), Нац. академію керів. кадрів культури і мист-в (2020; викл. А. Жирнов, О. Заварзін). Від 2005 працювала в Ін-ті реклами (усі – Київ): від 2007 – ст. викл., від 2009 – в. о. доц. каф. приклад. мист-ва та дизайну рек­лами, від 2011 – доц. каф. етнодизайну; від 2012 – в Нац. академії керів. кадрів культури і мист-в: доц. каф. графіч. дизайну та рек­лами, від 2018 – доц. каф. рисунка, живопису та скульптури. Створює станк. і монум. скульп­тури, зокрема на міфол. тематику. У роботах використовує бронзу, гіпс, шамот, базальт, мармур, пісковик, метал. конструкції. Авторка серії психол. портретів діячів мист-в та літ-ри в техніці живопису та скульптури, наук. статей про укр. монум. скульп­туру, зокрема «Монументальна спадщина І. Кавалерідзе (до 120-річчя від дня народження)» // «Скрижалі», 2009, № 1. Опублікувала навч.-метод. комплекс для студентів «Скульптура (робота в матеріалі) та пластична анатомія» (К., 2012). Учасниця всеукр. худож. виставок від 1997. Персон. – у Києві (1997, 2006, 2008, 2018, 2019). Пише ліричні поезії.

Тв.: станк. скульптури – «Світ який! Ні краю, ні кінця», «Земля-мати», «Овен» (усі – 1998), «Сарматський лис» (2000), «І. Макогон» (2002), «Тетяна», «Юпітер» (обидві – 2003), «В. Сівко» (2004), «Надія», «О. Редька», «Поет», «В. Бородай» (усі – 2005), «Коли співає Сирин», «Брат Ісуса», «Маруся Чурай» (усі – 2006), «Весняна елегія» (2007), «Дівчина з морської хвилі», «Лісова пісня» (обидві – 2008), «Африканський вечір» (2010, 2018), «Замріяна душа», «Єгипет. Світло у просторі» (обидві – 2011), «Чарівниця осені» (2012), «Повернення», «Лєда й лебідь» (обидві – 2013), «Німфа» (2014), «Світ художника», «Крізь сонячну браму» (обидві – 2015), «Кентавр і амазонка» (2016), «Весна. Ню» (2017), «Митрополит П. Могила» (2019); панно «Покрова» (1998); живопис – «Світогляд землянина» (2000), «Казковою стежкою до невідомого», «Різдвяне диво» (обидва – 2003), «Скульп­тор Р. Гречаник», «В. Магаляс» (обидва – 2004), «Скульптор В. Швецов», «Монах у мистецтві», «Між сном і реальністю» (усі – 2005), «Автопортрет», «Графік І. Озаринська», «Дівчина з Місяця», «За межею свідомості» (усі – 2008), «Подих моря» (2011), «Видубичі» (2012), «Скеля Парус» (2013), «Космічна Галина», «Реставратор І. Костенко», «Осіння сповідь Ай-Петрі», «Таємниця гір», «Шепіт лісу над морем» (усі – 2014), «С. Чубенко біля моря» (2015); графіка – «О. Редька», «В. Бородай» (обидва – 2002), «Весна у Чорнобилі» (2003), «Різдвяне диво» (2004); пам'ятники – «Слово о полку Ігоревім» (2003, спів­авт., Луганськ), А. Ахматовій (2006, Київ); проекти – пам'ятників А. Ахматовій (2004), П. Могилі (2020), реконструкції альтанки зі встановленням скульптур. композиції Богоматері (2020, Києво-Печер. лавра); скульптурні композиції – «Мандрівники долі» (2014), «Викрадення Європи» (2015; обидві – Київ), «Материнство» (2016), «Поклик серця в напрямку моря» (2016, 2018).

Літ.: Печерська С. Кераміка – її муза // ДУ. 1997, 31 лип.; Новак Юлія Вікторівна // Кераміка України. К., 2009.

Т. В. Кара-Васильєва

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Т. В. Кара-Васильєва . Новак Юлія Вікторівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72259 (дата звернення: 23.10.2021)