Нова Чортория — Енциклопедія Сучасної України

Нова Чортория

НОВА́ ЧОРТОРИ́Я – село Житомирського (до липня 2020 – Любарського) району Житомирської області. Належить до Любар. громади. Н. Ч. знаходиться на правому березі р. Случ (на лівому – Стара Чортория; притока Горині, бас. При­п'яті), побл. межі з Хмельн. обл., за 63 км від м. Новоград-Волинський Житомир. обл., 15 км від смт Любар та 10 км від залізнич. ст. Печанівка. Є значні ліс. масиви, луки та болота; охороняють пам'ятку садово-парк. мист-ва заг.-держ. значення Новочорторийський парк. Пл. 5,6 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1886 осіб; нині – 1789 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях Любар–Печанівка. В урочищі Горбовиця досліджено трипіл. поселення. У давні часи на цих землях було поселення Чортория, що вперше згадується в писем. джерелах 1499 як власність шляхтичів Мокосієвичів. За Люблін. унією 1569 відійшла до Польщі. 1583 у документах згадуються Н. Ч. і Стара Чортория, якими володіли шляхтичі Сімашки. Пізніше належали князям Остро­зьким, Любомирським і Сангушкам. На ці землі здійснювали часті напади татар. загони. Жит. брали участь у повстаннях на чолі з К. Косинським і С. Наливайком, Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького, Коліївщині та ін. селян.-козац. рухах. Від 1781 – у власно­сті шляхтича І. Кордиша, від 1788 – шляхтичів Прушинських і Ялови­цьких, від 1870 – рос. поміщиків Оржевських. Після 2-го поділу Польщі 1793 Н. Ч. увійшла до складу Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – м-ко, волос. центр. 1797–1925 – у складі Волин. губ.; 1804–1921 – Новоград-Волин., 1921–23 – Полон. пов. 1869 відкрито початк. школу. 1885 було 126 дворів, проживали 1063 особи, діяли 2 церкви та євр. молитов. будинок. Наприкінці 19 ст. – 217 дворів, 1897 осіб, з них 266 євреїв. 1911 мешкали 1417 осіб, функціонували двокласна школа, працював вальцевий млин (1,2 млн пудів річного перемолу), відбувалися двічі на місяць ярмарки. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 29 листопада до 6 грудня 1919 стояв кінний полк Чорних запорожців, який звідси виступив у Перший зимовий похід. У 1920-х рр. заможні селяни чинили опір проведенню колективізації. 1920 засн. агроном. технікум (нині аграр. коледж). 1923 із Новочорторий., Красносіл., Лимар. і Мотовилів. волостей утвор. Любар. р-н (2020 ліквідований). 1923–25 – у складі Житомир., 1925–30 – Бердичів. округ; 1932–37 – Вінн., від 1937 – Житомир. обл.; 1962–65 – Дзержин. (Романів.), від 2020 – Житомир. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від поч. липня 1941 до поч. січня 1944 – під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 280 воїнів-земляків, з них 105 загинули (встановлено пам'ят­ник). На поч. 1970-х рр. мешкали 2 тис. осіб. У Н. Ч. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Пам'ятки арх-ри: палац, брама, млин (усі – 19 ст., нац. значення), церква-усипальниця (1907) Оржевських. До поч. 20 ст. тут зберігалися руїни оборон. замку та рештки валів.

Літ.: Чартория Нова // Цинкаловсь­кий О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзн. слов. – від найдавніших часів до 1914 р.). Вінніпег, 1986. Т. 2; Житомирщина туристична: Краєзн. нариси. Ж., 2009.

В. В. Дмитренко


Покликання на статтю