Нова Ушиця — Енциклопедія Сучасної України

Нова Ушиця

НОВА́ У́ШИЦЯ (до 1829 – Літнівці) – селище міського типу Кам’янець-Поділь­ського (до липня 2020 – Новоушицького) району Хмельницької області. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У 2015–20 з Новоушиц. селищ. (підпорядк. села Каскада, Філянівка), Березів. (Шебутинці), Браїлів. (Іванівка, Цівківці), Барсуків. (Садове), Бучай. (Загоряни), Вахновец. (Губарів), Вільховец. (Маціорськ, Нова Гута, Рудківці), Глібів. (Гута-Глібівська, Джуржівка, Миржіївка, Новий Глібів, Слобода), Заміхів. (Виселок, Жабинці), Зеленокуриловец. (Пижівка), Івашковец. (с-ще Загродське, що до 2016 мало назву Комунар), Капустян. (Глибочок), Косиковец. (Шелестяни), Куражин. (Глибівка, Мала Щурка), Кучан., Малостружків. (Балабанівка, Щербівці), Отроків. (Антонівка, Кружківці, Тимків, Хворосна), Песец., Пилипковец. (Заборознівці), Пилипохребтіїв. (Іванківці, Соколівка, Хребтіїв), Ставчан. (Стара Гута, Любомирівка, Слобідка) та Струзької сільс. рад утвор. Новоушиц. селищну об’єднану територіал. громаду (853,8 км2, 26 983 особи). Н. У. знаходиться на схилах гірського підвищення, що омивається р. Калюс (притока Дністра), за 102 км від обл. центру та 48 км від залізнич. ст. Дунаївці. Пл. 4,56 км2. За переписом насел. 2001, проживали 4724 особи (складає 96,6 % до 1989); станом на 1 січня 2019 – 4075 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях від м. Кам’янець-Подільсь­кий (Хмельн. обл.) до м. Могилів-Подільський (Вінн. обл.). У Н. У. та її околицях досліджено 3 давніх поселення (енеоліту–раннього середньовіччя – 2, енеоліту – 1), знайдено артефакти трипіл. і черняхів. культур, виявлено залишки вироб-ва заліза розвинутого Середньовіччя. Літнівці вперше згадуються у писем. джерелах 1439 як власність польс. шляхтича Сенька. За нар. переказами, назва походить від того, що тут розташовувалася літня резиденція польс. панів. На поч. 15 ст. належали польс. магнатам Одровонжам, від 1538 – польс. королеві та великій княгині литовській Боні Сфорці Арагонсь­кій, пізніше – шляхтичам Секержинським і Концьким. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. Літнівці часто перебували в зоні бойових дій. 1672–99 – під владою Осман. імперії. 1702–03 надано Маґдебур. право. Від 1748 – місто, центр Літнів. староства. 1776 було 172 двори. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшли до Рос. імперії. 1793–96 – у складі Поділ. намісництва; 1797–1925 – Поділ. губ.; 1795–1923 – Ушиц. (Новоушиц.) пов. Від 1808 – у власності поділ. губернатора В. Чевкіна, потім – поміщиків Стадницьких і Лугових. Від 1826 – повіт. місто з сучас. назвою. Остаточно функції повіт. центру від Старої Ушиці (нині смт Кам’янець-Поділ. р-ну) до Н. У. передано до 1829. У 1858 проживали 3933 особи; 1896 – 5821 (з них 1886 православних, 115 старовірів, 783 католики, 42 протестанти, 2979 євреїв). Наприкінці 1850-х – на поч. 1860-х рр. збудовано православ. собор і костел. 1869 відкрито двокласне міське уч-ще. Наприкінці 19 ст. щочетверга відбувалися базари, а щороку 3–6 серпня – ярмарки. 1905 у Н. У. мешкали 6970 осіб. У тому ж році діяли одно- та двокласне уч-ща, церк.-парафіял. і 3 початк. школи. 1908 засн. ремісн. школу, 1915 – г-зію. Станом на 1910 працювали гільз. ф-ка, цегел. з-д, паровий і 3 водяних млини, 2 з-ди мінерал. вод. 1911 найбільшими землевласниками були: графиня М. Тишкевич, Р. Дурач і М. Вільчевський. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У зв’язку із анексією Бессарабії Румунією Н. У. перетворилася на прикордонне місто. 1922 споруджено електростанцію. 1923 з частин тер. Кам’янец., Ушиц. і Летичів. пов. утвор. Ка­м’янец. округу (1930 розформована). 1923–62 та 1965–2020 – райцентр. Від 1924 – смт. У червні–вересні 1930 – у складі Проскурів. округи; 1932–37 – Вінн., 1937–54 – Кам’янець-Поділ., від 1954 – Хмельн. обл.; 1962–65 – Дунаєвец., від 2020 – Кам’янець-По­діл. р-нів. 1927 засн. плодоконсерв. з-д і хлібопекарню, 1930 – Новоушиц. МТС, 1933 – маслозавод. Жит. потерпали від голо­домору 1932–33 (відкрито пам’ят. знак), зазнали сталін. репресій. 1940 працювали 4 артілі: швейна ім. Першого травня, з ремонту взуття «Форпост», меблева «Пила», харчова «Рекорд». Від 14 липня 1941 до 27 березня 1944 – під нім. окупацією (поруч був кордон із підрумун. Трансністрією). У вересні 1941 нацисти створили ґетто, до листопада 1942 розстріляли 3222 євреї (з них 562 дитини; переважно в урочищі Трихів) з Н. У., сіл Браїлівка, Заміхів, Калюс, Пилипківці, Щербівці та ін. Встановлено пам’ятники жертвам нацизму, воїнам-землякам (на фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули понад 500 осіб) і воїнам-визволителям (у селищ. брат. могилі поховано 2-х офіцерів і 138 сержантів та рядових). Осн. багатствами Н. У. є земел., ліс. та водні ресурси, а також значні поклади глини. 1959 засн. міжколгоспну буд. орг-цію, що мала лісопил. і столяр. цехи, полігон залізобетон. конструкцій; 1964 введено в дію цегел. з-д. 1965 утвор. Новоушиц. рай. об’єдн. «Сільгосптехніка». Нині працюють Новоушиц. консерв. з-д (виробляє фрукт. й овочеві соки), Новоушиц. хлібокомбінат ТОВ «Агробізнес» (хліб, хлібобулочні вироби, борошняна кондитер. продукція, торти та тістечка нетривалого зберігання), Новоушиц. маслозавод приват. підпр-ва «Дживальдіс» (пастеризов. молоко, кисломолоч. сир, бринза, кефір, сметана, сиркова маса). У Н. У. – Новоушиц. коледж Поділ. аграрно-тех. ун-ту (веде свою історію від ремісн. школи, від 1930 функціонував як технікум механізації с. госп-ва), заг.-осв. школи № 1 (г-зія) і № 2, спец. заг.-осв. школа-інтернат, інклюзивно-ресурс. центр, дошкіл. навч. заклад, ДЮСШ, Будинок дит. творчості; Новоушицький історико-краєзнавчий музей, Будинок культури та мист-в, дит. муз. школа, центр. б-ка (функціонують клуби за інтересами «Родовід», «Світлиця», «Веселка Дністрова» та «Феміда»); лікарня. Ботан. пам’ятки природи місц. значення (охорон. статус надано 1993): Берека звичайна, Дуб звичайний, Сосна чорна (усі – на тер. парку культури та відпочинку), Сосна чорна (на вул. Лесі Українки). Виходить г. «Наддністрянська правда». Здобули популярність вокал. ансамбль «Доля» та дит. муз. колектив «Мелодія». Пам’ятки арх-ри місц. значення: на вул. Базарна, № 5 – житл. будинок (кін. 19 ст.); на вул. Базарна, Ринкова, Подільська – площа з прилеглими євр. будинками (кін. 18 – поч. 20 ст.); на вул. Подільська – будинок Дзюбика (№ 5; кін. 19 – поч. 20 ст.), плебанія (№ 23а; 1861), Нар. будинок (№ 24; поч. 20 ст.), школа (№ 25; 1939), ремісн. уч-ще (№ 34), земська лікарня (обидві – 2-га пол. 19 ст.), комплекс споруд з-ду «Монополь» (гуртожиток, 2 житл. будинки, контора; кін. 19 ст.); на вул. І. Франка, № 2 – комплекс споруд садиби Рингач (кухня, 2 флігелі; кін. 19 – поч. 20 ст.); на вул. Старопоштова, № 10 – житл. будинок і повіт. суд (1899); на вул. Українська, № 24 – комплекс споруд тюрем. замку (замок, приміщення для охорони, брама; 1843); на вул. Ю. Гагаріна – дит. притулок (1830-і рр.). Діють 8 реліг. громад: 2 православні, катол., греко-катол. і 4 протестантських (християн віри євангельської-п’ятидесятників, євангел. християн-баптистів, пов­ного Євангелія «Зоря життя» й адвентистів сьомого дня). Серед видат. уродженців – правознавці Т. Боднар (чл.-кор. НАПрНУ), О. Тимощук, ентомолог С. Колубаїв; видавець, культ.-осв. діяч П. Кукуруза, журналіст Л. Лисенко; графік І. Яремчук; драматург, актор Т. Рутковський, актор, засл. арт. України О. Мовчан, музико­знавець, диригент С. Фельдман; громад. діяч, економіст Л. Романюк; спортсмен (веслування на байдарках) Ю. Філатов. У Н. У. жив і працював учасник 2-ї світ. вій­ни, Герой Рад. Союзу Ф. Гончарук.

Літ.: див. Новоушицький район.

М. І. Войт, І. В. Молчанова, О. Л. Мужило


Покликання на статтю
М. І. Войт, І. В. Молчанова, О. Л. Мужило . Нова Ушиця // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72285 (дата звернення: 26.09.2021)