Нова Слобода — Енциклопедія Сучасної України

Нова Слобода

НОВА́ СЛОБОДА́ – село Конотопського (до липня 2020 – Путивльського) району Сумської області. 2017 з Новослобід. (підпорядк. с. Свобода та с-ще Партизанське), Бунякин. (села Бруски, Бувалине, Гірки), Князів. (Мінакове, Нові Гончарі, Сахарове, Сиром’ятникове, Старі Гончарі, Ширяєве), Линів., Червоноозер. (Жари, Козлівка, Чаплищі) та Юр’їв. (с. Волинцеве і с-ще Волинцівське) сільс. рад утвор. Новослобід. сільс. об’єд­на­ну територ. громаду (354,26 км2, 3618 осіб), до якої 2020 зараховано Бояро-Лежачів., Мазів., Манухів. і Мачулищан. сільс. ради (нині тер. громади 512,5 км2, мешкають 5160 осіб). Н. С. знаходиться біля витоків струмка, що переходить у розгалужену мережу іригац. каналів; за 22 км від м. Путивль, 11 км від залізнич. роз’їзду Шечково на лінії Хутір Михайлівсь­кий–Ворожба та 10 км від укр.-рос. кордону. Охороняються заказники Мовчанський, Монастирський (обидва – ландшафтні), Юр’ївський (гідрол.), пам’ятки природи Новослобідські дуби (ботан.) та Червоне озеро (гідрол.; усі – місц. значення). Пл. села 4,55 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1568 осіб; станом на поч. 2020 – 1021 особа. Н. С. є етніч. поселенням горюнів – давнього етносу Путивльщини, що створив своєрідну побут. культуру з білорус., укр. та рос. елементами, а у мовленні використовує лексику 3-х мов. Тут знайдені залишки поселень періоду неоліту та бронзи, городище скіф. часів, 4 дав­ньослов’ян. поселення перших століть н. е., городище та курган. могильник часів Київ. Русі. Вперше згадується під назвою Слобода 1593 у грамоті моск. царя Федора Івановича. Поселення зазнавало частих нападів від крим. татар. Його історія тісно пов’я­зана з Софронієво-Молчен. Різдва Пресвятої Богородиці чол. монастирем (на г. Чудна побл. пд. околиці Н. С.; збереглася будівля 1757–1911, пам’ятка арх-ри місц. значення) та Молченським печерським Різдва Пресвятої Богородиці жіночим монастирем (Путивль). 1606 частина жит. приєдналася до антифеодал. повстання під кер-вом І. Болотнікова, за що були жорстоко покарані. У серед. 18 ст. почали вживати сучасну назву, оскільки тут оселилося багато нових переселенців. 1727–79 – у складі Бєлгород., 1797–1924 – Курської губ.; 1779–97 – Курського намісництва; 1727–1924 – Путивл. пов. Тривалий час Н. С. була центром волості. 1880 у 364-х дворах мешкали 2374 особи, діяли церква, школа, працювали бл. 40 вітряних млинів. У 1890-х рр. почалося переселення бідних мешканців у Сибір. 1903–08 бл. 50 сімей із Н. С. переїхали в Томську губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1925 Н. С. у складі Путивл. пов. увійшла до УСРР. 1925–30 – село Глухів. і Конотоп. округ; у лютому–жовтні 1932 – Харків., відтоді – Черніг., від 1939 – Сум. обл.; 1925–2020 – Путивл., від 2020 – Конотоп. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від вересня 1941 до вересня 1943 – під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 660 новослобідців, з них 375 загинули. Багато місц. селян брали участь у рад. підпіл. русі. У Новослобід. лісі був сформований загін під командуванням С. Руднєва, що входив до з’єднання С. Ковпака. 7 липня 1942 окупанти вбили 586 мирних жит., серед них 120 дітей віком від 3-х місяців до 14-ти р. (2004 відкрито меморіал із каплицею «Дзвін скорботи»). 1951 збудовано цегл. з-д. Нині працюють декілька с.-г. підпр-в і фермер. госп-в, що займаються рослинництвом. У Н. С. – навч.-вихов. комплекс «школа-дитсадок»; Музей горюн. культури (засн. 2017; відтворено садибу горюн. родини кін. 19 – поч. 20 ст.: будинок і госп. споруди), шкіл. істор.-краєзн. музей (осн. фонд – 1267 експонатів), Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Функціонує нар. фольклор. колектив «Колос». У центрі села – церква Різдва Пресвятої Богородиці (1896, па­м’ятка арх-ри місц. значення). Серед видат. уродженців – історик, археолог, педагог кін. 18 – 1-ї пол. 19 ст. М. Берлинський, археолог, музеєзнавець І. Черняков, вчений у галузі медицини М. Попов; церк. діяч Леонтій (Гудимов).

Літ.: Тарасенко И. Т. Есть на карте село: Очерки. Х., 1986; Луговской А., Вечерский В., Рыбкин Н. Софрониевский мо­настырь: Из истории Молчанской Печерской Рождества Пресвятой Богоро­дицы пустыни. К., 2001; Луговской А., Гильбо И., Лепешкин А., Тупик С. Новая Слобода: родное, как мать, дорогое, как память, село. К., 2008.

Г. М. Чернякова, В. Г. Подшивайлова


Покликання на статтю
Г. М. Чернякова, В. Г. Подшивайлова . Нова Слобода // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72298 (дата звернення: 17.10.2021)