Нова Некрасівка — Енциклопедія Сучасної України

Нова Некрасівка

НОВА́ НЕКРА́СІВКА – село Ізмаїльського району Одеської області. Належить до Саф’янів. громади. Знаходиться між лиманами Дунаю – озерами Ялпуг і Кугурлуй, за 275 км від обл. центру, 18 км від райцентру та залізнич. ст. Ізмаїл. Пл. 2,25 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2053 особи, з них назвали рідною укр. мову – 4,24 %, рос. – 95,12 %, молд. – 0,59 %, болгар. – 0,05 %; станом на 2019 – 2190 осіб. В околицях села виявлено поселення гумельниц. культури (4–3 тис. до н. е.), скіф. періоду (4–2 ст. до н. е.) і черняхів. культури (2–5 ст.). Тривалий час навколишні землі належали до Молд. князівства, що перебувало під протекторатом Осман. імперії. Село засн. 1830–31 під назвою Кугурлуй (за ін. даними – Кагарлик). Першими сюди переселилися з с. Некрасівка (нині с. Стара Некрасівка Ізмаїл. р-ну) 20 старообрядниц. сімей козаків-некрасівців на чолі з отаманом Й. Гончаровим. 1832–33 до них приєдналися старообрядці з с. Шура-Копіївська Брацлав. пов. Поділ. губ. (нині Вінн. обл.). Розділення на некрасівців і польшаків зберігалося впродовж багатьох десятиліть. 1835 село отримало сучасну назву. Після черг. рос.-турец. вій­ни, що тривала 1877–78, у регіоні остаточно встановлено рос. владу. До 1918 – село Ізмаїл. пов. Бессараб. губ. Рос. імперії. На поч. 20 ст. серед переселенців у Н. Н. були липовани з Черніг., Казан. і Саратов. губ. 1906 сталася збройна сутичка між уряд. військами та селянами, які відмовились сплачувати недоїмки. 1918–40 та 1941–44 – у складі Румунії, що під час 2-ї світ. вій­ни була союзницею нацист. Німеччини. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 98 воїнів-земляків, з них 86 загинули (встановлено пам’ятник). 1940–41 та від 1944 – у межах УРСР. У серпні–грудні 1940 – село Аккерман., відтоді до 1954 (з перервою) – Ізмаїл., від 1954 – Одес. обл. До 1959 Н. Н. належала до Ізмаїл. міськ­ради, відтоді – до Ізмаїл. р-ну. Здавна розвинене рибальство, є багато династій цієї професії. Нині працює рибоаграр. багатопрофіл. кооператив «Новонекрасівський». Розвідано поклади глини. У Н. Н. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Пам’ят­ка арх-ри нац. значення – Свято-Введен. церква, що належить громаді Київської та всієї України єпархії Рус. православ. старооб­рядниц. Церкви. Її освячено 1867 при господарі Каролі I та архі­єпископові Аркадію Васлуйському. 1898 церкву збільшено. 1920 зведено дзвіницю. 1996 проведено капітал. ремонт. Храм цегляний, обштукатурений, з дере­в’яним перекриттям, трьохчастинний, однокупольний. Сх. частина завужена та має напівкруглу апсиду. Середня частина в плані квадратна, «восьмерик на четверику», увінчана шоломоподіб. куполом. Зовні восьмерик покритий залізом. Притвор має форму витягнутого прямокутника. Пд. і пн. входи захищені двосхилими навісами, що спираються на стіни та круглі стовпи на п’єдесталах. 1863–1949 побл. Н. Н. діяв старообрядниц. Кугурлуйський Архангело-Михайлівський чоловічий монастир, зведений на кошти ізмаїл. купця 2-ї гільдії М. Бєляєва. Монастир був обнесений чотирикут. ровом, паралельно якому усередині з 2-х боків розташовувалися 2 ряди земляних споруд, де містилося по 12 келій у кожному. У центрі знаходилася мала, досить проста церква, що довгий час була безкупольною і критою очеретом. 1891 її перекрили залізом і спорудили дерев’яний купол. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. проживало 40 ченців. Монастир мав пасіку, маслобійню, виноградник, яблуневий і грушевий сади. На городі, що зрошували за допомогою т. зв. дулапа з кінською тягою, вирощували капусту, перець, кавуни. Поступово монастир став важливим місіонер. центром, відомим далеко за межами Бессарабії, це сприяло залученню знач. фінанс. надходжень. Був резиденцією старообрядниц. архієрея Ізмаїла. У Кугурлуй. монас­тирі побували такі відомі апологети старообрядності, як моск. архієпископ Іоанн (Картушин), єпископ Уральський Арсеній (Швецов), К. Перетрухін, М. Діамантів, Ф. Мірошников; а також підприємець, меценат С. Морозов, старообрядниц. діячі брати Мельникови. Станом на 1912 мав уже храми архангела Михаїла (теплий) та Знамення Пресвятої Богородиці (холодний), чернечий корпус; у власності було понад 15 дес. орної землі. У монастир. б-ці зберігалася значна кількість давніх рукописів, книг як реліг. (з них 20 шт. видані до 1654; найдавніша – Євангеліє напрестольне, 1625), так і наук., культур. й освіт. спрямування. 1945 у монастирі знаходилося 7 осіб: 3 ченці, 2 священики і 2 послушники. 1948 настоятель О. Рябов після припинення богослужінь у монастирі перейшов служити в новонекрасів. сільс. Свято-Введен. церкву. Донині від монастир. комплексу збереглися лише склад. споруди. 18–21 вересня 2009 у Н. Н. пройшла 6-а конф. «Липовани: історія і культура російських старообрядців». Тоді ж на місці колиш. чол. обителі встановлено уклін. хрест. За результатами конф. 2010 в Одесі був надруков. зб., до якого увійшли статті «Старообрядческий мужской монастырь во имя Архангела Михаила (с. Новая Некрасовка)» А. Федорової, «Новая Некрасовка: этапы истории и культуры» І. Кучерявенко, «Организация внутреннего пространства липованского жилища (на примере села Новая Некрасовка)» Н. Душакової, «“Гори­зонты ожиданий”: стереотипы и реальности старообрядческой среды (на материалах села Новая Некрасовка Одесской области)» В. Ликової.

Л. І. Кулакова

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Л. І. Кулакова . Нова Некрасівка // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72313 (дата звернення: 21.09.2021)