Нова Водолага — Енциклопедія Сучасної України

Нова Водолага

НОВА́ ВОДОЛА́ГА – селище міського типу Харківського (до липня 2020 – Нововодолазького) району Харківської області. 2017 з Нововодолаз. селищ. (підпорядк. с. Новоселівка) та Знам’ян. (Брідок, Круглянка, Мануйлове, Федорівка), Одрин. (Кут, Пластунівка), Ордів. (Нова Мерефа, Щебетуни), Сосонів. (Бражники, Го­лов­нів­ка, Княжне, Моськівка, Низівка, Стулепівка) і Староводолаз. (Бах­метівка, Павлівка) сільс. рад утвор. Нововодолаз. селищну об’єд­нану територ. громаду (351,63 км2, 16 350 осіб), до якої 2020 зараховано Бірків. селищну, Ватутін., Просян. і Рокитнен. сільс. ради (нині тер. громади 580,3 км2, мешкають 22 042 особи). Н. В. знаходиться на р. Вільхуватка (ін. назва – Водолажка; притока Можу, бас. Сіверського Дінця), за 45 км від обл. центру. Пл. 10,68 км2. За переписом насел. 2001, проживали 13 618 осіб (складає 90,9 % до 1989); станом на 1 січня 2019 – 10 881 особа: бл. 79 % українців, 20 % росіян і 1 % білорусів. Залізнична ст. Водолага. Поруч проходить автомобіл. шлях міжнар. значення Харків–Сімферополь–Алушта–Ялта. Здавна через ці землі пролягав Мурав. шлях, яким проходили турец.-татар. загони й грабували укр. поселення. На думку деяких дослідників, слово «адалага» тюрк. походження та мало раніше значення «господар чистої води, ріки» («адал» – чистий, «ага» – господар). Слобода Н. В. була засн. бл. 1675 селянами та козаками Харків. полку на чолі з Г. Донцем-Захаржевським. Для захисту від турец.-татар. нападів тут збудували чотирикутну фортецю, а її вали насипали із залізняк. піску. Знач. шкоди Н. В. завдали татар. загони 1689. Відомі також їхні напади у 1694 і 1711. У 1724 було 382 двори. 1730 чисельність жит. слободи становила бл. 4,9 тис. осіб, діяли 2 церк.-парафіял. школи. 1749 відкрито слов’яно-латин. уч-ще. У Н. В. звели Троїц., Воскресен., Микол., Спасо-Преображен. церкви. Деякий час слобода належала до Новорос., Слобід.-Укр. (з перервою) й Азов. губ. Пізніше відійшла до Харків. губ. (ліквід. 1925) і Валків. пов. (розформов. 1923). Тривалий період Н. В. була центром волості. Мешканці займалися садівниц­твом, винокурінням, бондарством, вичинкою шкір, виготовленням ремін. збруї, взуття, одягу та голов­них уборів, с.-г. знарядь і столяр. виробів. Наявність родовища глини стимулювало розвиток гончарства. 1774 у Н. В. побував природодослідник, акад. С.-Пе­тер­бур. АН Й.-А. Ґюльденштедт, який констатував, що тарілки та кахлі з місц. глини є блідо-жовтими та дуже міцними, а черепиця не гірша від голландської. Гончарні вироби нововодолаз. майстрів славилися далеко за межами Харківщини. 1780 працювали 34 винокурні та 18 кузень. У 2-й пол. 18 ст. Н. В. стала центром шовківництва на Слобожанщині. Тут створили губерн. упр. з шовківництва, діяв з-д, що мав спеціаліз. приміщення для розведення шовкопрядів і був оснащений устаткуванням для мотання шовку. Здавна у Н. В. збирали 4 ярмарки на рік (у серед. Великого посту, у дні Вознесіння Господнього, Пророка Іллі та архангела Михаїла), що тривали до 8-ми днів. Багато нововодолажчан займалося чумац. промислом. 1864 було 898 дворів, мешкали 6736 осіб; 1885 – відповідно 1159 і 6767. За Всерос. переписом 1897, проживали 8360 осіб; станом на 1914 – 8408 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 – у складі Харків. округи; від 1932 – Харків. обл.; від 2020 – Харків. р-ну. 1923–2020 – райцентр. За рад. часів кустар. промисел у Н. В. пішов різко на спад. У серед. 1920-х рр. абсолютна більшість мешканців (бл. 92 %) займалася с. госп-вом. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 1938 – смт. Від 19 жовтня 1941 до 25 лютого 1943 та від 6 березня до 14 вересня 1943 – під нім. окупацією. Діяло рад. підпілля. У червні 1942 у бою побл. Н. В. потрапив у полон (там і загинув) один із кер. партизан. руху на Харківщині та Полтавщині, Герой Рад. Союзу І. Копьонкін. У брат. могилі похов. 244 рад. воїни-визволителі. Гол. підпр-ва: Нововодолаз. олійно-жировий комбінат (ТМ «Жирновъ»; продукція: майонези, соуси, гірчиця, приправи томат. групи, соняшник. олія, оцет), «Агроком Нова Водолага» (рафінована та нерафінована олія), Нововодолаз. молокозавод; Нововодолаз. абразив. з-д (абразивні диски), «Данко Декор» (декорування скляних пляшок і посуду). У Н. В. (станом на 2019) – ліцеї № 1, № 2 (з дошкіл. підрозділом) і № 3, обл. санатор. навч.-вихов. комплекс, 3 дитсадки, Будинок дит. та юнац. творчості, ДЮСШ; селищ. (с. Новоселівка) і рай. Будинки культури, б-ка об’єднаної територ. громади та її 2 філії, центр. рай. б-ка, дит. школа мист-в, Нововодолазький краєзнавчий музей; рай. лікарня, амбулаторія заг. практики сімей. медицини. ЗМІ: «Вісті Водолажчини», «Вісник Нововодолазької громади»; Нововодолаз. радіокомпанія. Здобули популярність нар. фольклорно-етногр. колектив «Вербиченька» та зразк. об’єдн. юних художників «Колорит». Є готель «Центральний». Одна із зон відпочинку – парк «Ювілейний». Діє ста­діон «Колос». Організовано 3 фізкуль­тур­­но-спорт. клуби: «Юність» (дит.-юнац., футбол), «Олімп» (гирьовий спорт) і «Дебют» (шахи). Визначні Нововодолаз. спортсмени: О. Вотінцев (чемпіон світу і Європи серед ветеранів), Ю. Покальчук (м. сп. СРСР і України), Ю. Кучеренко (чемпіонка світу серед дівчат; усі – гирьовий спорт), І. Івлєва (м. сп. міжнар. кл.), М. Паламарчук (8-раз. чемпіон України серед ветеранів; обоє – паверліфтинг), М. Килипко (учасниця 31-х Олімп. ігор 2016, нац. рекордсменка України зі стрибків із жердиною), В. Роговий (2-раз. переможець міжнар. марафону «Ла-Рошель»). Пам’ят­ки арх-ри: муров. Свято-Преоб­ражен. церква у стилі класицизму (1821–31, належить православ. громаді; раніше на її місці стояв дерев’яний храм, зведений 1750), Нім. кредитне т-во (1914–16; нині Будинок дит. та юнац. творчості). Протестант. громади: євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської й адвентистів сьомого дня. Встановлено пам’ятні знаки Г. Донцю-Захаржевському, ліквідаторам аварії на ЧАЕС і мемор. комплекс воїнам-афганцям (включає бойову машину піхоти, мармур. плити з прізвищами 174-х учасників-земляків і портрети 3-х воїнів, які загинули). Серед видат. уродженців – будівничий церков 18 ст. Я. Погрібняк; брати педагоги, дійсні чл. НАПНУ Віталiй і Володимир Бондарі, фахівець у галузі АСК В. Єгіпко, фахівець у галузі теплозахисту, забезпечення тепл. режимів і теплорегулювання Ю. Мош­ненко, фізик, радіоеколог М. Пеліхатий, агроном В. Гончаренко, вет. лікар І. Кириченко, лікар-гінеколог В. Пітько, філософ В. Корженко, політолог Л. Лойко; письменник С. Чмельов, поетеси О. Мардус, І. Мироненко, О. Степаненко, Ю. Ткачова, З. Дударчик; нар. арх. України Ю. Шкодовський; фотохудожник Я. Дацюк, художник декор.-ужитк. мист-ва А. Котляр, майстер різьблення на дереві Б. Лубенець, художник театру С. Стешенко; співак, нар. арт. Білорус. РСР Арсен Арсенко (Попсуйшапка), актриса О. Шопіна; полковник Армії УНР М. Попсуйшапка. 1920–22 тут жив письменник П. Панч. З Н. В. пов’яза­ні життя та діяльність історика О. Богдашиної, живописця, графіка, чл.-кор. АМ УРСР О. Мізіна, композитора, диригента, засл. діяча мист-в України Ю. Алжнєва та Героя Рад. Союзу А. Жарикова. За труд. досягнення удостоєні звання Герой Соц. Праці І. Калантай, М. Кривошей, В. Лях, В. Мірошник, Н. Рябуха, О. Солоха; засл. учителями УРСР стали З. Ступак, М. Кучеренко; засл. працівником освіти України – Г. Пилипенко, засл. працівником культури України – О. Коваль.

Літ.: Кобзева Т. В. Нова Водолага – 325 років. 2000; Оберемок Н. О. Історія рідного краю. 2006; Кобзева Т. В. Хочу знати правду!? 2009; Кобзева Т. В., Дьякова О. В. Вогненні роки: Нововодолажчина у Другій Світовій вій­ні. 2017 (усі – Харків).

І. О. Кулик

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
І. О. Кулик . Нова Водолага // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72355 (дата звернення: 25.09.2021)