Ніс Степан Данилович — Енциклопедія Сучасної України

Ніс Степан Данилович

НІС Степан Данилович (псевд.: С. Волошин, Фон-Нос; 26. 04(08. 05). 1829, с. Понори, нині Прилуц. р-ну Черніг. обл. – 28. 12. 1900 (10. 01. 1901), м-ко Городня, нині місто Черніг. обл.) – етнограф, історик, фольклорист та літератор, лікар, громадський діяч. Походив із давнього козац. роду, його прадід був запороз. козаком. Закін. мед. ф-т Ун-ту св. Володимира у Києві (1854). Під впливом творчості Т. Шевченка, ідей Кирило-Мефодіїв. братства та в руслі зацікавлень національно свідомої інтелігенції під час навч. розпочав збирання зразків традиц. нар. культури. Через неї патріотично налаштовані члени гуртка А. Солтановського намагалися краще зрозуміти нар. світогляд. Цей інтерес знайшов своє втілення у сусп. та твор. діяльності Н. під час лікар. практики, яку розпочав військ. лікарем під час рос.-турец. війни, а продовжив у Чернігові, де 1858 признач. оператором Черніг. лікар. управи. Тут Н. винайняв будинок, що став осередком, де збиралися національно свідомі діячі культури (Л. Глібов, О. Маркович, О. Лазаренко та ін.), патріотично налаштовані мешканці Чернігова, та назвав його «Курінь». Побут осередку відтворював козац. звичаї, манеру вдягатися, зовнішність та нац. поведінк. стереотипи українців, а дух його діяльності відбивав патріот. настрої членів осередку. «Курінь» сприяв відродженню інтересу до нар. культури і нац. надбань, надзвичайно істот. культур. ініціативою стало створення в ньому б-ки та продаж книг, присвяч. укр. тематиці. Важливу роль у пробудженні нац. самосвідомості міських жителів відіграли й аматор. укр. вистави, у яких брав участь Н. (зокрема виконував роль Миколи в «Наталці Полтавці» І. Котляревського). На думку Л. Глібова, ці вистави були ніби уособленням худож. України. Патріот. діяльність Черніг. «Громади», яку очолив Н., стала підставою для його переслідувань. За свідченнями архів. даних, в одному з доносів йшлося про зібрання, на яких співали укр. пісні, декламували вірші Т. Шевченка. 1863 заарешт. у т. зв. справі І. Андрущенка за зберігання та поширення нелегал. видань, покарання відбував у Петропавлів. фортеці (С.-Петербург). Згодом Н. визнано не причетним до справи, проте його звільнено зі служби і вислано до Білозер. краю, де він перебував до 1872. У 1876 Н. признач. на лікар. практику до Ярославля, 1878 – до Вітеб. губ. (усі – Росія), де й працював до виходу у відставку 1882. Протягом 1883–86 мешкав у Болгарії та Єйську (Росія), а останні роки життя працював лікарем у Город­ні. Народозн. інтереси Н. виявилися визначал. упродовж усього життя. Як лікар він зацікавився здобутками нар. медицини, що викликало певний спротив (часом його діяльність видавалася мало не знахарюванням). Н. вивчав захворювання укр. селян, умови їхнього життя та побуту. Автор перших мед. книг, виданих укр. мовою, зокрема «Про хвороби й як їм запомогти» (К., 1874). Досліджував лікар. властивості різних рослин: «Ліки своєнародні, з домашнього ужитку і в картинах життя» (К., 1875); збирав і популяризував рецепти нар. медицини (до матеріалів з укр. нар. медицини додав зібрані в засланні рецепти рос. народу). Запровадив у мед. практику низку нар. засобів, зокрема 1860 вперше в мед. літ-рі повідомив про властивості горицвіту (Adonis vernalis), терапевт. дію якого через 12 р. підтвердили в клініці С. Боткіна. Н. збирав документи з історії Лівобереж. України козац. доби й пам'ятки фольклору. Автор пр. «Село Поноры», «Историческая записка о лицах, принадлежащих к фамилии Нос» (обидві – 1859), «Старинные акты с примечаниями и объясне­ния­ми» (1860), «Месторождение Семена Палия» (1882) та ін. Частина його фольклор. записів та етногр. дослідж. опубл. у зібр. А. Метлинського та П. Чубинського, проте більшість залишилися надбанням архівів Києва (ІМФЕ НАНУ, Ін-т рукопису НБУВ) та С.-Пе­тербурга (б-ка АН РФ). Літ. творчість Н. також опубл. лише частково й досі належно не вивчена. Його твор. метод дослідники визначали як «етногр. реалізм», осн. завдання якого – дотримання «етногр. точності». Частина творів Н. опубл. у ж. «Основа» (під псевд. С. Волошин). Ім'ям Н. названо вулиці в Чернігові та Городні.

Пр.: О народной медицине южноруссов и об употреблении народом «горицвіту» против серйозных скоплений в брюхе (водянки) // Черниг. губерн. ведомости. 1860. Ч. 5–6; Хуртовина // Основа. 1861. № 5; Шворин рід // Там само. № 10; Про Конотіп // Там само. № 11–12; Курта // Киев. старина. 1888. № 8; Страничка из моих воспоминаний // Там само. 1893. № 6; Лечение евреев по еврейской системе // Черниг. губерн. ведомости. 1894. Ч. 45; Запорожец Абиух // Складка: Альм. С.-Петербург, 1897.

Літ.: Коваленко Г. Очерк жизни и деятельности украинского этнографа и народного врача С. Д. Носа (1829–1900) // Киев. старина. 1901. № 9; Білий В. Судова справа С. Д. Носа // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. 1927. № 10; Лазаревська К. Матеріали до біографії Степана Даниловича Носа // Україна. 1929. Кн. 10–11; Коцюба О. Степан Ніс: До 140-річчя від дня народження // НТЕ. 1969. № 3; Степан Данилович Ніс: Рекомендац. бібліогр. покажч. Чг., 2000; Медицина в Україні: Біобібліогр. слов. Вип. 2. Друга пол. XIX – поч. XX ст. К., 2012; Шекун В. Неопублікований родовід С. Д. Носа // Сіверян. літопис. 2017. № 6.

О. Ю. Брицина

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. Ю. Брицина . Ніс Степан Данилович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72399 (дата звернення: 23.10.2021)