Новомиргород — Енциклопедія Сучасної України

Новомиргород

НОВОМИ́РГОРОД – місто Новоукраїнського (до липня 2020 – Новомиргородського) району Кіровоградської області. Має статус істор. насел. місця України (від 2001). У жовтні 2020 з Новомиргород. міської, Капітанів. селищ. та Дібрів., Миролюбів., Йосипів., Кам'ян., Каніз., Коробчин., Костянтинів., Листопадів., Мар'їв., Мартонос., Оситняз., Оситнян., Панчів., Петроострів., Пурпурів., Рубаномостів., Тишків., Туріян. і Шпаків. сільс. рад утвор. Новомиргород. міську об'єднану територіал. громаду (998,5 км2, 27 170 осіб, Новомиргород, Капітанівка та 45 сіл, зокрема й Каніж, Мартоноша, Панчеве). Н. знаходиться неподалік межі з Черкас. обл., на р. Велика Вись, побл. місця впадіння в неї Турії (Гептурки; бас. Південного Бугу), за 80 км від обл. центру. Пл. 88,52 км2. За переписом насел. 2001, проживали 13 220 осіб (складає 80,9 % до 1989), переважно українці (понад 95 %), а також росіяни (бл. 3 %), вірмени (0,15 %), білоруси, молдовани, євреї, цигани, болгари, румуни; станом на 1 січня 2020 – 11 024 особи. Залізнична ст. Новомиргород (відкрито 1914). Істор. місцевості: Центр (на лівому березі Великої Висі у низовині), Златопіль (пн. частина на узгір'ї), Виноградівка (на правому березі Великої Висі, сполучає Центр і Златопіль), Хутір (на правому березі Великої Висі, у р-ні залізнич. вокзалу), Софіївка (ін. назва – Чорногорія; колишнє село, пд.-зх. околиця на лівому березі Великої Висі), Біла Глина (ін. назва – Бессарабія; пд.-сх. околиця, раніше входила до складу с. Софіївка), Шмидове (нар. назва колиш. с. Катеринівка, найвіддаленіша від центру частина міста). Побл. Н. виявлено артефакти сармат. часу. Наприкінці 19 ст. біля Великої Висі знайдено поліров. діорит. молоток, у рову біля архієрей. саду зливою вимито понад 16 кг заліз. і мідних наконечників стріл. У 1740-х рр. на цих землях згадується х. Тресяги (зимівник запороз. козаків), 1752 – с. Новий Миргород, що було засн. козаками Миргород. полку на чолі з полковником В. Капністом. Водночас тут оселилося багато вихідців з м. Миргород. 1752–64 у Н. базувався один із 2-х новосерб. полків і його 1-а рота. 1753 збудовано земляну фортецю. 1759 в околицях діяли гайдамац. загони, що нападали на володіння магнатів Любомирських і маєтки серб. офіцерів. У серед. 18 ст. на новомиргород. землях почало значно розвиватися виноградарство. 1773 Н. був виведений із шанців і отримав статус посаду. 1774 було 600 дворів, проживали бл. 4 тис. осіб; 1787 – відповідно 895 і 2994. У 1783–95 – у складі Катеринослав., 1795–96 – Вознесен. намісництв; 1796–1802 – Новорос., 1802–03 – Микол., від 1803 – Херсон. губ.; від 1797 – Ольвіопол. пов. 1784–95 – повіт. центр. Відтоді – місто. На межі 18–19 ст. став знач. торг. осередком. 1798 з Полтави у місто переведено семінарію та консисторію (від 1804 – у Катерино­славі). 1820 Н. підпорядкували відомству військ. поселень. До 1834 був місцем дислокації 3-го улан. полку. Відтоді – військ. м-ко Бобринец. пов., де розташувалося упр. 5–7-го округів Новорос. військ. поселення, адміністрація 7-го округу та його 1-ї волості. 1835 відкрито парафіял. уч-ще. Після скасування військ. поселень 1859 Н. знову отримав статус заштат. міста. Разом із традиц. с.-г. вироб-вом почало розвиватися переробне. 1869 створ. Міський громад. банк. Наприкінці 1890-х рр. працювали 3 млини, 2 цегел. з-ди, 2 броварні, гуральня, свічк. ф-ка та майстерня з виготовлення виїз. екіпажів. До 1923 у складі Єлисаветгр. пов. існувала Новомиргород. волость, до якої станом на 1886 належало 3, на 1896 – 21 поселення. За Всерос. переписом насел. 1897, проживали 9364 особи, з них 75 % росіян, 17,3 % євреїв, 6,1 % українців, 1,13 % поляків. 1913 мешкали 13 901, 1914 – 14 248 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1921–22 – у складі Микол., 1922–25 – Одес. губ.; 1923–30 – Зінов'єв. (до 1924 – Єлисаветгр.) округи; 1932–39 – Одес., від 1939 – Кіровогр. обл.; від 2020 – Новоукр. р-ну. 1923–62, 1965–2020 – райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (у 2009 освячено пам'ятник), зазнали сталін. репресій. Від 1 серпня 1941 до 11 березня 1944 – під нім. окупацією. На Новомиргородщині нацисти вбили бл. 5 тис. жит. На тер. Златопіл. дит. будинку містилось ґетто, де 1942–43 було вбито бл. 1,2 тис. євреїв. 1944 в ході Корсунь-Шевченків. операції побл. Н. точилися запеклі бої. У 3-х брат. могилах похов. 132 воїни-визволителі. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 2100 воїнів-земляків, з них 990 загинули. Встановлено меморіал «Батьківщина-мати» та пам'ятник воїнам-землякам, пам'ятні знаки на честь 40-річчя Перемоги та бойової слави «Танк ІС-3». 1957 утвор. літ. об'єдн. «Вись». 1959 до Новомиргорода приєднано м. Златопіль і села Виноградівка та Катеринівка. На час об'єд­нан­ня 2-х міст у Н. проживали 7200 осіб, у Златополі – 4280 (станом на 1940 відповідно – 8920 і 6780). Від кін. грудня 1962 до поч. січня 1965 Н. був містом обл. підпорядкування. До 1997 діяв зоо­технікум, що вів свою історію від с.-г. уч-ща, відкритого 1908. У 1979–98 працювала шахта «Новомиргородська», на якій видобували буре вугілля бл. 2 тис. осіб. Її поява зумовила інтенсивне зведення багатоповерх. будинків й об'єктів соц. інфраструктури. Гол. підпр-ва: Новомиргород. плодоконсерв. з-д ТОВ «Культурний гриб» (спеціалізується на консервуванні грибів), Новомиргород. шкір. з-д ТОВ «Укр. Перл» (вироб-во напівфабрикату «Вет-блу» в обсягах 240 т на місяць та шкір. підкладки до 24 тис. м2 на місяць), Новомиргород. елеватор АТ «Рамбурс» (сумарна ємність 128 тис. т), «Шаруня» (випускає 1 млн пачок кукурудзяних паличок на рік). У Н. – 3 заг.-осв. школи, г-зія, міжшкіл. навч.-вироб. комбінат, школа мист-в, Центр дит. та юнац. творчості, ДЮСШ, 2 дитсадки; Новомиргородський краєзнавчий музей, 2 Будинки культури, б-ки для дітей і дорослих; центр. лікарня, протитуберкульоз. диспансер. Друкують г. «Новомиргородщина». За ме­жами міста здобули популярність новомиргород. нар. колективи: ансамбль укр. пісні «Веселка» (кер. – засл. працівник культури України М. Барановський), хор «Вись», жін. вокал. ансамбль «Оксамит» (в обох – А. Євченко), театри «Златопілля» (О. Покладюк) і «Сюрприз» (Л. Чермак). Пам'ят­ки арх-ри: Свято-Іллін. (1786) та Свято-Микол. (1809) церкви, г-зія (1891), будинок магазину на вул. Соборності (кін. 19 ст.), комплекс лікарні (гол., лікувал. і госп. корпуси; 1911–13), земський банк, гуртожиток зоотехнікуму (обидві – поч. 20 ст.). 2000 відкрито пам'ятник воїнам-афганцям, 2006 – жервам Чорнобил. катастрофи, 2010 – Т. Шевченку й архангелу Михаїлу. Серед видат. уродженців – декабрист Є. Оболенський; фізик, чл.-кор. НАНУ В. Сугаков, біолог-геоботанік Д. Афанасьєв, мікробіолог І. Дудченко, хімік Т. Кармазіна, природознавець М. Ритов, лікарі М. Гончар, І. Демінський, В. Мілько, Є. Котляр, С. Найштейн, О. Пирогова, М. Хохол, правознавець В. Гончаренко, педагог В. Дога, літературознавець, бібліограф О. Назаревський, літературознавець А. Тростянецький, філософ А. Черній; письменники Д. Бузько, Д. Гончаренко, О. Жовна, Ю. Коваль, П. Малєєв, Ю. Мокрієв, М. Понеділок, поет П. Біба; скульптор, засл. художник України В. Нечуйвітер, живописець Ф. Кличко; актор, нар. арт. Респ. В. Давидов, співак, засл. арт. РРФСР С. Хромченко; учасник дисидент. руху, громад. діяч С. Ко­жум'яка; учасники 2-ї світ. вій­ни, Герої Рад. Союзу А. Ковачевич, М. Тургель, О. Шаповалов. Під час військ. служби у Сівер. полку деякий час у Н. перебував класик нової укр. літ-ри І. Котляревський. 1820 і 1821 місто відвідав рос. поет О. Пушкін. 1824 разом з батьком, який тоді чумакував, тут проїжджав Т. Шевченко. У Златопіл. чол. і жін. г-зіях викладали кирило-мефодієвець О. Тулуб (надрукував у ж. «Современник» своє дослідж. з історії та культури Златополя), історик, літературознавець, публіцист О. Андрієвський, етнограф, фольклорист, літературознавець О. Русов, літературознавець, перекладач, поет М. Зеров, письменник Г. Грушевський; у чол. г-зії навч. фізик, акад. АН СРСР І. Тамм, геолог, акад. АН УРСР В. Сельський, мікробіолог, епідеміолог, чл.-кор. АН УРСР М. Нещадименко, агрохімік, акад. ВАСГНІЛ О. Кедров-Зіхман, хірург І. Студзинський, політ. і держ. діяч, письменник В. Винниченко, громад.-політ. діяч М. Корчинський, поет, літературознавець П. Филипович, письменник Є. Поповкін, композитор Б. Лятошинський, композитор, диригент, засл. арт. УРСР М. Радзієвський, драматург, актор, реж. С. Білобабченко та ін. У Н. минули дит. і юнац. роки фахівця у галузі процесів фіз.-тех. оброблення В. Осипенка; з містом пов'язані життя та діяльність педагога І. Єременка, церк. діячів Василія (Васильцева), Іустина (Полянського), Парфенія (Брянського) та ін. Знач. внесок у вивчення історії краю зробив І. Бойко, який опублікував низку краєзн. нарисів у період. виданнях, зокрема «Перший науковий опис Новомиргорода» («Будівник комунізму», 1964, 16 січня) та «На карті місто Новомиргород» («Червона зірка», 1965, 15 липня), а також у співавт. підготував ґрунт. статті «Новомиргород», «Капітанівка», «Каніж» для «Історії міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область» (К., 1972).

Літ.: див. Новомиргородський район.

М. В. Чепіжак

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
М. В. Чепіжак . Новомиргород // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72448 (дата звернення: 22.10.2021)