Новомиргород

НОВОМИ́РГОРОД — місто Новоукраїнського (до липня 2020 — Новомиргородського) ра­йону Кірово­градської області. Має статус істор. насел. місця України (від 2001). У жовтні 2020 з Новомиргород. міської, Капітанів. селищ. та Дібрів., Миролюбів., Йосипів., Камʼян., Каніз., Коробчин., Костянтинів., Листопадів., Марʼїв., Мартонос., Оситняз., Оситнян., Панчів., Петроострів., Пурпурів., Рубаномостів., Тишків., Туріян. і Шпаків. сільс. рад утвор. Новомиргород. міську обʼ­єд­нану територіал. громаду (998,5 км², 27 170 осіб, Новомиргород, Капітанівка та 45 сіл, зокрема й Каніж, Мартоноша, Панчеве). Н. знаходиться неподалік межі з Черкас. обл., на р. Велика Вись, побл. місця впаді­н­ня в неї Турії (Гептурки; бас. Пів­ден­ного Бугу), за 80 км від обл. центру. Площа 88,52 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 13 220 осіб (складає 80,9 % до 1989), пере­важно українці (понад 95 %), а також росіяни (бл. 3 %), вірмени (0,15 %), білоруси, молдовани, євреї, цигани, болгари, румуни; станом на 1 січня 2020 — 11 024 особи. Залізнична ст. Новомиргород (від­крито 1914). Істор. місцевості: Центр (на лівому березі Великої Висі у низовині), Златопіль (пн. частина на узгірʼї), Вино­градівка (на правому березі Великої Висі, сполучає Центр і Златопіль), Хутір (на правому березі Великої Висі, у р-ні залізнич. вокзалу), Софіївка (ін. назва — Чорногорія; колишнє село, пд.-зх. околиця на лівому березі Великої Висі), Біла Глина (ін. назва — Бес­сарабія; пд.-сх. околиця, раніше входила до складу с. Софіївка), Шмидове (нар. назва колиш. с. Катеринівка, найвід­даленіша від центру частина міста). Побл. Н. виявлено артефакти сармат. часу. На­прикінці 19 ст. біля Великої Висі зна­йдено поліров. діорит. молоток, у рову біля архі­єрей. саду зливою вимито понад 16 кг заліз. і мідних наконечників стріл. У 1740-х рр. на цих землях згадується х. Тресяги (зимівник запороз. козаків), 1752 — с. Новий Миргород, що було засн. козаками Миргород. полку на чолі з полковником В. Капністом. Водночас тут оселилося багато вихідців з м. Миргород. 1752–64 у Н. базувався один із 2-х новосерб. полків і його 1-а рота. 1753 збудовано земляну фортецю. 1759 в околицях діяли гайдамац. загони, що нападали на володі­н­ня магнатів Любомирських і маєтки серб. офіцерів. У серед. 18 ст. на новомиргород. землях почало значно роз­виватися вино­градарство. 1773 Н. був виведений із шанців і отримав статус посаду. 1774 було 600 дворів, проживали бл. 4 тис. осіб; 1787 — від­повід­но 895 і 2994. У 1783–95 — у складі Катеринослав., 1795–96 — Вознесен. намісництв; 1796–1802 — Новорос., 1802–03 — Микол., від 1803 — Херсон. губ.; від 1797 — Ольвіопол. пов. 1784–95 — повіт. центр. Від­тоді — місто. На межі 18–19 ст. став знач. торг. осередком. 1798 з Полтави у місто пере­ведено семінарію та консисторію (від 1804 — у Катерино­славі). 1820 Н. під­порядкували ві­домству військ. поселень. До 1834 був місцем дис­локації 3-го улан. полку. Від­тоді — військ. містечко Бобринец. пов., де роз­ташувалося упр. 5–7-го округів Новорос. військ. поселе­н­ня, адміністрація 7-го округу та його 1-ї волості. 1835 від­крито парафіял. училище. Після скасува­н­ня військ. поселень 1859 Н. знову отримав статус заштат. міста. Разом із традиц. с.-г. виробництвом почало роз­виватися пере­робне. 1869 створ. Міський громад. банк. На­прикінці 1890-х рр. працювали 3 млини, 2 цегел. заводи, 2 броварні, гуральня, свічк. ф-ка та майстерня з виготовле­н­ня виїз. екіпажів. До 1923 у складі Єлисаветгр. пов. існувала Новомиргород. волость, до якої станом на 1886 належало 3, на 1896 — 21 поселе­н­ня. За Всерос. пере­писом насел. 1897, проживали 9364 особи, з них 75 % росіян, 17,3 % євреїв, 6,1 % українців, 1,13 % поляків. 1913 мешкали 13 901, 1914 — 14 248 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1921–22 — у складі Микол., 1922–25 — Одес. губ.; 1923–30 — Зіновʼєв. (до 1924 — Єлисаветгр.) округи; 1932–39 — Одес., від 1939 — Кіровогр. обл.; від 2020 — Новоукр. р-ну. 1923–62, 1965–2020 — райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (у 2009 освячено памʼятник), за­знали сталін. ре­пресій. Від 1 серпня 1941 до 11 березня 1944 — під нім. окупацією. На Новомиргородщині нацисти вбили бл. 5 тис. жит. На тер. Златопіл. дит. будинку містилось ґетто, де 1942–43 було вбито бл. 1,2 тис. євреїв. 1944 в ході Корсунь-Шевченків. операції побл. Н. точилися запеклі бої. У 3-х брат. могилах похов. 132 воїни-визволителі. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 2100 воїнів-земляків, з них 990 загинули. Встановлено меморіал «Батьківщина-мати» та памʼятник воїнам-землякам, памʼятні знаки на честь 40-річчя Пере­моги та бо­йової слави «Танк ІС-3». 1957 утвор. літ. обʼ­єдн. «Вись». 1959 до Новомиргорода при­єд­нано м. Златопіль і села Вино­градівка та Катеринівка. На час обʼєд­нан­ня 2-х міст у Н. проживали 7200 осіб, у Златополі — 4280 (станом на 1940 від­повід­но — 8920 і 6780). Від кін. грудня 1962 до поч. січня 1965 Н. був містом обл. під­порядкува­н­ня. До 1997 діяв зоо­технікум, що вів свою історію від с.-г. училища, від­критого 1908. У 1979–98 працювала шахта «Новомиргородська», на якій видобували буре вугі­л­ля бл. 2 тис. осіб. Її поява зумовила інтенсивне зведе­н­ня багатоповерх. будинків й обʼєктів соц. інфра­структури. Гол. під­приємства: Новомиргород. плодоконсерв. завод ТОВ «Культурний гриб» (спеціалізується на консервуван­ні грибів), Новомиргород. шкір. завод ТОВ «Укр. Перл» (виробництво напів­фабрикату «Вет-блу» в обсягах 240 т на місяць та шкір. під­кладки до 24 тис. м2 на місяць), Новомиргород. елеватор АТ «Рамбурс» (сумарна ємність 128 тис. т), «Шаруня» (випускає 1 млн пачок кукурудзяних паличок на рік). У Н. — 3 заг.-осв. школи, г-зія, між­шкіл. навч.-вироб. комбінат, школа мистецтв, Центр дит. та юнац. творчості, ДЮСШ, 2 дитсадки; Новомиргородський крає­знавчий музей, 2 Будинки культури, б-ки для дітей і дорослих; центр. лікарня, протитуберкульоз. диспансер. Друкують г. «Новомиргородщина». За ме­жами міста здобули популярність новомиргород. нар. колективи: ансамбль укр. пісні «Веселка» (кер. — засл. працівник культури України М. Барановський), хор «Вись», жін. вокал. ансамбль «Оксамит» (в обох — А. Євченко), театри «Златопі­л­ля» (О. Покладюк) і «Сюр­приз» (Л. Чермак). Памʼят­ки архітектури: Свято-Іллін. (1786) та Свято-Микол. (1809) церкви, гімназія (1891), будинок магазину на вул. Соборності (кін. 19 ст.), комплекс лікарні (гол., лікувал. і госп. корпуси; 1911–13), земський банк, гуртожиток зоотехнікуму (обидві — поч. 20 ст.). 2000 від­крито памʼятник воїнам-афганцям, 2006 — жервам Чорнобил. ката­строфи, 2010 — Т. Шевченку й архангелу Михаїлу. Серед видат. уродженців — декабрист Є. Оболенський; фізик, чл.-кор. НАНУ В. Сугаков, біо­лог-геоботанік Д. Афанасьєв, мікробіо­лог І. Дудченко, хімік Т. Кармазіна, природо­знавець М. Ритов, лікарі М. Гончар, І. Демінський, В. Мілько, Є. Котляр, С. Найштейн, О. Пирогова, М. Хохол, право­знавець В. Гончаренко, педагог В. Дога, літературо­знавець, бібліо­граф О. Назаревський, літературо­знавець А. Тростянецький, філософ А. Черній; письмен­ники Д. Бузько, Д. Гончаренко, О. Жовна, Ю. Коваль, П. Малєєв, Ю. Мокрієв, М. Понеділок, поет П. Біба; скульптор, засл. художник України В. Нечуйвітер, живописець Ф. Кличко; актор, нар. арт. Респ. В. Давидов, спів­ак, засл. арт. РРФСР С. Хромченко; учасник дисидент. руху, громад. діяч С. Ко­жумʼяка; учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу А. Ковачевич, М. Тургель, О. Шаповалов. Під час військ. служби у Сівер. полку деякий час у Н. пере­бував класик нової укр. літ-ри І. Котляревський. 1820 і 1821 місто від­відав рос. поет О. Пушкін. 1824 разом з батьком, який тоді чумакував, тут про­їжджав Т. Шевченко. У Златопіл. чол. і жін. гімназіях викладали кирило-мефодієвець О. Тулуб (на­друкував у ж. «Современ­ник» своє дослідж. з історії та культури Златополя), історик, літературо­знавець, публіцист О. Андрієвський, етно­граф, фольклорист, літературо­знавець О. Русов, літературо­знавець, пере­кладач, поет М. Зеров, письмен­ник Г. Грушевський; у чол. гімназії навч. фізик, академік АН СРСР І. Тамм, геолог, академік АН УРСР В. Сельський, мікробіо­лог, епідеміолог, чл.-кор. АН УРСР М. Нещадименко, агрохімік, академік ВАСГНІЛ О. Кедров-Зіхман, хірург І. Студзинський, політ. і держ. діяч, письмен­ник В. Вин­ниченко, громад.-політ. діяч М. Корчинський, поет, літературо­знавець П. Филипович, письмен­ник Є. Поповкін, композитор Б. Лятошинський, композитор, диригент, засл. арт. УРСР М. Радзієвський, драматург, актор, реж. С. Білобабченко та ін. У Н. минули дит. і юнац. роки фахівця у галузі процесів фіз.-тех. обробле­н­ня В. Осипенка; з містом повʼязані життя та діяльність педагога І. Єременка, церк. діячів Василія (Васильцева), Іустина (Полянського), Парфенія (Брянського) та ін. Знач. внесок у ви­вче­н­ня історії краю зробив І. Бойко, який опублікував низку краєзн. нарисів у період. ви­да­н­нях, зокрема «Перший науковий опис Новомиргорода» («Будівник комунізму», 1964, 16 січня) та «На карті місто Новомиргород» («Червона зірка», 1965, 15 липня), а також у спів­авт. під­готував ґрунт. стат­ті «Новомиргород», «Капітанівка», «Каніж» для «Історії міст і сіл Української РСР: Кірово­градська область» (К., 1972).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю