Ново-Огарьовський процес

НО́ВО-ОГАРЬО́ВСЬКИЙ ПРОЦЕ́С — спроба президента СРСР М. Горбачова, спираючись на результати референдуму 17 березня 1991, організувати пере­говори між керівниками союзних республік щодо умов під­готовки та укла­да­н­ня нового Союзного договору. Громад. думка в УРСР у цьому питан­ні поляризувалася від повної під­тримки ідеї збереже­н­ня СРСР до заперече­н­ня проектів входже­н­ня у будь-які союзи. Однак стрімка зміна ситуації в умовах систем. су­спільно-політ. і соц.-екон. кризи стимулювала при­скоре­н­ня еволюції позиції більшості громадян УРСР у напрямі заперече­н­ня можливості збереже­н­ня СРСР у будь-якій формі. Перед­умовою Н.-О. п. стало послабле­н­ня влади заг.-союз. ком­парт.-рад. номенклатури в умовах «параду суверенітетів» союз. республік. Криза політики «пере­будови» спричинила пошук нових механізмів спів­існува­н­ня рад. республік. Центр намагався покінчити з таким правовим становищем, коли де-факто за ріше­н­ням субʼєктів СРСР респ. закони отримували верховенство над союз. законодавством. Перший проект нового Союз. договору, за­пропонований у листопаді 1990, проголошував кожну союзну республіку суверен­ною на своїй тер., однак цей проект пере­креслював суверенітет республік, оскільки декларував зверх­ність союз. законів над респ., зокрема повністю суперечив Декларації про державний суверенітет України. На поч. 1991 союзна влада пере­йшла до насильниц. методів придуше­н­ня нац.-визв. рухів у країнах Балтії. Під тиском консерваторів М. Горбачов виніс на всенар. референдум пита­н­ня щодо необхідності збереже­н­ня СРСР як оновленої федерації рівноправ. суверен. республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності. Голова ВР УРСР Л. Кравчук за­пропонував одночасно із заг.-союз. референдумом провести в УРСР опитува­н­ня насел. щодо сутності майбут. Союзу. На опитува­н­ня винесено додатк. запита­н­ня: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверен­них Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». Позитивно на пита­н­ня союз. референдуму від­повіли 70,16 % громадян, які проголосували, натомість Декларацію про держ. суверенітет України під­тримали 80,17 % учасників референдуму, що дало своєрід. нар. мандат кер-ву УРСР на пере­говорах із союз. центром. 23 квітня 1991 на під­моск. держ. резиденції М. Горбачова Ново-Огарьово за головува­н­ня президента СРСР від­булася зу­стріч президентів 9-ти республік (окрім республік Балтії, Молдови, Вірменії, Грузії) з порядком ден­ним: «стабілізація ситуації в країні та подола­н­ня кризи». Учасники зу­стрічі під­писали документ, ві­домий як «Заява 9+1», у якому задекларовано принципи нового Союз. договору (його під­писа­н­ня при­знач. на 20 серпня 1991). Так офіційно роз­почато Н.-О. п., що із деякими пере­рвами тривав до листопада 1991, коли стало остаточно зро­зуміло, що всі сподіва­н­ня М. Горбачова утримати вже фактично незалежні держави під своїм контролем провалилися. На поч. літа 1991 загострилися стосунки між заг.-союз. центром і рос. керівництвом. Обра­н­ня 12 червня президентом РРФСР Б. Єльцина при­скорило процес рос. суверенізації. За таких умов ВР УРСР 27 червня 1991 від­клала роз­гляд проекту нового Союз. договору, пред­ставленого М. Горбачовим, на вересень і встановила необхідність його правової екс­пертизи на предмет від­повід­ності Декларації про держ. суверенітет України та Закону «Про економічну само­стійність УРСР» (1990). 23 липня 1991 у Ново-Огарьово роз­глянуто остан­ній варіант Союз. договору, що перед­бачав пере­розподіл влади на користь республік. Це викликало не­вдоволе­н­ня заг.-союз. номенклатури, а побоюва­н­ня втратити владу спонукало консерваторів до спроби держ. пере­вороту. Заколот ГКЧП 19–21 серпня 1991 сут­тєво загальмував Н.-О. п., оскільки після його провалу всі республіки колиш. СРСР стали на шлях здобу­т­тя незалежності. 24 серпня 1991 ВР УРСР прийняла Акт проголоше­н­ня незалежності України, 1 грудня 1991 одночасно з президент. виборами проведено всенар. референдум щодо його під­тримки. Під­тримали проголоше­н­ня незалежності України 90,3 % громадян України всіх областей та всіх національностей. Під­твердже­н­ня Акта проголоше­н­ня незалежності України створило якісно нову ситуацію у всьому СРСР. 8 грудня 1991 у Біловез. пущі (Білорусь) очільники України (Л. Кравчук), РФ (Б. Єльцин) і Білорусі (С. Шушкевич) проголосили, що СРСР як субʼєкт між­нар. права і геополіт. реальність припиняє своє існува­н­ня. Було під­писано Біловез. угоду про створе­н­ня Спів­дружності незалежних держав. 21 грудня 1991 на зу­стрічі в Алма-Аті (нині Алмати) до СНД при­єд­налося ще 8 союз. республік, а Україна уві­йшла до неї як спо­стерігач. Результати Н.-О. п. ознаменували капітуляцію центр. влади, роз­вал СРСР та початок роз­горта­н­ня етніч. конфліктів. Реформува­н­ня політ. системи для ефектив. функціонува­н­ня СРСР було запізнілим і не від­повід­ало реал. потребам часу. Руйнація ідеї нового Союзу стала закономір. явищем, оскільки республіки знаходилися вже на такому етапі роз­витку, коли процес від­окремле­н­ня і подальший їхній самост. роз­виток був невід­воротним.

Завантажити статтю