Ново-Огарьовський процес — Енциклопедія Сучасної України

Ново-Огарьовський процес

НО́ВО-ОГАРЬО́ВСЬКИЙ ПРОЦЕ́С – спроба президента СРСР М. Горбачова, спираючись на результати референдуму 17 березня 1991, організувати переговори між керівниками союзних республік щодо умов підготовки та укладання нового Союзного договору. Громад. думка в УРСР у цьому питанні поляризувалася від повної підтримки ідеї збереження СРСР до заперечення проектів входження у будь-які союзи. Однак стрімка зміна ситуації в умовах систем. сусп.-політ. і соц.-екон. кризи стимулювала прискорення еволюції позиції більшості громадян УРСР у напрямі заперечення можливості збереження СРСР у будь-якій формі. Передумовою Н.-О. п. стало послаблення влади заг.-союз. ком­парт.-рад. номенклатури в умовах «параду суверенітетів» союз. республік. Криза політики «перебудови» спричинила пошук нових механізмів співіснування рад. республік. Центр намагався покінчити з таким правовим становищем, коли де-факто за рішенням суб’єктів СРСР респ. закони отримували верховенство над союз. законодавством. Перший проект нового Союз. договору, запропонований у листопаді 1990, проголошував кожну союзну республіку суверенною на своїй тер., однак цей проект перекреслював суверенітет республік, оскільки декларував зверхність союз. законів над респ., зокрема повністю суперечив Декларації про державний суверенітет України. На поч. 1991 союзна влада перейшла до насильниц. методів придушення нац.-визв. рухів у країнах Балтії. Під тиском консерваторів М. Горбачов виніс на всенар. референдум питання щодо необхідності збереження СРСР як оновленої федерації рівноправ. суверен. республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності. Голова ВР УРСР Л. Кравчук запропонував одночасно із заг.-союз. референдумом провести в УРСР опитування насел. щодо сутності майбут. Союзу. На опитування винесено додатк. запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». Позитивно на питання союз. референдуму відповіли 70,16 % громадян, які проголосували, натомість Декларацію про держ. суверенітет України підтримали 80,17 % учасників референдуму, що дало своєрід. нар. мандат кер-ву УРСР на переговорах із союз. центром. 23 квітня 1991 на підмоск. держ. резиденції М. Горбачова Ново-Огарьово за головування президента СРСР відбулася зустріч президентів 9-ти республік (окрім республік Балтії, Молдови, Вірменії, Грузії) з порядком денним: «стабілізація ситуації в країні та подолання кризи». Учасники зустрічі підписали документ, відомий як «Заява 9+1», у якому задекларовано принципи нового Союз. договору (його підписання признач. на 20 серпня 1991). Так офіційно розпочато Н.-О. п., що із деякими перервами тривав до листопада 1991, коли стало остаточно зрозуміло, що всі сподівання М. Горбачова утримати вже фактично незалежні держави під своїм контролем провалилися. На поч. літа 1991 загострилися стосунки між заг.-союз. центром і рос. кер-вом. Обрання 12 червня президентом РРФСР Б. Єльцина прискорило процес рос. суверенізації. За таких умов ВР УРСР 27 червня 1991 відклала розгляд проекту нового Союз. договору, представленого М. Горбачовим, на вересень і встановила необхідність його правової експертизи на предмет відповідності Декларації про держ. суверенітет України та Закону «Про економічну самостійність УРСР» (1990). 23 липня 1991 у Ново-Огарьово розглянуто останній варіант Союз. договору, що передбачав перерозподіл влади на користь республік. Це викликало невдоволення заг.-союз. номенклатури, а побоювання втратити владу спонукало консерваторів до спроби держ. перевороту. Заколот ГКЧП 19–21 серпня 1991 суттєво загальмував Н.-О. п., оскільки після його провалу всі республіки колиш. СРСР стали на шлях здобуття незалежності. 24 серпня 1991 ВР УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, 1 грудня 1991 одночасно з президент. виборами проведено всенар. референдум щодо його підтримки. Підтримали проголошення незалежності України 90,3 % громадян України всіх областей та всіх національностей. Підтвердження Акта проголошення незалежності України створило якісно нову ситуацію у всьому СРСР. 8 грудня 1991 у Біловез. пущі (Білорусь) очільники України (Л. Кравчук), РФ (Б. Єльцин) і Білорусі (С. Шушкевич) проголосили, що СРСР як суб’єкт міжнар. права і геополіт. реальність припиняє своє існування. Було підписано Біловез. угоду про створення Співдружності незалежних держав. 21 грудня 1991 на зустрічі в Алма-Аті (нині Алмати) до СНД приєдналося ще 8 союз. республік, а Україна увійшла до неї як спостерігач. Результати Н.-О. п. ознаменували капітуляцію центр. влади, розвал СРСР та початок розгортання етніч. конфліктів. Реформування політ. системи для ефектив. функціонування СРСР було запізнілим і не відповідало реал. потребам часу. Руйнація ідеї нового Союзу стала закономір. явищем, оскільки республіки знаходилися вже на такому етапі розвитку, коли процес відокремлення і подальший їхній самост. розвиток був невідворотним.

Літ.: 25 років незалежності: Нариси історії творення нації та держави. К., 2016.

О. Ф. Деменко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. Ф. Деменко . Ново-Огарьовський процес // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72460 (дата звернення: 21.09.2021)