Новоолександрівка село Запорізького району — Енциклопедія Сучасної України

Новоолександрівка село Запорізького району

НОВООЛЕКСА́НДРІВКА (до 1914 – Забара, Поди, Поди-Забара, 1914–32 – Олександр­таль) – село Запорізького району Запорізької області. Наприкінці червня 2019 з Новоолександрів. (підпорядк. села Новооленівка, Юльївка) та Григорів. (села Веселянка, Запорожець, с-ще Річне) сільс. рад утвор. Новоолександрів. сільс. об'єднану територіал. громаду (134,68 км2, 4980 осіб). Н. знаходиться за 10 км від Запоріжжя та 6 км від залізнич. ст. Лежине. Пл. села 4,07 км2. За переписом насел. 2001, у Новоолександрів. сільс. раді проживали 2232 особи (з них у Н. – 1473); рідною мовою українську назвали 87,1 %, рос. – 12,15 %. На поч. 2020 – 1989 мешканців. Проходить автомобіл. шлях Запоріжжя–Маріуполь. В околицях виявлено декілька давніх курганів, у могильнику черняхів. культури обстежено 6 поховань; досліджено поселення епохи бронзи. Засн. у серед. 19 ст. як х. Забара (назва походить від прізвища). Від 1869 – нім. колонія. До 1914 паралельно вживали назви Поди (тобто «западина»), Поди-Забара. Відтоді – Олександрталь («Олександрівська долина»; на честь царя Олександра ІІ). До 1920 та 1922–25 – у складі Катеринослав., 1920–21 – Олександрів., 1921–22 – Запоріз. губ.; до 1921 – Олександрів., 1921–23 – Запоріз. пов. Під час воєн. дій 1918–20 влада не­одноразово змінювалася. 1923–30 – село Запоріз. округи; 1932–39 – Дніпроп., від 1939 – Запоріз. обл. 1931 із с. Вільне переведено МТС (від 1955 – Ново­олександрів. сільгосптехніка, від 1978 – Новоолександрів. ремонтне підпр-во ВО «Запоріжспецсільгоспремонт»). Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1937 червоноармійці вивезли у невідомому напрямі 40 новоолександрів. сімей. 1941 на поч. рад.-нім. вій­ни звідси виселили усіх німців, яких на той час застали вдома. Від жовтня 1941 до жовтня 1943 – під нім. окупацією. Є брат. могила рад. воїнів, які загинули під час визволення Н. і Запоріжжя. Встановлено пам'ятник «Скорботна мати» та пам'ят. знак на місці загибелі Героя Рад. Союзу М. Полякова. 1956 створ. молодіжну ланку з вирощування кукурудзи квадратно-гнізд. способом, пізніше – відділення Запоріз. с.-г. дослід. станції (від 1987 – НВО «Еліта»). 1967 у Н. почало працювати Запоріз. міжрай. упр., що займалося зрошуванням водою з Кахов. водосховища земель довколиш. с.-г. підпр-в, зокрема й в Оріхів. р-ні. У Н. – заг.-осв. школа, дитсадок; Центр культури і дозвілля, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Діють 3 реліг. громади: 2 православні (церкви преподоб. Андрія Рубльова й благовір. Олександра Невського) та 1 протестант. (євангел. християн-баптистів). На вул. Центральна збереглися 4 житл. будинки, молитов. дім і гостьовий двір, зведені нім. колоністами. Відомі новоолександрівці: чл. Запоріз. обл. об'єдн. самодіял. композиторів А. Самокиш, вишивальниця Т. Мироненко, агроном В. Капустинський (удостоєний багатьох держ. нагород СРСР і бронз. та сріб. медалей ВДНГ).

Літ.: Гордість аграрного Запоріжжя. 2016; Запорізький район: витоки і сьогодення. 2019 (обидві – Запоріжжя).

О. Ю. Корнієнко, Т. В. Балашова, Т. М. Самарська


Покликання на статтю