Новоолександрівська ваговозна порода коней
Визначення і загальна характеристика
НОВООЛЕКСА́НДРІВСЬКА ВАГОВО́ЗНА ПОРО́ДА КО́НЕЙ — порода свійських коней. 1868 у Полтав. губ. було завезено з зх.-європ. країн, в основному з Бельгії, ваговозів переважно гірських бельгій. арденів, брабансонів та першеронів, яких схрещували з місц. кобилами (частково поліпшеними різними ін. породами). До 1920 у породі рос. арденів сформувалося кілька пород. типів. Найменшими, але з найвиразнішими рисами та пропорц. тілобудовою були Дібрів. ардени (див. Дібрівський кінний завод). 1923 Дібрів. ваговозів та 1929 поголівʼя коней Маріуп. с.-г. ферми передано Новоолександрівському кінному заводу № 64. Подальшу племінну роботу проводили на кросах ліній з одночас. застосуванням інбридингу. В результаті отримано тип коня невеликого росту, широкого бочкоподіб. корпусу, на низьких сухих, правильно поставлених ногах, з легкою головою, короткою широкою шиєю, довгим, розділеним, широким, трохи звислим крупом. Надалі, аж до 1941, гол. метою заводу стало виведення більш круп. коней з правильним екстерʼєром і високою працездатністю. Від 1960 роботу з новоолександрів. типом ваговозів зосереджено в напрямку трансформування типу в нову породу, що й було зафіксовано планами селекц.-племін. роботи (Д. Волков, М. Кемарська, А. Калантар). Так створ. Новоолександрів. (укр.) тип рос. ваговоза, офіційно визнаний 1970. До апробації породи її племінне ядро було зосереджено у 8-ми кінних заводах і 40 племін. фермах, кількість племін. коней у популяції становила 42,4 тис. голів. На виставках союз. значення, випробуваннях ваговозів, кінноспорт. змаганнях більше 20-ти представникам новоолександрів. ваговоз. типу присвоєні звання переможців, чемпіонів та рекордистів. Серед них — жеребці Кокетливий і один з його нащадків Бук (чемпіон ВДНГ СРСР), Тантал (абсолют. чемпіон у ваговоз. триборстві), Пакет (вивіз вантаж вагою 24 т на 5 м 55 см), Тамбур (рекордист породи за тягловою витривалістю, вивіз вантаж вагою 9,4 т на 1147 м); кобили Геральдика (рекордистка в доставці вантажу риссю, пройшла дистанцію 2000 м з тягловим зусиллям 50 кг за 5 хв. 20,4 сек.), Касатка (провезла кроком вантаж 3,5 т на відстань 2 км за 13 хв. 53 сек.). Під час випробувань на макс. силу тяги у кобили Любимиці зафіксовано тяглове зусилля, співвідносне вазі 31 т. Ці показники працездатності перевищують результати ваговозів більш круп. порід. 1998 експертна комісія апробувала нове селекц. досягнення, а Міністерство АПК України 1999 офіційно затвердило Н. в. п. к. Сучасні представники цієї породи — коні правил. екстерʼєру, невеликі, але масивні, гармоній. тілобудови, сухої конституції, енергій. і врівноваж. темпераменту. Характерні особливості екстерʼєру: пропорц. голова, широка коротка шия, рівна спина і поперек, міцний глибокий корпус, рельєфний та злегка спущений круп, добре розвинена мускулатура, правильна постановка кінцівок. Масть: руда, гніда, савраса, ворона, чала, бура. Середні проміри (висота в холці, коса довжина тулуба, обхват грудей і пʼястя) жеребців — 154–165–207–23,5 см, кобил — 150–159–193–21,0 см. Жива маса жеребців — 590, кобил — 560 кг. Макс. тяглове зусилля 669 кг. Від кобил за лактацію отримують до 2500–3000 кг молока. Вихід лошат на 100 конематок становить 85–90 %. Тварини невибагливі до корму, їх використовують у с.-г. роботах і для поліпшення масового та продукт. конярства. Завдяки високим племін. якостям та працездатності ваговозні коні новоолександрів. типу поширилися майже в усіх обл. України, а також в РФ, Білорусі та ін. країнах — колиш. респ. СРСР. Нині племінне ядро породи зосереджено у Лимарівському кінному заводі № 61, Лозівському кінному заводі № 124, Олександрійському кінному заводі, Стрільцівському кінному заводі, Ягільницькому кінному заводі, Дібрів. та Новоолександрів. кінних заводах, на 40 племін. фермах, у приват. власників. Осн. метод вдосконалення породи — чистопородне розведення за 10-ма лініями. Найчисленнішими є лінії Кокетливого, Тантала, Капітена та Градуса.
Літ.: Племінні ресурси України. К., 1998; Старчеус А. П., Оненко В. І. Кінь у присадибному і фермерському господарстві. К., 2001; Гопка Б. М., Хоменко М. П., Павленко П. М. Конярство. К., 2004; Герасимов В. И., Слинько В. Г., Пронь Е. В., Петрушко Н. П. Мировой генофонд лошадей и его использование. Х., 2011.
М. П. Петрушко, М. В. Тарасенко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
