Новопетрівський вік і регіоярус

НОВОПЕТРІ́ВСЬКИЙ ВІК І РЕГІОЯ́РУС — вік міоценової епохи неогенового періоду кайнозойської ери та від­клади, що утворилися в той час. Див. Міоценова епоха та міоценовий від­діл, Неогеновий період і неогенова система, Кайнозойська ера та група. Стратотип. роз­різ — від­слоне­н­ня на правому березі Київ. водо­сховища у с. Нові Петрівці Вишгород. р-ну Київ. обл. Типова світа — новопетрівська; страторегіон — Київ. Придні­провʼя. 1963 у схемі для геол. картува­н­ня тер. України мас­штабом 1:200 000 як само­стій. стратон у цьому обсязі вперше зга­дано полтав. світу (знач. внесок у ви­вче­н­ня міоцен. частини полтав. ярусу зробив на­прикінці 19 ст. М. Соколов). 1978 В. Зосимович і Е. Савронь виділили новопетрів. світу, що за обсягом, складом і віком цілком тотожна полтав. світі. Тоді ж закріплено як типову новопетрів. світу, оскільки за на­звою полтав. світа не від­повід­ала вимогам Стратигр. кодексу СРСР (1977). Ранг регіо­ярусу (горизонту) затв. Стратигр. кодексом України (1997). Новопетрів. регіо­ярус (Н. р.) поділяють на 3 регіопідʼ­яруси, літолог. склад яких сут­тєво різний і фактично від­творює особливо­сті седиментогенезу у водо­ймі типу море–озеро, що утворилася в межах Субпаратетісу після ре­гресії остан. палеоген. мор. басейну. Нижній регіопідʼ­ярус роз­криває початк. стадію формува­н­ня басейну, коли від­кладалися різнозернисті, різно­прошарк. піски, пісковики, вуглисті глини та буре вугі­л­ля, а також його по­ступовий роз­виток, що зафіксувалося в більш однорідних дрібнозернистих глинистих гумусованих пісках з числен. ядрами та від­битками молюсків. Серед. регіопідʼ­ярус можна спів­ставити з інундацій. фазою роз­витку басейна, бо протягом цього вікового інтервалу від­клалися однорідні, добре від­сортовані, дрібнозернисті, різною мірою каолінисті кварц. піски. Верх. регіопідʼ­ярус охоплює 2 сут­тєво різних седиментацій. етапи: нижній — мілководний прибережний, коли формувалася товща різнозернистих різно­прошарк. пісків з прошарками глинистозалізистих пісковиків; верх­ній — більш глибоководний, що при­звело до накопиче­н­ня дрібносередньозернистих каолінистих пісків, зцементованих у верх. частині роз­різу в різної міцності каолінисті пісковики. Потуж. новопетрів. від­кладів сягає 30–40–50 м, у Новодимитрів. воронці на пн.-зх. окраїнах Донбасу пере­вищує 100 м, найчастіше коливається в межах від 10–15 м до 20–25 м. Залягають новопетрів. від­клади у повних непорушених роз­різах винятково на утворе­н­нях берец. світи. У зоні пере­ходу від Дні­пров.-Донец. западини до Воронез. антеклізи зафіксовано заляга­н­ня новопетрів. від­кладів на межигірських, а в межах Придні­пров. частини УЩ ві­домі випадки заляга­н­ня без­посередньо на породах докембрію або на їхній корі звітрюва­н­ня. Криються новопетрів. від­клади у повних роз­різах завжди товщею строкатих глин, а у випадках її постседиментац. роз­миву в пліоцен. або антропоген. час — утворе­н­нями від­повід. віку. Контакт новопетрів. і берец. від­кладів пере­важно чіткий. Контакт новопетрів. світи та товщі строкатих глин в цілому також чіткий, встановлюють на під­ставі літолог. від­міни верх­ньоновопетрів. каолінистих пісковиків і глинистих утворень нижньої частини товщі строкатих глин. Палеонтол. об­ґрунтува­н­ня ран­ньо-середньоміоцен. віку новопетрів. від­кладів базується на результатах ви­вче­н­ня малакофауни, палінолог. матеріалів і флори прісно- та солонуватовод. діатомей. Молюски з нижнього та серед. регіопідʼ­ярусів Н. р. були зі­брані та ви­вчені П. Гожиком і Е. Савронем у від­слоне­н­нях побл. с. Нові Петрівці, м. Вишгород та у колиш. Сирец. карʼєрі в Києві. У нижній частині нижнього регіо­підʼя­русу, без­посередньо над контактом з берец. від­кладами, був зі­браний комплекс молюсків надсімейства Unionoidea: Unio (Unio) wendli Mod., Unio (Unio) ex gr. schwegleri Mod., Unio (Tumidu­siana) savroni sp. nov., Unio (Tumi­du­siana) schleschi Mod., Psilunio sp. та ін. У серед. і верх. частинах нижнього регіопідʼ­ярусу виявлено комплекс пере­важно дрібних конгерій: Congeria cf. aquitanica Andrus., Congeria cf. basteroti Desh., Congeria andrussovi Rz., Congeria sandbergeri Andrus., Congeria cf. amygdaloides Dunk., а також від­битки та ядра уніонід і вівіпарид. У пісках серед. регіо­підʼ­ярусу виявлено ядра та від­битки Congeria sp., Viviparus sp., Unio sp. та ін. Вік уніонідового комплексу ви­значають як аквітанський, вік конгерієвих прошарків — бурдигал, вік середньоновопетрів. регіопідʼ­ярусу — серед. міоцен. Палінолог. матеріали з новопетрів. від­кладів ви­вчали A. Міхеліс, Р. Ротман, А. Стотланд, Н. Щекіна та ін. Спорово-пилк. комплекси отримано з вуглисто-глинистих порід нижнього регіо­підʼ­ярусу та вуглистих глин нижньої частини верх. регіопідʼ­ярусу. Перший з них від­ображає палеофлору типового ран­ньоміоцен. складу, де домінують Pinus, Ced­rus, Podocarpus, досить багато таких голонасін­них, як Abies, Picea, Dacridium, Glyptostrobus, Tsuga і особливо характерна велика кількість Sciadopitys, що до­зволяє впевнено датувати ці від­клади ран­нім міоценом. З верх. регіо­підʼ­ярусу отримано палінокомплекс зі знач. пере­вагою роду Pinus і глибокою пригніченістю вкритонасін­них. У цілому склад флори середньоміоценовий і дуже близький до палінокомплексів карагансько-конк. від­кладів Пд. України. Флора прісно- і солонуватовод. діатомей з діатомітів середньоновопетрів. регіо­підʼя­русу в роз­різі Новодимитрів. воронки на зх. окраїнах Донец. складчастої споруди була встановлена та ви­вчена А. Моісеєвою. Діатомова флора загалом добре збережена, до­статньо багата та різноманітна: 21 рід, 82 види та внутрішньо-видових таксонів. У складі комплексу ви­значена велика кількість планктон. вимерлого виду Melosira praeg­ranulata та його різновиду Melo­sira f. curvata, що ві­ді­грає провід­ну роль у прісновод. озер. міоцен. флорі.

Завантажити статтю