Новопилипівка — Енциклопедія Сучасної України

Новопилипівка

НОВОПИЛИ́ПІВКА – колишнє селище міського типу Олександрійської міської ради, нині історична місцевість, житловий масив у південній частині міста Олександрія Кіровоградської області. Знаходиться на лівому березі р. Інгулець (притока Дніпра), на Пн. з’єднується з мікрорайоном багатоповерх. забудови Тинда, від якого відокремлюється вул. Героїв Сталінграда, що є частиною автомобіл. шляху міжнар. значення Знам’янка–Луганськ–Ізварине. Гол. магістралі: 6-го Грудня, Комарова, проспект Соборний. Є залізнич. зупин. пункт Новопилипівка Зна­м’ян. дирекції Одес. залізниці. Поселення Пилипівка заснував у 18 ст. губерн. секретар Пилип Радулович. Згодом почали вживати назви Малопилипівка та Н. 1802–20 – у складі Херсон., 1920–22 – Кременчуц., 1922–25 – Катеринослав. губ.; 1806–1923 – Олександрій. пов. У 19 – на поч. 20 ст. селом володіли поміщики Звенигородські. Тривалий час Н. належала до Звенигород. волості. 1886 було 34 двори, проживали 204 особи; 1916 – відповідно 120 і 641. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 – село Олександрій., 1925–30 – Кременчуц. округ; 1932–39 – Дніпроп., від 1939 – Кіровогр. обл. Кілька десятиліть Н. входила до Олександрій. р-ну, від серед. 20 ст. – до Олександрій. міської ради. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від поч. серпня 1941 до поч. грудня 1943 – під нім. окупацією. У 2-й пол. 20 ст. на базі місц. колгоспу був сформований радгосп-технікум. Від 1961 – смт. До поч. 1970-х рр. включено в межі Олександрії. У сх. частині Н. до 2000-х рр. працював Олександрій. рудоремонт. з-д. Тут минули дит. і юнац. роки льотчика-космонавта, двічі Героя Рад. Союзу Л. Попова, батько якого працював головою Новопилипів. виконкому.

О. М. Чумак

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. М. Чумак . Новопилипівка // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72485 (дата звернення: 25.09.2021)