НОВОСЕ́ЛИЦЯ — село Житомирського (до липня 2020 — Попільнянського) ра­йону Житомирської області. На­прикінці 2016 Новоселицьку сільську раду (площа 18,8 км2) зараховано до складу Попільнянської селищної обʼ­єд­наної територіальної громади. Новоселиця роз­ташована у верхівʼї малої річки Новосілка (притока Ро­ставиці, басейн Дні­пра), по­близу межі з Київською областю, за 87 км від Житомира, 52 км від Білої Церкви, 35 км від Фастова, 25 км від Сквири, 18 км від Кожанки та 16 км від Попільні. Площа — 3,2 км2. За пере­писом населе­н­ня 2001, проживало 726 осіб; станом на 2018 — 644 особи; пере­важно українці. 

Село отримало назву через те, що виникло пізніше навколишніх поселень. Історичною датою заснува­н­ня вважається 1720 рік. У 1750 зведено деревʼяну церкву архістратига Михаїла, 1859 споруджено новий храм (нині діє одно­ймен­на парафія). У 1793–96 — у складі Брацлавського намісництва; 1797–1925 — Київської губернії; 1795–1919 — Сквирського, 1919–23 — Білоцерківського повіту. 1814 село при­дбав дворянин Я. Білінський. Роз­поділ населе­н­ня за віро­сповіда­н­ням у 1-й половині 1860-х рр.: 808 православних, 39 католиків і 11 юдеїв. Тоді ж найбільшими земле­власниками були Г. Білінська та від­ставний поручник Є. Івановський. 

Кілька десятиліть існувала Новоселицька волость, яка станом на 1886 складалася з 5 поселень: Новоселиця (146 дворів і 933 жителі), Почуйки (від­повід­но 34 і 844; нині Квітневої громади Житомирського ра­йону), Саверці (114 і 728; нині Попільнянської громади), Рогізна (108 і 837), Краснянка (нині обидва — Сквирської громади Білоцерківського ра­йону Київської області). У тому ж році в селі, окрім православної церкви, діяв костел св. Георгія, а також функціонувала школа та працювали водяний і кін­ний млини. На­прикінці 1880-х рр. Новоселиця, Почуйки, Саверці ві­ді­йшли до Романівської, Краснянка та Рогізна — до Чубинецької волостей. 1900 у Новоселиці було 246 дворів, проживало 1809 осіб; у Почуйках — від­повід­но 307 і 1638; у Саверцях — 190 і 1088. На початку 20 ст. Новоселиця належала Г. Поповій і спадкоємцям А. Він­ницького; поміщикам належало 630 десятин, церкві — 79 десятин, селянам — 1010 десятин землі; працювали вітряний млин і 2 кузні. Згодом село зарахували до Триліської волості. 

Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Білоцерківської округи; 1932–37 — Київської, від 1937 — Житомирської області; 1923–25 — Триліського, 1925–29 — Кожанського, 1929–2020 — Попільнянського, від 2020 — Житомирського ра­йонів. 1923 у Новоселиці було 410 дворів, проживало 1675 осіб. Мешканці потерпали під час голодомору 1932–33 (після від­новле­н­ня незалежності України вдалося встановити імена 266 жертв) та за­знали сталінських ре­пресій. Від липня 1941 до кінця грудня 1943 — під німецькою окупацією. Є братська могила воїнів-визволителів, у якій поховано Героя Радянського Союзу О. Павлюченка. Встановлено памʼятник 25 воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни (загалом воювали 155 осіб). 

1967 збудовано цегельний завод. На початку 1970-х рр. — 357 дворів, 1025 осіб. 1981 селище Степове Новоселицької сільської ради (до 1969 — радгоспне селище Кожанського цукрокомбінату) було пере­дано до складу Фастівського ра­йону Київської області. 2000 засновано приватне сільськогосподарське під­приємство «Новоселиця» (вирощують пшеницю, соняшник, сою, кукурудзу й овочі, утримують велику рогату худобу). 2020 Новоселицька загальноосвітня школа стала гімназією. Функціонують дитсадок; Будинок культури, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт. Серед видатних уродженців — мово­знавець, педагог Г. Левченко; публіцист Павло Глушаниця (П. Гоминюк; 2004 у Києві ви­дано його спогади «Війна без по­стрілів», де на прикладі Новоселиці роз­крито трагедію українського народу в 1920–30-х рр.).