Новоукраїнка

НОВОУКРАЇ́НКА — місто Кірово­градської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У березні 2016 з Новоукр. міської (під­порядк. села Звірівка, Новоолександрівка, Яблунівка), Марʼяно­піл. (с. Камʼяний Міст) і Сотницько-Балків. (села Арепівка, Воронівка, Єгорівка, Схід, Улянівка) сільс. рад утвор. Новоукр. міську обʼ­єд­нану територіал. громаду (347,84 км², 18 993 особи), до якої у червні 2020 зараховано Захарів. (с. Далеке) та Фурманів. (с. Щасливка) сільс. ради (нині пл. громади 445,8 км², насел. 20 010 осіб). Н. знаходиться на р. Чорний Ташлик (притока Синюхи, бас. Пів­ден­ного Бугу), за 71 км від обл. центру. Пл. міста 25,79 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 19 353 особи (складає 93,6 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 16 538 осіб; пере­важно українці. На залізниці Кременчук–Одеса діє залізнична ст. Новоукраїнка (від 1869), на залізниці Київ–Одеса за 7 км на Пн. — ст. Адабаш. Тут проходять 7 авто­шля­хів з твердим покри­т­тям держ., обл. та місц. значе­н­ня. Період заселе­н­ня Новоукраїнщини нараховує багато тисячоліть. 1994 під час дослідж. кургану виявлено залишки ямної та катакомб. культур, 2018 роз­копано поселе­н­ня доби пізньої бронзи та черняхів. культури. Багато століть це була частина Дикого Поля, у пізньому Середньовіч­чі й на поч. Нових часів — своєрідна нейтрал. зона між Річчю Посполитою, Осман. імперією та Моск. державою. Навколишні землі входили до зх. окраїни Вольностей війська Запорозького, зокрема до Буго-Гард. паланки Нової Січі. 1753–64 — у межах Новосл­обід. козац. полку, від­тоді — Єлисаветгр. пікінер. полку, що від 1764 адміністративно належав до Єлисаветгр. провінції. 1770 за наказом рос. влади тут був засн. Павлів. редут, у якому роз­містили першу роту та штаб Молд. гусар. поселен. полку. На правому березі Чорного Ташлика збудували Чорноташлиц. укріпле­н­ня. Обидві фортифікац. споруди з 10-ма гарматами на валах кожної становили знач. вузол оборони. Навколо них виникли однойм. поселе­н­ня, що стали ядром формува­н­ня сучас. м. Н. Після закінче­н­ня рос.-турец. вій­ни 1768–74 Павлівськ втратив оборон­не значе­н­ня, був пере­йменований на Новопавлівськ і отримав статус посаду (міста) у складі Новорос. губ. 1787 нараховували 175 дворів. 1803–1920 — у складі Херсон., 1802–03 та 1920–22 — Микол., 1922–25 — Одес. губ. Від 1821 Новопавлівськ — полк. поселе­н­ня 1-го Укр. улан. полку. Від 1832 — сучасна назва. Н. стала й центром 5-го кавалерій. округу. Всіх жит., крім купців, міщан і небагатьох дворян, зо­бовʼязали по­єд­нувати заня­т­тя с. госп-вом з військ. справою, утримувати постояльців-уланів, по­стачати фураж для їхніх коней. У посаді спорудили штабні приміще­н­ня, казарми, конюшні, манеж, гауптвахту (збереглася донині), артилер. склади тощо. На час ліквідації військ. поселень 1853 тут проживали 6346 осіб. Згодом — волос. центр Єлисаветгр. пов. Від 1858 до рад. періоду у офіц. документах знову використовували назву Павлівськ (інколи з додава­н­ням уточне­н­ня — Н.). У цей час працювали 35 вітр. і 17 водяних млинів, 18 торг. лавок, 8 постоялих дворів. Щороку від­бувалися 2–3 ярмарки, щотижня — дводен­ні базари, де торгували худобою, с.-г. продукцією, ку­стар. виробами. Діяла школа, в якій навч. 24 учні. Під час рос.-турец. вій­ни 1877–78 у місц. лазареті Перм. сан. загону про­йшли лікува­н­ня 1360 поранених. На­прикінці 1890-х рр. працювали винокур. і цегел. заводи, 48 вітр. і 6 водяних млинів, 15 кузень. На межі 19–20 ст. вантажообіг залізнич. станції становив 4 млн пудів на рік (з них 3/4 зерна). 1914 проживали понад 16 тис., 1917 — 17 тис. осіб. У листопаді 1917 — січні 1918, березні–квітні 1918, грудні 1918 — лютому 1919 — у складі УНР, у квітні–листопаді 1918 — Української Держави; у березні–листопаді 1918 — під контролем австро-нім. військ, серпні 1919 — січні 1920 — денікінців, січні–березні 1918, лютому–серпні 1919 та від поч. 1920 — більшовиків. 28 грудня 1920 через Н. про­йшов 3-тисяч. загін махновців, який роз­громив рад. установи, вбив 50 осіб. Від 5 квітня 1921 до 24 травня 1922 та від 7 березня 1923 — райцентр. Згодом Н. отримала статус смт, 1938 — міста. 1923–30 — у складі Зі­новʼєв. (до 1924 — Єлисаветгр.) округи; 1932–39 — Одес., від 1939 — Кіровогр. обл. 1926 проживала 16 431 особа, з них українців — 69,4 %, євреїв — 17 %, молдован — 8,6 %, росіян — 4,4 %, німців — 0,1 %. У 1920–30-х рр. збудовано ТЕС, цегел. завод, елеватор, завод фрукт. вод, маслосирзавод. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (у 2003 освячено памʼятник), за­знали сталін. ре­пресій. 1932 засн. МТС. За наказом рад. влади закрили церкву Олександра Невсь­кого, синагогу (нині дит. б-ка), зруйнували Варварів. і Григорів. церкви. Під час нім. окупації (2 серп­ня 1941 — 17 березня 1944) Н. входила до Микол. ген. округи. Нацисти організували масовий роз­стріл євреїв і циган. На ст. Адабаш у концентрац. таборі утримували понад 45 тис. рад. військовополонених, з них померли від ран, голоду, холоду і хвороб та були вбиті понад 10 тис. осіб. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали понад 4 тис. новоукраїнців, з них 1546 загинули. Встановлено памʼятний знак «Танк Т-34», памʼятники воїнам-землякам і воїнам-визволителям. 1958–62 засн. цукр. завод, що став одним з найбільших у галузі. Його продукцію екс­портували в Болгарію, Югославію, Ірак, по­стачали в різні міста СРСР. Було роз­ширено та реконстру­йовано цегел. завод, який випускав понад 25 млн шт. цегли. Збільшено потужність маслозаводу. Також працювали комбінат хлібо­продуктів, харчокомбінат, пром. і побут. комбінати, мебл. ф-ка «Зірка», гранітні карʼє­ри, щебеневий завод, автопід­приємство «Між­колгоспбуд», рай. обʼ­єдн. «Сільгосптехніка», між­райбаза, лісорозсадниц. радгосп. За значні досягне­н­ня В. Андріяш і М. Цертій були удостоєні зва­н­ня Героя Соц. Праці. Нині працюють під­приємства: пере­роб. промисловості — Новоукр. комбінат хлібо­продуктів Держ. продовольчо-зерн. корпорації України, «Степ-Агро» (випіка­н­ня хліба та хлібобулоч. виробів, а також вирощува­н­ня зерн., бобових і олій. культур); з видобува­н­ня піску, гравію, глини і каоліну — «Єврощебінь», Горіхів. карʼєр, Новоукр. граніт. карʼєр, «Бантишів. щебінь». Діє кін­ний завод. С.-г. під­приємства: «Зерновик», «Росія», «Нива-Н», «Новоукраїнське». У Н. — ПТУ, г-зія, 5 заг.-осв. шкіл, 4 дитсадки, Центр дит. та юнац. творчості, дит. муз. школа, ДЮСШ; Новоукраїнський крає­­знавчий музей, міський Палац культури, 2 Будинки культури, 4 б-ки; центр. рай. лікарня, фельд­шер.-акушер. пункт; від­діл. 3-х банків, 2 готелі. Є 2 парки. Друкують г. «Новоукраїнські новини». Нар. колективи: ансамбль нар. музики, оркестр нар. інструментів, духовий оркестр «Сурмач», вокал.-інструм. гурт «Сяйво», хоровий колектив «За­спів», вокал. ансамбль «Ренесанс», ансамбль танцю «Степівчанка», 2 театри, зокрема й малих форм. Потреби вірян забезпечують 6 громад: 2 православні (церква св. Олександра Невського, 1847; Свято-Покров. церква), свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. Збереглися млин В. Варшавського (1894), волосне правлі­н­ня, пошта (обидві — кін. 19 ст.), будинок позаві­дом. охорони (кін. 19 — поч. 20 ст.), житл. будинки на вул. Покровська, № 67 (1901) та Т. Шевченка, № 22 (поч. 20 ст.). Є памʼятники воїнам-афганцям і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. 2013 від­крито Алею Героїв вій­ни та праці; 2014 споруджено памʼятний знак Героям Небес. сотні та закладено Алею Героїв-учасників бо­йових дій на Донбасі; 2016 встановлено па­мʼятник Т. Шевченку. Серед видат. уродженців — лікар-ендокринолог Н. Горбенко, лікар-хірург М. Караман, провізор С. Коваленко, біо­лог А. Новикова, фізик Я. Грановський, економіст О. Литовченко, фахівець у галузі аерології та екології Б. Медведєв, педагог С. Караман, літературо­­знавець І. Руснак; поет, журналіст М. Голбштейн; майстриня худож. вишивки М. Григоряк, графік К. Лавро; спів­ачка, нар. арт. СРСР Р. Сергієнко, піаністка, нар. арт. РРФСР Н. Ємельянова, актор, режисер, драматург, засл. арт. Респ. Ф. Левицький; політ. діячі Олександр і Юда Ґрос­смани; повний Георгіїв. кавалер, учасник 1-ї світової вій­ни М. Мокряк (у 1970-х рр. від­крито погру­д­дя). Деякий час у Н. мешкав поет, журналіст, теат­ро­знавець, пере­кладач М. Вороний.

Завантажити статтю