Новоукраїнка

НОВОУКРАЇ́НКА  — місто Кіровоградської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У березні 2016 з Новоукр. міської (підпорядк. села Звірівка, Новоолександрівка, Яблунівка), Мар’яно­піл. (с. Кам’яний Міст) і Сотницько-Балків. (села Арепівка, Воронівка, Єгорівка, Схід, Улянівка) сільс. рад утвор. Новоукр. міську об’єднану територіал. громаду (347,84 км², 18 993 особи), до якої у червні 2020 зараховано Захарів. (с. Далеке) та Фурманів. (с. Щасливка) сільс. ради (нині пл. громади 445,8 км², насел. 20 010 осіб). Н. знаходиться на р. Чорний Ташлик (притока Синюхи, бас. Південного Бугу), за 71 км від обл. центру. Пл. міста 25,79 км². За переписом насел. 2001, проживали 19 353 особи (складає 93,6 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 16 538 осіб; переважно українці. На залізниці Кременчук–Одеса діє залізнична ст. Новоукраїнка (від 1869), на залізниці Київ–Одеса за 7 км на Пн. — ст. Адабаш. Тут проходять 7 авто­шля­хів з твердим покриттям держ., обл. та місц. значення. Період заселення Новоукраїнщини нараховує багато тисячоліть. 1994 під час дослідж. кургану виявлено залишки ямної та катакомб. культур, 2018 розкопано поселення доби пізньої бронзи та черняхів. культури. Багато століть це була частина Дикого Поля, у пізньому Середньовіччі й на поч. Нових часів — своєрідна нейтрал. зона між Річчю Посполитою, Осман. імперією та Моск. державою. Навколишні землі входили до зх. окраїни Вольностей війська Запорозького, зокрема до Буго-Гард. паланки Нової Січі. 1753–64 — у межах Новослобід. козац. полку, відтоді — Єлисаветгр. пікінер. полку, що від 1764 адміністративно належав до Єлисаветгр. провінції. 1770 за наказом рос. влади тут був засн. Павлів. редут, у якому розмістили першу роту та штаб Молд. гусар. поселен. полку. На правому березі Чорного Ташлика збудували Чорноташлиц. укріплення. Обидві фортифікац. споруди з 10-ма гарматами на валах кожної становили знач. вузол оборони. Навколо них виникли однойм. поселення, що стали ядром формування сучас. м. Н. Після закінчення рос.-турец. вій­ни 1768–74 Павлівськ втратив оборонне значення, був перейменований на Новопавлівськ і отримав статус посаду (міста) у складі Новорос. губ. 1787 нараховували 175 дворів. 1803–1920 — у складі Херсон., 1802–03 та 1920–22 — Микол., 1922–25 — Одес. губ. Від 1821 Новопавлівськ — полк. поселення 1-го Укр. улан. полку. Від 1832 — сучасна назва. Н. стала й центром 5-го кавалерій. округу. Всіх жит., крім купців, міщан і небагатьох дворян, зо­бов’язали поєднувати заняття с. госп-вом з військ. справою, утримувати постояльців-уланів, постачати фураж для їхніх коней. У посаді спорудили штабні приміщення, казарми, конюшні, манеж, гауптвахту (збереглася донині), артилер. склади тощо. На час ліквідації військ. поселень 1853 тут проживали 6346 осіб. Згодом — волос. центр Єлисаветгр. пов. Від 1858 до рад. періоду у офіц. документах знову використовували назву Павлівськ (інколи з додаванням уточнення — Н.). У цей час працювали 35 вітр. і 17 водяних млинів, 18 торг. лавок, 8 постоялих дворів. Щороку відбувалися 2–3 ярмарки, щотижня — дводенні базари, де торгували худобою, с.-г. продукцією, кустар. виробами. Діяла школа, в якій навч. 24 учні. Під час рос.-турец. вій­ни 1877–78 у місц. лазареті Перм. сан. загону пройшли лікування 1360 поранених. Наприкінці 1890-х рр. працювали винокур. і цегел. заводи, 48 вітр. і 6 водяних млинів, 15 кузень. На межі 19–20 ст. вантажообіг залізнич. станції становив 4 млн пудів на рік (з них 3/4 зерна). 1914 проживали понад 16 тис., 1917 — 17 тис. осіб. У листопаді 1917 — січні 1918, березні–квітні 1918, грудні 1918 — лютому 1919 — у складі УНР, у квітні–листопаді 1918 — Української Держави; у березні–листопаді 1918 — під контролем австро-нім. військ, серпні 1919 — січні 1920 — денікінців, січні–березні 1918, лютому–серпні 1919 та від поч. 1920 — більшовиків. 28 грудня 1920 через Н. пройшов 3-тисяч. загін махновців, який розгромив рад. установи, вбив 50 осіб. Від 5 квітня 1921 до 24 травня 1922 та від 7 березня 1923 — райцентр. Згодом Н. отримала статус смт, 1938 — міста. 1923–30 — у складі Зі­нов’єв. (до 1924 — Єлисаветгр.) округи; 1932–39 — Одес., від 1939 — Кіровогр. обл. 1926 проживала 16 431 особа, з них українців — 69,4 %, євреїв — 17 %, молдован — 8,6 %, росіян — 4,4 %, німців — 0,1 %. У 1920–30-х рр. збудовано ТЕС, цегел. завод, елеватор, завод фрукт. вод, маслосирзавод. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (у 2003 освячено пам’ятник), зазнали сталін. репресій. 1932 засн. МТС. За наказом рад. влади закрили церкву Олександра Невсь­кого, синагогу (нині дит. б-ка), зруйнували Варварів. і Григорів. церкви. Під час нім. окупації (2 серп­ня 1941 — 17 березня 1944) Н. входила до Микол. ген. округи. Нацисти організували масовий розстріл євреїв і циган. На ст. Адабаш у концентрац. таборі утримували понад 45 тис. рад. військовополонених, з них померли від ран, голоду, холоду і хвороб та були вбиті понад 10 тис. осіб. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали понад 4 тис. новоукраїнців, з них 1546 загинули. Встановлено пам’ятний знак «Танк Т-34», пам’ятники воїнам-землякам і воїнам-визволителям. 1958–62 засн. цукр. завод, що став одним з найбільших у галузі. Його продукцію експортували в Болгарію, Югославію, Ірак, постачали в різні міста СРСР. Було розширено та реконструйовано цегел. завод, який випускав понад 25 млн шт. цегли. Збільшено потужність маслозаводу. Також працювали комбінат хлібопродуктів, харчокомбінат, пром. і побут. комбінати, мебл. ф-ка «Зірка», гранітні кар’є­ри, щебеневий завод, автопідприємство «Міжколгоспбуд», рай. об’єдн. «Сільгосптехніка», міжрайбаза, лісорозсадниц. радгосп. За значні досягнення В. Андріяш і М. Цертій були удостоєні звання Героя Соц. Праці. Нині працюють підприємства: перероб. промисловості — Новоукр. комбінат хлібопродуктів Держ. продовольчо-зерн. корпорації України, «Степ-Агро» (випікання хліба та хлібобулоч. виробів, а також вирощування зерн., бобових і олій. культур); з видобування піску, гравію, глини і каоліну — «Єврощебінь», Горіхів. кар’єр, Новоукр. граніт. кар’єр, «Бантишів. щебінь». Діє кінний завод. С.-г. підприємства: «Зерновик», «Росія», «Нива-Н», «Новоукраїнське». У Н. — ПТУ, г-зія, 5 заг.-осв. шкіл, 4 дитсадки, Центр дит. та юнац. творчості, дит. муз. школа, ДЮСШ; Новоукраїнський крає­знавчий музей, міський Палац культури, 2 Будинки культури, 4 б-ки; центр. рай. лікарня, фельд­шер.-акушер. пункт; відділ. 3-х банків, 2 готелі. Є 2 парки. Друкують г. «Новоукраїнські новини». Нар. колективи: ансамбль нар. музики, оркестр нар. інструментів, духовий оркестр «Сурмач», вокал.-інструм. гурт «Сяйво», хоровий колектив «Заспів», вокал. ансамбль «Ренесанс», ансамбль танцю «Степівчанка», 2 театри, зокрема й малих форм. Потреби вірян забезпечують 6 громад: 2 православні (церква св. Олександра Невського, 1847; Свято-Покров. церква), свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. Збереглися млин В. Варшавського (1894), волосне правління, пошта (обидві — кін. 19 ст.), будинок позавідом. охорони (кін. 19 — поч. 20 ст.), житл. будинки на вул. Покровська, № 67 (1901) та Т. Шевченка, № 22 (поч. 20 ст.). Є пам’ятники воїнам-афганцям і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. 2013 відкрито Алею Героїв вій­ни та праці; 2014 споруджено пам’ятний знак Героям Небес. сотні та закладено Алею Героїв-учасників бойових дій на Донбасі; 2016 встановлено па­м’ятник Т. Шевченку. Серед видат. уродженців — лікар-ендокринолог Н. Горбенко, лікар-хірург М. Караман, провізор С. Коваленко, біолог А. Новикова, фізик Я. Грановський, економіст О. Литовченко, фахівець у галузі аерології та екології Б. Медведєв, педагог С. Караман, літературо­знавець І. Руснак; поет, журналіст М. Голбштейн; майстриня худож. вишивки М. Григоряк, графік К. Лавро; співачка, нар. арт. СРСР Р. Сергієнко, піаністка, нар. арт. РРФСР Н. Ємельянова, актор, режисер, драматург, засл. арт. Респ. Ф. Левицький; політ. діячі Олександр і Юда Ґроссмани; повний Георгіїв. кавалер, учасник 1-ї світової вій­ни М. Мокряк (у 1970-х рр. відкрито погруддя). Деякий час у Н. мешкав поет, журналіст, теат­рознавець, перекладач М. Вороний.

Завантажити статтю