Новоросійськ

НОВОРОСІ́ЙСЬК — місто Краснодарського краю РФ. Роз­ташоване на узбереж­жі Цемеської (Новоросійської) затоки Чорного моря, оточене горами Пів­нічного Кавказу. Важливий транс­порт­ний центр (порт, аеропорт, вузол шосейних доріг, кінцевий пункт залізниці від Краснодара). У місті роз­міщена військово-морська база Чорноморського флоту РФ. Населе­н­ня 275 197 осіб (2019), пере­важно росіяни. Площа 83,5 км². 

Перші люди оселилися на місці сучасного Н. ще за часів палеоліту. У 5 ст. до н. е. тут виникло античне місто Бата, зруйноване у 2 ст. до н. е. кочівниками-аланами, а у 13 ст. — ґенуезька фортеця Батаріо. Від кінця15 ст. Цемеська затока з околицями належала Османській імперії. За Адріанопольським мирним договором 1829 року вона ві­ді­йшла до Російської імперії. У 1838 році роз­почато будівництво військової фортеці, яка у 1839 році отримала назву «Новоросійськ». З 1846 року — місто. Під час Кримської війни 1855 року жителів евакуювали та роз­селили у сусідніх станицях, а 1860 року місто ліквідували. У 1858 році на місці Н. заснували Костянтинівське укріпле­н­ня, а 1862 року по­близу нього — Новорос́ійську станицю Кубанського козацького війська, більшу частину населе­н­ня якої склали козаки Азовського козацького війська. У 1866 році створили Чорноморський округ, центром якого став Н., від­новлений того ж року. Новорос́ійську станицю скасували 1869 року, а її населе­н­ня при­єд­нали до складу Н. У 1896–1920 роках він був центром Чорноморської губернії. 

Економічний роз­виток міста повʼязаний із торговим портом (головна спеціалізація — вивіз зерна та нафти), виробництвом цементу (1882 року збудували перший завод) і прокладеною 1888 року залізницею Н.–Катеринодар (нині Краснодар). 

Вагомий внесок у роз­виток міста зробили українці. За пере­писом населе­н­ня 1897 року, у Н. мешкало 16 897 жителів, з яких українську мову ви­знали рідною 12,9 %. Під час революційних подій 1905–1907 років у місті виник осередок РУПу. У 1908 році до Н. пере­їхав С. Ерастов, який роз­горнув широку українську громадсько-організаційну діяльність: створив музично-драматичний гурток, осередки товариств «Громада», «Просвіта», «Український ко­оператив», ко­оперативне товариство «Запомога». У 1918 році виходила українська газета «Нове життя». У березні–травні 1918 року Н. був столицею Чорноморської Радянської Республіки у складі РСФРР, а 30 травня — 6 липня 1918 року — у складі Кубано-Чорноморської Радянської Республіки. 

18–19 червня 1918 року за роз­порядже­н­ням В. Леніна більшовики затопили у Цемеській затоці кораблі Чорноморського флоту, що ви­йшли з Криму перед його захопле­н­ням німецькими військами. Через Н. до Криму евакуювали роз­громлені Червоною армією залишки Добровольчої армії генерала А. Денікіна. 27 березня 1920 року місто захопили червоноармійці. Від­тоді — центр Чорноморського округу, після його ліквідації 1930 року — місто кра­йового під­порядкува­н­ня Пів­нічнокавказького краю, 1934–1937 — Азово-Чорноморського, від 1937 — Краснодарського краю. За пере­писом населе­н­ня 1926 року, у Н. проживало 15,5 тис. українців (22,8 % від загальної кількості мешканців). Під час Другої світової війни, від вересня 1942 до вересня 1943 року, у Н. тривали бої радянської армії з німецькими частинами, що контролювали більшу частину міста. Серед командного складу армії був майбутній генсек ЦК КПРС Л. Брежнєв (на плацдармі по­близу Н., ві­домому як «Мала земля»). У 1973 році Н. присвоєно почесне зва­н­ня «місто-герой». 

31 серпня 1986 року при виході із Цемеської затоки після зі­ткне­н­ня з вантажним судном «Петро Васьов» затонув пасажирський пароплав «Адмірал Нахімов» (збудований 1925 року в Німеч­чині), внаслідок чого загинули 423 особи (з них 267 — українці). На початку XXI столі­т­тя у місті діяло товариство українців «Славутич», яке очолював під­приємець О. Сікорський. Станом на 2010 рік українці становили 2,38 % населе­н­ня Н.