Новомиколаївський район — Енциклопедія Сучасної України

Новомиколаївський район

НОВОМИКОЛА́ЇВСЬКИЙ РАЙО́Н – район, що знаходився у північній частині Запорізької області. Утвор. 1923 з Новомикол., Зали­в’ян., Катеринів. і Різдвян. волостей у складі Запоріз. округи (існувала до 1930) Катеринослав. губ. (до 1925). За Всесоюз. переписом насел. 1926, проживали 32 123 особи: українців – 77,5 %, німців – 15,9 %, росіян – 5,3 %, євреїв – 0,8 %, поляків і білорусів – по 0,1 %. 1932–39 – у складі Дніпроп., від 1939 – Запоріз. обл. 1939 у 98-ми насел. пунктах Н. р. мешкали 38 тис. осіб. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від поч. жовтня 1941 до 2-ї пол. вересня 1943 – під нім. окупацією. Нацисти вбили 317 мешканців р-ну та 55 рад. військовополонених, у концтабори та на примус. роботи до Німеччини вивезли 3720 осіб. Діяла підпіл. орг-ція «Гроза фашизму». На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 5300 воїнів-земляків, з них 3243 загинули. 1962–66 села р-ну входили до складу Вільнян., Гуляйпіл. й Оріхів. р-нів. 2019 пл. Н. р. становила 915 км2 (смт Новомиколаївка та Тернувате й 68 сільс. насел. пунктів). За переписом насел. 2001, проживали 19 564 особи (складає 91,3 % до 1989); станом на 1 січня 2020 – 15 068 осіб; переважно українці. У грудні 2019 утвор. 2 об’єднані територіал. громади: Тернуват. селищну (з Тернуват. селищ. і Самійлів. сільс. рад; 101,642 км2, 2029 осіб, 8 насел. пунктів) та Любиц. сільську (з Любиц., Барвінів. і Різдвян. сільс. рад; 155,33 км2, 1683 особи, 8 насел. пунктів). Протягом наступ. року Любиц. об’єднану територіал. громаду включено у межі Тернуватської (у червні), Н. р. приєднано до Запоріз. р-ну (в липні) та сформовано Новомикол. селищну об’єд­нану територіал. громаду (у жовт­ні; з Новомикол. селищ., Веселогаїв., Зеленів., Новоіванків., Підгірнен., Софіїв., Сторчів., Терсян. і Трудової сільс. рад; 658 км2, 11 426 осіб, 54 насел. пункти). До серед. 2020 Н. р. межував з Вільнян., Оріхів., Гуляйпіл. р-нами Запоріз. обл., Покров. і Васильків. р-нами Дніпроп. обл. Лежав на Придніпровській низовині. Поверхня хвиляста, рівнинна, подекуди порізана ярами та балками. Розвідано поклади граніту, піску та глини. Гол. річки: Верхня Терса та Гайчур (притоки Вовчої, бас. Дніпра). На тер. Новомикол. селищ., Веселогаїв., Зеленів., Новоіванків., Підгірнен., Самійлів., Софіїв., Сторчів., Терсян. сільс. рад – 20 ставків заг. пл. 388,475 га. Ґрунти переважно чорноземні. Тер. і об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: заказники Балка Безіменна (6 га, Різдвян. сільс. рада), Балка Голубовка (Зеленів. сільс. рада), Балка Гончари (Веселогаїв. сільс. рада; обидва – по 2 га; усі охороняють від 1992), Балка Голубівка (3 га, Трудова сільс. рада), Цілинна ділянка (2 га, Любиц. сільс. рада; обидва – від 1980; усі – ботан.), Каш­танівський (12 га), Лубенцівський (143 га; обидва – від 1998, Новоіванків. сільс. рада, заг.-зоол.), Балка Мар’янівська (71 га, Веселогаїв. сільс. рада), Балка Червоногорівська (67 га, Сторчів. сільс. рада), Ставок із степовими ділянками (69 га, Терсян. сільс. рада), Хвойно-листяний ліс із степовою ділянкою і струмком (44 га, Тернуват. селищна рада; усі – від 1992), Балка Садова (від 1980, 45 га, Софіїв. сільс. рада), Балка Терсянська (від 1993, 20 га, Терсян. сільс. рада), Кучерявий (від 2001, 55 га, Любиц. сільс. рада; усі – ландшафтні), пам’ятки природи Дуб черешчатий (с. Зір­ниця), Цілинна ділянка біля річки Терса (3 га, Новомикол. селищна рада; обидві – від 1979, ботан.), Балка Роднинська (від 1992, 15 га, комплексна, Підгірнен. сільс. рада), зоол. парк Таврія (від 1997, 290 га, побл. Тернуватого). 2002 ліквід. 4 заказники: ботан. – Балка Садова (4 га, с. Садове), Пустир-вигін (5 га, с. Петропавлівка; обидва були створ. 1980); заг.-зоол. – Корнетівський (80 га, с. Вільне), Петропавлівський (45 га; обидва – 1998). За екон. структурою р-н був агропромисловим. Пл. с.-г. угідь становила 82,7 тис. га, з них орних земель – 70,5 тис. га. Працювали понад 100 госп-в, що переважно займалися рослинництвом (вирощували озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник та ін.). У с. Трудове – Запорізький кінний завод № 86. У 2019 функціонували 11 заг.-осв. шкіл, міжшкіл. навч.-вироб. комбінат, 11 дитсадків, рай. Центр дит. та юнац. творчості, дит.-юнац. клуб фіз. підготовки, ДЮСШ; Новомиколаївський історико-краєзнавчий музей, 7 сільс. музеїв на громад. засадах, рай. Центр культури та дозвілля, 11 сільс. Будинків культури, 3 клуби, рай. б-ки для дорослих і дітей, 15 сільс. б-к, дит. муз. школа та її Тернуват. філія; центр. рай. лікарня, 3 амбулаторії заг. практики сімей. медицини, 9 фельдшер.-акушер. і 3 фельд­шер. пункти. Новини р-ну висвітлювала г. «Наше життя». Діяли 69 колективів худож. самодіяльності. 2011 у Тернуватому відкрито Іоанно-Богослов. жін. православ. монастир. На тер. р-ну – 44 пам’ятки історії та культури. Пам’ятки арх-ри: крамниця у с. Барвінівка (поч. 20 ст.), земські школи у селах Веселий Гай (кін. 19 ст.), Мар’янівка (1912) та Новоіванківка (1910–11), лютеран. школа у с. Листівка (кін. 19 – поч. 20 ст.), будинок нім. колоніста Шмідтгаля (1827) та земська лікарня (1890-і рр.) у с. Михайлівське, будинок нім. колоніста у с. Новосолоне (1901), сільс. управа (1873) та земська школа (1902) у с. Різдвянка, паровий млин Гейна у Тернуватому (1905), кірха у с. Терсянка (поч. 20 ст.). Н. р. є одним із маловивчених степ. р-нів Запоріз. обл. щодо археол. пам’яток. На поч. 1960-х рр. побл. с. Новоіванківка виявлені матеріали кочівників 4–6 ст. 1979 А. Ширяєв дослідив середньовічне поховання побл. с. Веселий Гай. 1987 під час археол. розвідки під кер-вом Г. Тощева на держ. облік були взяті 272 курган. насипи, що входять до складу 70-ти могильників. У подальший період обстежено комплекс козац. зимівників 17–18 ст. у бас. Верхньої Терси. Серед видат. уродженців – гірн. інж. Є. Іванченко (с. Новоіванківка), історик І. Муковський (с. Різдвянка), мовознавець О. Стишов (с. Зелена Діброва); дипломат В. Похвальський (Тернувате); кер. с.-г. підпр-ва, Герой України А. Головко (с. Рибальське); Герой Рад. Союзу І. Манойлов (с. Різдвянка). З Н. р. пов’язані життя та діяльність Героїв Рад. Союзу А. Кайди (c. Вікторівка) та М. Плакси (ст. Гайчур), повних кавалерів ордена Слави В. Гриценка (с. Новоіванківка) та О. Кочерги (с. Мар’я­нів­ка, Новомиколаївка).

Літ.: Горошко М. Село моє Веселий Гай // Запоріз. правда. 1967, 18 лют.; Кондратенко В. Сто проблем вісімнадцятого району // Там само, 25 берез.; Литвин І. Квітне наша Маломихайлівка // Ленін. шляхом. 1982, 2 груд.; Коли були дерева молодими: [З історії с. Зелене] // Там само. 1983, 17 груд.; Купіч В. Це святиня: [З історії с. Самійлівка] // Там само. 1990, 7 листоп.; Яворський А. У степу, де пахне трава...: [Про с. Листівка] // Запоріз. правда. 1990, 25 квіт.; Попков М. Не те тепер Любицьке // Там само. 1991, 11 лип.; Науменко І. Родом із Світлої Долини // Там само. 1992, 11 берез.; Софіївці – 150 // Наше життя. 1993, 18 верес.; Головатюк В. Чи достовірна історія?: [Про с. Заливне] // Там само. 1994, 8 верес.; Попков М. Село у нашій Україні: [До 200-річчя с. Різдв’янка] // Там само. 1996, 27 листоп.; Лукаш И. Аскания-Нова… в запорожской степи: [ К 30-летию возрождения Новониколаев. р-на] // Индустр. Запорожье. 1996, 10 дек.; Ліфантій Р. Чи оживуть забуті села? // Запороз. Січ. 1998, 17 квіт.; Новомиколаївському району – 80 років. Новомиколаївка, 2003; Бабанін О. Медопивоварний завод Едуарда Гейна: [З історії с. Тернуватого] // Наше життя. 2004, 12 трав.

Ю. О. Сорока, Т. Г. Суббота, Т. М. Шеховцова


Покликання на статтю
Ю. О. Сорока, Т. Г. Суббота, Т. М. Шеховцова . Новомиколаївський район // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72653 (дата звернення: 17.10.2021)