Нижньогірський район — Енциклопедія Сучасної України

Нижньогірський район

НИЖНЬОГІ́РСЬКИЙ РАЙО́Н (до 1944 – Сейтлерський) – район, що знаходиться у північно-східній частині Автономної Республіки Крим. Межує на Зх. з Джанкой. і Курман. (до 2016 – Красногвардій.), на Пд. – з Білогір., на Сх. – з Ічкин. (до 2016 – Совєт.) р-нами; на Пн. Сх. омивається затокою Сиваш. Утвор. 1930 з Сейтлер., Алікечен., Бешкуртка-Вакуф., Білокош., Бурнаш., Вешаран., Дортен., Ессен-Екин., Ємельянов., Желябов., Ічкин., Киянлин., Кольчурин., Митрофанів., Ново-Керлеут., Новосел. (без поселень Баяут-німецький, Баяут-російсь­кий і Старий Баяут), Саурчин., Сеткін., Таймаз. сільс. рад Феодосій. р-ну, Акімов., Мангіт., Микол., Ногайли-Ахмат., Середньоджанкой. сільс. рад Джанкой. р-ну та Новоцарицин. сільс. ради Карасубазар. р-ну. До 1954 – у складі РФ, від 1954 – України; до 1945 – Крим. АРСР, 1945–91 – Крим. обл., від 1991 – АР Крим (до 1998 – Респ. Крим). Від жовтня 1941 до квітня 1944 – під нім. окупацією. Нацисти розстріляли понад 900 жит. р-ну. У травні 1944 за наказом комуніст. кер-ва усіх крим. татар депортували переважно в Узбекистан. 2008 знято з обліку с. Кулички Ізобільнен. сільс. ради. У березні 2014 у складі АР Крим Н. р. анексований РФ. 2016 ВР України с. Фрунзе Кісточків. сільс. ради перейменувала на с. Бюйтен. Пл. 1212 км2. За переписом насел. 2001, проживали 55 863 особи (складає 103,4 % до 1989): росіян – 50,42 %, українців – 28,82 %, крим. татар – 16,03 %; станом на 1 січня 2014 – 50 460 осіб. У складі р-ну – смт Нижньогірський і 57 сіл. Лежить у межах Присиваської низовини (на Пн.) та Центр.-Крим. рівнини (на Пд.). Розвідано поклади цегел. і черепич. глин. Регіон знаходиться у зоні суціл. бриз. потоків з майже постій. циркуляцією насиченого фітонцидами мор. повітря, це створює унікал. мед.-клімат. рекреац. умови. Значну цінність мають запаси сивас. солей. Доведено лікув. властивості сивас. грязей. На березі Сиваша є джерела сірководневих метан. і азот. вод, у райцентрі – йодованої води. Розвинені віндсерфінг і кайтбординг. Протікають найбільша на Кримському півострові р. Салгир (бас. затоки Сиваш) з притокою Біюк-Карасу, а також Кучук-Карасу та Суджилка. 1961–71 прокладено Північно-Кримський канал, що забезпечував бл. 85 % потреб Криму в пріс. воді (2014 подачу води з Дніпра припинено). На думку багатьох дослідників, побл. с. Яструбки розташ. геогр. центр Криму. Переважають лучні та лучно-чорноземні засолені, темно-каштан. ґрунти, пд. чорноземи, є солонці та солончаки. У лісонасадженнях (5,05 тис. га) ростуть білі акації, в'язи граболисті, маслинки сріблясті та ін. Об'єкти природно-заповід. фонду місц. значення: ботан. заказник Присиваський (охороняється від 1979; на тер. 2-х сільс. рад: Ізобільнен., 647,6 га; Пшеничнен., 356,6 га); пам'ятки садово-парк. мист-ва у селах Ізобільне (закладено 1900, 8 га) та Цвітуще (кін. 19 ст., 2,5 га; у парках втрачено значну частину насаджень унаслідок підтоплення та засолення ґрунту). С.-г. угіддя становлять 93,29 тис. га. Аграр. сектор спеціалізується на рослинництві зерн.-садівн. напряму. У Н. р. – 22 заг.-осв. школи; 28 клуб. закладів, 40 б-к, 1 муз. школа, 8 нар. музеїв; рай. лікарня, 4 лікар. амбулаторії, 33 фельд­шер.-акушер. пункти. Збереглася садиба Й. Шатилова у с. Цвітуще (1888). У 1974 А. Щепинсь­кий побл. с. Червоне (до 1948 – Ногайли-Ахмат) розкопав Ногай­чин­ський курган сармат. часу. Встановлено 15 пам'ятників воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни.

В. Я. Цимбалюк


Покликання на статтю