Небожатко Геннадій Арамович — Енциклопедія Сучасної України

Небожатко Геннадій Арамович

НЕБОЖА́ТКО Геннадій Арамович (29. 07. 1937, м. Сучан Примор. краю, РФ – 28. 07. 1990, Київ) – живописець. Бать­ко З. Небожатко. Чл. СХУ (1968). Золота медаль ВДНГ УРСР (1971). Закін. Київ. худож. ін-т (1965; викл. В. Костецький, В. Пу­­зирков, К. Трохименко), творчі май­стерні АМ СРСР у Києві (1968; кер. С. Григор'єв). Працював 1965–67 ст. художником-реставратором Київ. н.-д. реставрац. майстерень; 1967–68 – зав. відділу комплектації музеїв та виставок УРСР Центр. виставк. павільйону. Учасник респ., всесоюз. мист. виставок від 1966. Осн. галузь – станк. живопис. Ство­рював переважно портрети в реаліст. стилі.

Тв.: «Реставратор» (1966), «Хірург М. Амо­сов» (1967), «Р. Руднєв», «Проводи» (обидва – 1968), «І. П. Котляревсь­кий», «О. Білаш» (обидва – 1969), «Килимарниці», «Леся Українка» (обидва – 1970), «Б. Шахлін» (1971), «Генеральний конструктор О. К. Антонов» (1981), «Гіппократ, видатний лікар Стародавньої Греції» (1982, в Нац. музеї медицини України), «Леся Українка» (1984).

Н. В. Студенець


Покликання на статтю