НЕБУТТЯ́ — заперече­н­ня буття. Має від­повід­ні остан­ньому, але протилежні значе­н­ня. Н. — синонім не­існува­н­ня, яке у Ґ. Геґеля отримало назву «ніщо», або «чисте ніщо». Взяті самі по собі, такого роду буття і «ніщо» — це абстракції, що й виражено прикметником «чисте». Якщо від речі від­окремити всі властивості, за винятком того, що вона є, то нічого не залишиться. Тому чисте буття і «ніщо» однаково без­змістовні й тотожні між собою. Водночас вони абсолютно протилежні, бо становлять від­мін­ність між існуючими чи неіснуючими речами. У цій суперечності криється таємниця, чому М. Гайдеґ­ґер і за­уважував: «3 пита­н­ням про буття як таке ми під­ступаємо до межі повної темряви». Ви­значене Н. — певна річ, явище, стан, що виникають зі знище­н­ня чи зникне­н­ня поперед. утворень. Так, брунька зникає, коли роз­пускається квітка, квітка — з появою плода та ін., про що Ґ. Геґель писав у кн. «Phäno­menologie des Geistes» («Феноменологія духу», 1807). Кожне на­ступне утворе­н­ня є заперече­н­ням, Н. попереднього. Буття та Н. у по­єд­нан­ні утворюють сторони чи моменти становле­н­ня, в якому щось виникає і щось зникає, отже, містить у собі по­двій. пере­хід буття в Н. і навпаки. У цьому особливість філософії Геракліта і всієї діалектики становле­н­ня, що її рос. філософ О. Лосєв від­носить до гол. характеристик антич. світо­гляду. Обидва сенси Н. ві­ді­грають вирішал. роль у житті людини, бо лише вона здатна від­окремлювати їх від речей і робити змістом своєї діяльності. Це досягається завдяки сві­домості й мислен­ню. Звідси й на­ступ. сенс Н., воно — синонім сві­домості. Таке тлумаче­н­ня роз­роблено в праці Ж.-П. Сартра «LʼÊtre et le Néant» («Буття і ніщо», 1943). У Ґ. Геґеля ці категорії мають пере­важно онтолог. характер. Ж.-П. Сартр повертає їх у сферу антропології. Перша по­значає обʼєктивне, матеріальне, тілесне, друга — субʼєктивне, діяльнісне начало, що об­ґрунтовує фундам. властивість людини — свободу. Оста­н­ня — це не пі­зна­н­ня необхідності, як уявлялося традиційно, а неантизація (тобто заперече­н­ня) всього обʼєк­тивного. В цьому полягає й ін. вагомий сенс, бо з по­ступом історії руйнівна, неантизуюча роль людства помітно зро­стає і ставить під пита­н­ня своє власне буття (див. Ніщо).