Неве Пій-Ежен — Енциклопедія Сучасної України

Неве Пій-Ежен

НЕВЕ́ Пій-Ежен (23. 02. 1877, м. Ж'єн, Франція – 17. 10. 1946, Париж, перепохов. у рідному місті) – церковний діяч РКЦ. 1895 вступив до чернечого ордену асумп­ціоністів. Закін. духовну семінарію в м. Орлеан (Франція). 1897 прийняв чернецтво, 1905 висвяч. на священика. Від 1906 – душпастир притулку для дівчаток у С.-Пе­тербурзі. Від 1907 – настоятель франц. парафії у м. Дмитріївськ (нині Макіївка), під час 1-ї світ. вій­ни – також у м. Єнакієве (нині обидва – Донец. обл.). 1923 подав до наркома закордон. справ УСРР Х. Раковського меморандум із пропозицією укласти дипломат. відносини між СРСР і Апостол. столицею. 21 квітня 1926 в Мос­кві єпископом М. де Ербіньї таємно висвяч. на єпископа Цитруського, призначений Апостол. адміністратором Москви та отримав пов­новаження керівника катол. Цер­кви на тер. СРСР. Постійно перебував під наглядом органів держ. безпеки. Через загрозу де­портації з СРСР 1932 оселився в посольстві Франції в Москві, де отримав офіц. посаду бібліотекаря. Через дипломатичні канали підтримував зв'язки з Ватиканом. 1934 відвідав Францію та Італію, мав 2 аудієнції в папи Пія XI. 1936 виїхав до Франції на лікування, але через відмову рад. сторони у видачі в'їзної візи повернутися до Москви не зміг.

Н. С. Рубльова

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю