Невтручання принцип — Енциклопедія Сучасної України

Невтручання принцип

НЕВТРУЧА́ННЯ ПРИ́НЦИП – один із основних принципів міжнародного права. Закріплений у Статуті ООН, Декларації про принципи міжнар. права, що стосуються відносин і співроб-ва між державами відповідно до Статуту ООН (1970), Заключ. акті Наради з безпеки і співроб-ва в Європі 1975 та Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутр. справи держав 1982. Спочатку Н. п. розвивався на рівні двосторон. до­говорів, 1933 на 7-й Конф. амер. дер­жав у Монтевідео підписано багатосторонню Конвенцію про права та обов'язки держав. У стат­ті 8 цієї Конвенції закріплено тезу: «Жодна держава не має права втру­чатися у внутрішні або зов­нішні справи інших держав», 1936 її підсилено Додатк. протоколом про невтручання. Зміст Н. п. полягає в забороні втручання у спра­ви держави, що входять до її внутр. компетенції. Жодна держава чи група держав не має права безпосередньо чи опосередковано втручатися з будь-якої причини у внутр. і зовн. справи держави, не­залежно від форми такого втручання – політ., екон., військ. чи будь-якого іншого. Державам заборонено організовувати, підбурювати чи фінансувати діяльність, спрямовану на повалення чи зміну наявного ладу в ін. державі, а також втручатися у внутр. боротьбу. Також Н. п. зобов'язує утримуватися від надання допомоги підривній терорист. діяльності. Будь-­яка держава може самостійно, без зовн. впливу обирати свою політ., екон., соц., культурну систему. Н. п. є логіч. продовженням принципу суверен. рівності держав. З Н. п. тісно пов'язане та, власне, захищене ним поняття «domaine réservé» (сфера винятк. компетенції держави), що походить із держ. суверенітету. Зміст сфери винятк. компетенції не має чіткого норматив. закріплення, вона не статична, а постійно змінюється, напр., 1923 питання громадянства підпадало тільки під «do­maine réservé» держав, про що зазначила Постійна палата міжнар. правосуддя у Консультатив. висновку стосовно указів про гро­мадянство, прийнятих в Тунісі та Марокко, а нині воно врегульов. також і міжнар. правом. Із розвитком низки галузей міжнар. права, серед яких – міжнар. право захисту прав людини, міжнар. екол. право, міжнар. гуманітарне право, міжнар. кримінал. право, кількість питань, що належать до сфери винятк. компетенції держав, поступово зменшується. З обмеженнями, накладеними вищезгаданими галузями міжнар. права, до сфери винятк. компетенції держав належать: ставлення держави до влас. громадян та іно­земців, використання влас. тер., орг-ція влас. держ. устрою. Поступ. зменшення цієї сфери зу­мовлене збільшенням фактич. вза­ємозалежності держав (дії однієї можуть мати певні наслідки і для ін.); зростанням кількості міжнар.-­правових норм та стандартів, осо­бливо у сфері захисту прав людини, та кількості механізмів їхнього забезпечення, зокрема міжнар. су­дових установ; процесами глобал. і регіон. інтеграції держав.

Літ.: I. Brownlie. Principles of Public International Law. 1990; K .S. Ziegler. Do­maine Réservé // Max Planck Encyclo­pedia of Public International Law. 2013.

М. М. Гнатовський

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю