Негативізм

НЕГАТИВІ́ЗМ — невмотивована поведінка субʼєк­та, що полягає у діях, навмисно протилежних до вимог і очікувань інших індивідумів або груп соціальних. Ви­значити Н. можна за певними ознаками: гостро не­приязне ставле­н­ня до людей з ін. по­глядами на життя, грубе і жорстке спілкува­н­ня навіть з близькими людьми, скептицизм і недовіра щодо всіх навколо, впертість і небажа­н­ня йти на ком­про­міси, по­стійні гнітючі думки про недосконалість світу, звичка занурюватися в про­блему замість пошуку способу її виріше­н­ня, прихована або від­крита агресія. Спочатку термін «Н.» використовували лише для по­значе­н­ня патол. явищ, що виникають у процесі того чи ін. психіч. захворюва­н­ня, нині його роз­глядають у більш широкому контекс­ті та за­стосовують не лише у психіатрії, але й у віковій психології і педагогіці. Н. як ситуативна реакція або особистісна риса (окрім клініч. випадків без­глуздого опору) об­умовлений потребою субʼєкта у самостверджен­ні, захисті свого «Я», а також є наслідком сформованого егоїзму субʼєкта, його від­чуже­н­ня від потреб й інтере­сів ін. людей. Психол. під­ґрунтя Н. — установка субʼєкта на не­згоду, заперече­н­ня певних вимог, форм звернень, очікувань чл. тієї чи ін. соц. групи. Найхарактернішою рисою Н. як опору впливу є його необ­ґрунтованість, від­сутність ро­зумних для нього під­став. Причини Н. різноманітні: генет. об­ставини, вплив гормонал. фону, заг. культура оточе­н­ня тощо. Серед психол. чин­ників — насамперед без­порадність, брак умінь і знань, як впоратися із про­блемою, боротьба за владу, самоствердже­н­ня, від­сутність уваги до особистості, мотиви ворожості та помсти. Коли Н. повʼязаний із поганим заг. самопочу­т­тям або на­строєм, він має найчастіше тотал. характер і знаходить прояв у поведінці, стилі спілкува­н­ня, по­глядах на життя; в ін. випадках може мати вибірк. характер. Більш складно помітити в особистості глибин. Н., прихов. за начебто позитив. ставле­н­ням до людей. За цієї маскою субʼєкт ставиться до людей із негатив. упере­дже­н­ням, не довіряє їм, бачить навколо себе умисел і шкідництво, звинувачує, пі­дозрює і провокує Н. у оточуючих. Н. може мати 2 форми: активну і пасивну. Актив. Н. полягає у без­посеред. діях, тобто субʼєкт не лише не виконує те, що від нього вимагають, але й робить все абсолютно навпаки; пасив. Н. — від­мова здійснювати необхідні дії з по­гляду соц. оточе­н­ня. Найчастіші прояви Н. у повсякден. ситуаціях (не повʼязаних із психіч. захворюва­н­нями) — зі­ткне­н­ня потреб субʼєктів із тим, що заважає їм. У цьому випадку прояви Н. виконують функцію захисного механізму. Якщо спочатку Н. має епізодич. і ситуатив. характер, то з часом він, при умові по­стій. заперече­н­ня, може транс­формуватися в рису характеру.

Н. має особливі причини і про­яви у різних вікових групах, зокрема у дітей це закономір. і неминучий етап роз­витку особистості. За­звичай він активний у кризові вікові періоди: перший раз — у 2–4 р., другий — у 6–7 р. Н. у дитинстві є зручним інструментом для маніпуляцій, бажа­н­ням показати справжнє ставле­н­ня до вимог дорослих. Дит. Н. — своєрідна форма протесту, що дитина використовує проти реально існуючого або уявного не­сприятливого ставле­н­ня до неї дорослих. У такому випадку він може мати різні прояви: від простого ка­призу до грубості або за­мкнутості. Серед причин дит. Н. — незадоволеність нагальних для дитини потреб, напр., у спілкуван­ні, увазі, схвален­ні. Коли такі потреби не зу­стрічають від­гуку з боку дорослих, це стає джерелом глибоких пере­живань у дитини, формує Н. як домінанту її поведінки. Під­літк. Н. є наслідком протиріч­чя, коли запит на копіюва­н­ня зразків, сформов. най­ближчим для дитини соц. оточе­н­ням, зіштовхується із новою реальністю. Під­літкам вкрай важливо сформувати готовність діяти по-справжньому, реалізовувати ідеал. зразки, орієнтуватися на власні можливості. У випадку гіперконтролю з боку дорослих рівень індивід. від­повід­альності знижується, тому у всіх своїх про­блемах під­літки звинувачують дорослих, батьків, вчителів, які ви­явилися не­уважними, не на­вчили їх долати труднощі. Таким чином, під­літки по­ступово соціалізуються у протиріч­чі: з одного боку, від­чувають пере­шкоди з боку су­спільства для своїх самост. дій, з ін. — залишаються залежними від світу дорослих через від­сутність соц. досвіду. Вікові психологи Е. Еріксон (США) та Ж. Піаже (Швейцарія) були пере­конані в тому, що лише робота у профес. сфері може допомогти подолати Н. і кризу під­літк. віку, оскільки вона є ознакою остаточ. пере­ходу до дорослого стану особистості. У дорослому віці Н. за­звичай загострюється у періоди особистих невдач та створює додатк. про­блеми у періоди жит­тєвих криз, особливо у похилому віці. Причиною роз­витку Н. у дорослих може стати по­стійне психол. навантаже­н­ня, повʼязане з проти­річ­чям між реал. можливостями особистості та зовн. соц. вимогами. Не­здатність впоратися зі склад. ситуаціями, про­блемами, суперечностями, а також прагне­н­ня спростити їх втягують особистість у коло все нових, складніших про­блем і протиріч. Результатом не­продуктив. виріше­н­ня цих про­блем стає негативне світовід­чу­т­тя, низька самооцінка, не­вдоволе­н­ня собою. Це впливає на поведінку особистості, що набуває ознак де­структивності та Н.

Завантажити статтю