Неданчичі — Енциклопедія Сучасної України

Неданчичі

НЕДА́НЧИЧІ – село Чернігівського (до липня 2020 – Ріпкинського) району Чернігівської області. Неданчиц. сільс. раді до 2020 були підпорядк. села Грабівка, Гута (до 2016 – Червона Гута), Комарівка, Мекшунівка, Нова Рудня, Рудня (до 1925 – Посудевська Рудня, 1925–2016 – Пролетарська Рудня) та с-ще Левичівка (усі – нині Любец. громади). Н. знаходяться на лівому березі Дніпра, на кордоні з Білоруссю, за 200 км від Києва, 65 км від обл. центру, 58 км від смт Ріпки та 28 км від смт Любеч Ріпкин. р-ну; межують із тер. м. Славутич Київ. обл. Тут також протікає дніпров. рукав – р. Крива (11 км). Пл. села 3,65 км2. За переписом насел. 2001, проживали 730 осіб; 2019 – 594 особи; переважно українці. Побл. села розташ. однойм. пункт контролю на укр.-рос. кордоні та діє однойм. залізнична станція. Проходить автомобіл. шлях Чернігів–Любеч–Славутич. Пам’ятки археології: Неданчицькі городища, поселення Крива Річка (2 тис. до н. е., 6–13 ст.), Кладовище (2 тис. до н. е.), Неданчичі-1, Неданчичі-2, Неданчичі-3 (усі – 2–1 тис. до н. е.), Кам’яна Гора (1 тис. до н. е.), металург. комплекс Кам’яна Гора (12–13 ст.). Н. виникли у давньорус. час. Були родовою маєтністю любец. бояр Неданчичів (пізніше виокремилися гілки – Неданчицьких, Кривопиш-Неданчичів, Неданчичів-Кривопиш, Кривопиш, Гришичів-Неданчицьких, Гришичів, Мишків-Гришичів, Мишковичів, Мишків). Поселення потерпало під час князів. міжусоб. війн, від нападів половец. і монголо-татар. загонів. У 1350-х рр. навколишні землі увійшли до складу Великого князівства Литовського. Від 1569 – у межах Любец. староства Київ. воєводства Речі Посполитої. У 16–17 ст. розвитку перешкоджали вій­ни за Сіверщину між Моск. царством, Великим князівством Литовським і Польщею. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1648–1781 – у складі Черніг. полку; 1656–1781 – Любец. сотні. В урочищах Уборок, Темнолуг і Висока Гряда містилися козац. сторож. городки. Тривалий час у Н. також існувала митниця. 1781–96 – село Черніг. намісництва; 1796–1802 – Малорос., 1802–1925 – Черніг. губ.; 1781–1923 – Черніг. пов. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 – у складі Черніг. округи; від 1932 – Черніг. обл. 1923–31, 1935–62 – райцентр. Деякий час Н. належали до Любец. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 8 вересня 1941 до 22 вересня 1943 – під нім. окупацією. 23 лютого 1943 у Червоній Гуті за допомогу партизанам нацисти заживо спалили 114 мешканців. У Н. у брат. могилі похов. 132 рад. воїни-визволителі (1957 споруджено пам’ятник), зокрема й Герої Рад. Союзу Й. Груздєв, І. Даутов, О. Титов. Під час форсування Дніпра побл. Н. удостоєно звання Героя Рад. Союзу В. Бабошина, С. Біктімірова, О. Бойцова, А. Борейка, І. Верепу, М. Власова, М. Єрьомушкіна, Я. Заверталюка, В. Засідателєва, І. Кадочникова, П. Кареліна, О. Квіткова, І. Коврижка, Т. Кусимова, В. Лебедєва, М. Лута та ін. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 495 воїнів-земляків, з них 227 загинули (1967 встановлено обеліск). У Комарівці похов. Герої Рад. Союзу В. Марковський і М. Мішенін. До 2018 функціонувала Неданчиц. заг.-осв. школа. Від 2020 – у складі Черніг. р-ну. Серед видат. уродженців – скульптор І. Гончаренко, архітекторка Г. Добровольська.

Літ.: Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва: Любеч. К., 1999; Кондратьєв І. Любецьке староство (XVI – середина XVII ст.). Чг., 2014.

О. І. Пігор

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. І. Пігор . Неданчичі // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72810 (дата звернення: 17.10.2021)