Недашківська Раїса Степанівна — Енциклопедія Сучасної України

Недашківська Раїса Степанівна

НЕДАШКІ́ВСЬКА Раїса Степанівна (17. 02. 1943, с. Старі Вороб'ї, нині Коростен. р-ну Житомир. обл.) – актриса. Нар. арт. України (1993). Чл. НСКінУ (1967). Повний кавалер ордена княгині Ольги (2000, 2009, 2016). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1965; курс В. Івченка). 1980–93 – актриса Молодіж. театру; 1993–95 – у культур. центрі «Світ Л» («Світ людини, світ любові»); 1995–2004 – худож. кер. театру «Під зоряним небом». Від 2004 – заст. голови правління НСТДУ (усі – Київ). Грала у моновиставах: «Канте хондо» за поезіями Ф. Ґарсіа Лорки (1975), «Лісова пісня» Лесі Українки (2001; обидві – Київ. театр опери та балету для дітей та юнац­тва), «Не питайте свою долю» за поезіями Т. Шевченка (1998, театр «Під зоряним небом»). Про Н. знято д/ф «Світло Раїси Недашківської» (2010, реж. Л. Михалевич). Манера актор. гри Н. чуттєва і натхненна, на межі духов. піднесення. Створені нею жін. образи дуже різні, втім, завжди виразні й органічні, переконливі, сповнені драм. напруги й, водночас, магіч. таїни. Досконало володіє майстерністю перевтілення, однак надає перевагу характерам, спорідненим з її внутр. Всесвітом.

Ролі: Гівдя («Отак загинув Гуска» М. Куліша), Секлета («За двома зайцями» М. Старицького), Варвара Рєпніна («Стіна» Ю. Щербака), Маша («Три сестри» А. Чехова), Роксана («Сірано де Бержерак» Е. Ростана); у кіно – Мар'яна («Дмитро Горицвіт», 1961, реж. М. Макаренко), Варенцова («Гадюка», 1966, реж. В. Івченко), Фросина («Хліб і сіль», 1970, реж. Г. Кохан, М. Макаренко), Рузя («Вавилон-ХХ», 1979, реж. І. Миколайчук), мати Софії («Меланхолійний вальс», 1990, реж. Б. Савченко), Відьма («Молитва за гетьмана Мазепу», 2001, реж. Ю. Іллєнко; усі – Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Мехрібан («Телефоністка», 1962, реж. Г. Сеїдбейлі, «Азербайджанфільм»), Рита («Стежки Алтаю», 1963, реж. Г. Побєдоносцев), Марія («Комісар», 1967, реж. О. Аскольдов; премія «Ніка» за роль 2-го плану, 1967; обидва – Центр. кіностудія дит. та юнац. фільмів ім. М. Горького, Москва), Люся («Формула райдуги», 1966, реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), Чак­лунка («Голос трави», 1992, реж. Н. Мотузко, низка відзнак за кращу жін. роль; обидва – Одес. кіностудія худож. фільмів), Рогнеда («Ярослав Мудрий», 1981, реж. Г. Кохан, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка, «Мосфільм»), Катерина Білокур («Буйна», 1990, реж. В. Василенко), Лісовська («Роксолана», 1995–96, реж. Б. Небієрідзе; обидва – «Укртелефільм»), Глафіра, Відьма («Єфросинія», 2010–13, реж. В. Дощук, М. Мокрушев та ін., Україна–Росія).

Літ.: Будзей О. Марія з «Комісара»: Ювілей // Подолянин. 2003, 14 лют.; Зубавіна І. Її духовний космос (До дня народж. Р. Недашківської) // Мист. обрії'2003: Альм. К., 2004; Жога Е. Раиса Недашковская: «Любовь Янковского я просто не заметила» // Сегодня. 2010, 6 янв.; Свято Р. Раїса Недашківська: прекрасний привід згадати…// Кіно-Театр. 2011. № 3; Позняк-Хоменко Н. Раїса Недашківська: «Я “домовилася” з Лесею Українкою» // Україна молода. 2013, 19 лют.; Тримбач С. Чудо незабвения // Сегодня. 2018, 16 фев.

І. Б. Зубавіна

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
І. Б. Зубавіна . Недашківська Раїса Степанівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72814 (дата звернення: 25.10.2021)