Недзведський Микола Францович — Енциклопедія Сучасної України

Недзведський Микола Францович

НЕДЗВЕ́ДСЬКИЙ Микола Францович (12. 12. 1891, м-ко Чорнобиль, нині місто Київ. обл. – 03. 09. 1977, Вашинґтон) – композитор, музикознавець, педагог. Закін. Київ. муз.-драм. ін-т (1927; кл. фортепіано Г. Любомирського, композиції – Р. Ґлієра, Б. Лятошинського, диригування – Д. Ахшарумова). 1920–32 – викл. муз. шкіл Києва, Фастова, Боярки (обидва – нині Київ. обл.), 1929–32 – Київ. робітн. консерваторії, 1932–36 – Ашґабат. муз. технікуму, 1936–41 – доц. Київ. консерваторії. 1943 виїхав до Німеччини, 1951 – до Марокко (м. Касабланка). Від 1959 – у Вашинґтоні: проф. Укр. муз. ін-ту. Серед учнів – І. Білогруд, Ю. Фіала. У композитор. творчості тяжів до програмності, фольклоризму, романтич. стилю з елементами імпресіонізму. Автор низки публікацій, присвяч. творчості І. Білогруда, В. Грудина. Твори зберігаються у фондах Архіву-музею ім. Д. Антоновича УВАН у США (м. Нью-Йорк).

Тв.: для симф. оркестру – увертюра «Доріан Ґрей» (за О. Вайлдом, 1927), сюїта «Тіні забутих предків» (1929), симф. «Ашґабат» (1933–34), «Fes» (1958–60); для струн. квартету й фортепіано – «Варіації на мелодію “Заповіту” Г. Глад­кого–К. Стеценка» (1927); для скрипки і фортепіано – Поема (1945); для фортепіано – прелюд «Поблизу Хрещатика» (1941), Соната (1924–67); романси «Хотіла б я піснею стати» (сл. Лесі Українки), «Скорбна мати» (сл. П. Тичини), «В пам’ять Тичини» (сл. К. Дмитрук), а також на сл. Ґ. Аполлінера, П. Верлена, Б. Лонґмана, Г. Лонґфелло.

Літ.: Горлиця Л. Микола Недзведсь­кий (з нагоди 80-ліття) // Муз. вісті (США). 1971–72. Ч. 4–5.

О. П. Кушнірук

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. П. Кушнірук . Недзведський Микола Францович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72829 (дата звернення: 27.09.2021)