Новий Санч (Новий Сонч) — Енциклопедія Сучасної України

Новий Санч (Новий Сонч)

НОВИ́Й САНЧ (НОВИ́Й СОНЧ) (Nowy Sącz) – місто у Малопольсь­кому воєводстві Польщі. 1975–98 було центром воєводства. Знаходиться на етніч. укр. землях (Зх. Лемківщина). Пл. 57,5 км2. Насел. 84 290 осіб (2011). Засн. 1292 польс. королем Вацлавом II (тоді ж отримало Маґдебур. право) на місці колиш. поселення Ка­м'яниця, що лежало в міжгір. долині на торг. шляху до Угорщини. У 14 ст. в місті зведено замок та оборонні стіни. 1772 після 1-го поділу Польщі Н. С. увійшов до складу Австр. імперії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1876 проведено залізницю з м. Тарнів й організовано залізничні майстерні, 1912 побудовано електростанцію. Наприкінці 19 ст. у місті проживало бл. 15 тис., 1910 – 25 тис., 1939 – 38 500 осіб, зокрема 27 300 українців. 1898 з ініціативи В. Яворського, Т. Качмарика, Г. Гнатишака, Й. Мохнацького, І. Дуркоти, Є. Венгриновича та ін. з метою розвитку нац.-культур. і екон. руху в Н. С. відкрито «Руську бурсу». Завдяки її діяльності контингент гімназій. лемків. молоді зріс із 13-ти (1898) до 40-а (1900) учнів. 1901 між чл.-засн. староруської та укр. орієнтації стався розкол, через який П. Лінинський і В. Яворський заснували ще одну «Руську бурсу», що діяла на кошти останнього та була винятково проукраїнською. Про її активну діяльність свідчать надрук. у тогочас. пресі численні звернення кер-ва бурси до насел. Галичини з проханням допомогти лемкам, які «тонуть у темноті та москвофільській пропаганді». Також діяли «Лемківський банк» (від 1902) і філія т-ва «Просвіта». Від поч. 1911 друкували г. «Лемко», що поширювала серед насел. москвофіл. ідеї. На противагу їй та для піднесення укр. нац. свідомості лемків з ініціативи вчителя О. Онуляка у передвоєнні роки у Н. С. видавали г. «Підгірський дзвін». 1914 австро-­угор. влада закрила москвофіл. «Руську бурсу» та ув'язнила частину її чл. Під час 1-ї світ. вій­ни 1914–15 Н. С. був окупований рос. військами, від 1918 – знову у скла­ді Польщі. 1 жовтня 1918 у місті від­бувся з'їзд під кер-вом В. Явор­ського, на якому лемки заявили, що «не хочуть бути з поляками під одним дахом» та прагнуть приєднання їх до «українського краю в рамках австрійської держави». Просвітнє життя Новосандеччини у міжвоєн. період дещо поступалося активності у сх. частині Лемківщини. Так, 1924 філія «Про­світи» нараховувала всього 45 чл. і мала 3 читальні – у Н. С., Складистому та Ястрабику. У міжвоєн. період як повіт. місто Н. С. був осередком офіц. етнополітики польс. уряду в краї – на нараді польс. інспекторів 1933 одним із гол. поставлено завдання, щоб до 1935 на Лемківщині не залишилося жодного укр. вчителя. 1930 тут створ. повіт. ком-т москвофіл. Руської селян. орг-ції (голова – О. Гнатищак), що намагалася ут­вер­джувати свої впливи на Лемківщині через орг-цію числен. з'їз­дів і зібрань, однак вони не викликали знач. зацікавлення у населення. Натомість активно розвивався кооп. рух, його організатор у Н. С. – М. Гарванко. 1934 на міському цвинтарі поховано міністра внутр. справ Б. Пєрацького, якого вбив чл. ОУН Г. Мацей­- ко у відповідь на проведення політики «пацифікації» щодо укра­їнців. Після 2-ї світ. вій­ни в околицях Н. С. облаштовано музей-скан­сен із лемків. сектором. Серед видат. уродженців – хорунжа УСС С. Галечко (перша укр. жінка-офіцер), географ, демограф, енциклопедист, організатор укр. науки в діаспорі, громад.-політ. діяч В. Ку­бійович.

Літ.: Любчик І. Д. Етнополітичні процеси на Лемківщині наприкінці ХІХ – 30-х рр. ХХ ст.: проблема національної самосвідомості. Ів.-Ф., 2009.

І. Д. Любчик


Покликання на статтю