Новий Витків — Енциклопедія Сучасної України

Новий Витків

НОВИ́Й ВИ́ТКІВ – село Червоноградського (до липня 2020 – Радехівського) району Львівської області. Належить до Радехів. громади. Н. В. знаходиться на р. Білосток (притока Західного Бугу), за 93 км від обл. центру, 20 км від м. Червоноград, 12 км від м. Радехів та залізнич. ст. Радехів. Пл. 4,7 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1238 осіб; 2019 – 1192 особи; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях держ. значення Червоноград–Броди. Обстежено поселення культурно-істор. спільності шнур. кераміки, виявлено давньорус. та ін. артефакти. Вперше згадується у писем. джерелах 1469 як Витків. Пізніше виокремили 2 насел. пункти, що були розділені річкою: Н. В. і Старий Вит­ків (нині сх. частина Н. В.). Після 1-го поділу Польщі 1772 поселення відійшли до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). Наприкінці 18 ст. Н. В. став м-ком із розвиненими торгівлею та ремеслами. Відтоді ж – у власності графа Бадені. 1800 проживали 739 осіб, з них 35 євреїв і 21 німець. 1854–67 та 1912–40 – у складі Радехів., 1867–1912 – Кам’янка-Струмилів. пов. Наприкінці 19 ст. діяли одно- та двокласна школи. На поч. 1-ї світ. вій­ни чимало мешканців мобілізували до австр. армії. Після розпаду Австро-Угор. імперії 1918 – під владою ЗУНР. Влітку 1920 незнач. період контролювали більшов. загони. 1920–39 – у складі Терноп. воєводства Польщі. Існувала ґміна Віткув Нови. Від 1939 – село Львів. обл. УРСР; 1940–63 та 1965–2020 – Радехів., 1963–65 – Сокал., від 2020 – Червоногр. р-нів. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 22 чер­вня 1941 до серед. липня 1944 – під нім. окупацією. До серед. 1950-х рр. на околицях вели боротьбу загони ОУН–УПА. У 2-й пол. 20 ст. Старий Витків як окремий насел. пункт ліквідували. Нині працюють с.-г. підпр-ва «Відродження», «Агро ЛВ Лімітед» і фермер. госп-во «Костюк». Діє Витків. мислив. лісництво (3,5 тис. га лісів). Є значні поклади торфу та піску. У Н. В. – заг.-осв. школа, дитсадок; Нар. дім, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Пам’ятка арх-ри нац. значення – дерев’яна церква Преображення Господнього (1738). Збереглася муров. церква Вознесіння Господнього (1910), спроектована арх. В. Нагірним. Пам’ятка монум. мист-ва місц. значення – погруддя Т. Шевченка. Серед видат. уродженців – культ.-осв. діячі брати Михайло і Федір Білоуси (19 ст.) та В. Білецький, громад.-політ. діяч, журналіст, дійс. чл. НТШ Л. Мишуга, фахівець у галузі механіки руйнування матеріалів і міцності конструкцій Я. Іваницький, фізіолог рослин С. Коць, бібліограф, археограф О. Дзьобан, художник О. Шульган, музикознавець С. Лісецький, співак О. Мишуга (тут і похов.; засн. музей, встановлено погруддя), балетмейстер, хореограф, засл. діяч мист-в України В. Саболта. З Н. В. пов’язане життя поета-гумориста, перекладача, літературознавця Р. Качурівського.

Літ.: Радехівщина: Край звитяги та краси: Фотоальбом. Л., 2005; Дзьобан О. Історія Нового Виткова. 2006 (обидва – Львів).

Р. Д. Гладій

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Р. Д. Гладій . Новий Витків // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73167 (дата звернення: 25.09.2021)