Новгород-Сіверський — Енциклопедія Сучасної України

Новгород-Сіверський

НО́ВГОРОД-СІ́ВЕРСЬКИЙ – місто Чернігівської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У 2018–20 утвор. Новгород-Сівер. міську територ. громаду (1794,3 км2, 25 202 особи, 1 місто, 2 с-ща та 85 сіл). Н.-С. знаходиться на правому березі р. Десна (притока Дніпра; на лівому – землі Сум. обл.), у межах Новгород-Сіверського Полісся, побл. Деснянсько-Старогутського національного природного парку, за 340 км від Києва та 186 км від обл. центру. Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: іхтіол. заказник Кам’яна гряда (1 га), гідрол. пам’ятка природи Джерело, пам’ятка садово-парк. мист-ва Парк ім. Т. Шевченка (10 га). Пл. міста 21,56 км2. За переписом насел. 2001, проживали 15 175 осіб (складає 98,7 % до 1989), рідною мовою назвали українську 65,77 %, рос. – 34,01 %; станом на 1 січня 2019 – 13 031 особа. Є проміжна залізнична станція Конотоп. дирекції Пд.-Зх. залізниці на дільниці Терещенська–Семенівка. Проходить автомобіл. шлях держ. значення кон­трольно-пропуск. пункт «Миколаївка»–Семенівка–­Н.-С.–Глухів–контрольно-пропуск. пункт «Катеринівка». Істор. місцевості: Дитинець (Замк. гора; наприкінці 11 – на поч. 13 ст. містилася резиденція новгород-сівер. князів, знайдено артефакти юхнів. та ромен. культур), За­­ручав’я, Домотканів, Сухомлиння. Також дослідили палеоліт. стоянку, поселення епохи бронзи та міський культур. шар 11–18 ст. У місті провадили археол. розкопки Д. Самоквасов, М. Воєводсь­кий, Б. Рибаков, І. Підоплічко, О. Коваленко, О. Мельниковська та ін. Н.-С. виник у 980-х рр. Його буд-во пов’язане з ім’ям великого київ. князя Володимира Святославича. У Середньовіччі місто розвивалося навколо замку (дитинця; 50 м над рівнем Десни) й останця (до 3 га), відокремленого від плато ярами й ровом. Окол. город (30 га), що знаходився на плато, на Пд. від Замк. гори, у 12–18 ст. був оточений другою лінією укріплень. Вниз за течією річки – Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир, на тер. якого виявлено культур. шар 11 – поч. 13 ст. і рештки храму та світської вежоподіб. будівлі кін. 12 – поч. 13 ст.; нині охороняються пам’ятки арх-ри: Спасо-Преображен. собор (1796–1806), надбрамна дзвіниця, палат. корпус з Петропавлів. церквою (усі – 16–19 ст.), покої настоятеля з Іллін. церквою (16–18 ст.), келії (17 ст.), бурса (1657–67), мури та башти (1699; усі – нац. значення), корпус на льохах (16–19 ст., місц. значення). Місто вперше згадується 1078 під назвою Новий Город у «Повчанні Володимира Мономаха» у зв’язку з розгромом цим князем під міськими стінами половец. загону. 1098 після Любец. з’їзду давньорус. князів Н.-С. став столицею уділ. Сівер. князівства (160 тис. км2), що належало до найбільших політ.-тер. угруповань Київ. Русі та було густо заселене. Літописи згадують 40 міст Сівер. князівства, зокрема Брянськ, Курськ (нині обидва – РФ), Рильськ (нині Курської обл.), Путивль (нині Сум. обл.). Архео­логи встановили ще й 300 городищ. Першим князем став Олег Святославич – син черніг. князя Святослава Ярославича й онук Ярослава Мудрого. Місцем розташування князів. двору була обрана фортеця 10 ст. на високому обривистому останці. На поч. 12 ст. оборонні споруди реконструювали, міцність валів збільшили вдвічі. Під час міжусоб. війн Н.-С. неодноразово зазнавав облог і штурмів. У літопис. описі штурму 1146 згадуються Черніг., Курські й Острожні ворота міських укріплень. Зі Святославом Ольговичем пов’язана перша літописна згадка про Москву. Саме його 1147 запрошував до себе в гості Юрій Долгорукий. Похід 1185 Ігоря Святославича на половців приніс згодом місту світ. славу. Ця подія лягла в основу сюжету видат. пам’ятки давньої літ-ри «Слова о полку Ігоревім». У давньорус. період Н.-С. був не тільки добре укріпленою фортецею, а й знач. культур. і ремісн.-торг. центром. Тут розвивалося власне літописання, найвідомішими стали літопис Полікарпа та сімейна хроніка князя Ігоря. У місті діяли не менше 6-ти муров. храмів. За залишками фундаменту Спас. собору кін. 12 – поч. 13 ст. припускають існування своєї архіт. школи. З розвитком ремесел, промислів, с. госп-ва налагоджуються торг. відносини з Візантією, Балтією, країнами Зх. Європи. Унаслідок князів. чвар у 2-й пол. 12 – на поч. 13 ст. Сівер. князівство поступово занепало та розділилося на Курський, Брян., Путивл., Рильський та ін. уділи. 1239 монголо-татар. загони довершили руйнацію міста. За археол. даними, життя на дитинці припинилося в серед. 13 ст. й відродилося приблизно через півстоліття. Від серед. 14 ст. – у складі Великого князівства Литовського. Відтоді до серед. 15 ст. влада належала представникам литов. великокнязів. династії чи їх намісникам – спочатку Дмитру-Корибуту Ольгердовичу. 1393 місто штурмом захопив великий князь Литовський Вітовт. Від серед. 15 ст. ним володів уділ. князь Іван Шем’яка, син якого Василь 1500 разом з Н.-С. перейшов у підданство Моск. царства. Мешканці продовжували займатися ремеслами, промислами, с. госп-вом і торгівлею. 1501 місто захопив союзник Великого князівства Литовського хан Великої (Заволзької) орди Ших-Ахмет. За умовами перемир’я 1503, Н.-С. у складі чернігово-сівер. земель відійшов до Моск. царства. Після ув’яз­нен­ня 1523 Василя Шем’яки містом управляли моск. намісники (воє­води). Відтоді Н.-С. потерпав від частих набігів татар. загонів, зазнав руйнувань від литов. і польс. військ, 1604 витримав багатоденну облогу військ Лжедмитрія І. За Деулін. перемир’ям 1618 місто підпало під владу Польщі. 1620 привілеєм польс. короля Сиґізмунда ІІІ надано Маґдебур. право (за ін. даними – 1752). У 1625 засн. монастир домініканців, 1636 – місію єзуїтів. 1632 Н.-С. захопило моск. військо, але за Полянів. миром 1634 його повернули Польщі. Від 1635 Н.-С. – повіт. центр новоутвореного Черніг. воєводства. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. Від 1649 – центр сотні Ніжин. (до 1653 та 1654–63) і Стародуб. (1663–67 та 1669–1781) полків. 1653–54 та 1668 існував окремий Новгород-Сівер. полк. 1662 Н.-С. спустошили кримськотатар., в лютому 1664 знову намагалися захопити польс., 1708 – швед. війська. Від 2-ї пол. 17 ст. – знач. торг.-ремісн. і культур. центр на Пн. України. Широкого розвитку набули різні ремесла та промисли, зокрема й гончарне, кравецьке, ковальське, ткацьке, шаповальне, працювало багато млинів, селітроварень, винокурень та ін. На пристані будували судна-байдаки, здатні перевозити 5 тис. пудів вантажу. Тоді ж відбувалися 3–4 щорічні ярмарки та двічі на тиждень – торги. Великого розмаху набуло міське буд-во, унаслідок чого тер. Н.-С. згодом вийшла за межі дитинця та окол. города. Заселили урочища Домотканове, Заручав’я, Сухомлин, Здвижень, Вербниці, виникли густозаселене передмістя, хутори та слободи козац. старшини. 1657 у Спасо-Преображен. монастирі оселився культур. і реліг. діяч Л. Баранович, який заснував слов’яно-лат. школу, 1674 відкрив першу на Лівобережжі друкарню, що випускала книги реліг. і світського змісту, а також підручники. Саме у Н.-С. друк. книги почали прикрашати гравюрами на міді. У цей час працював скрипторій, де виготовляли високохудожні рукописні книги. 1715–22 зведено муров. Успен. собор, 1760 – дере­в’яну Микол. церкву, 1786–87 – Тріумфал. арку, у 19 ст. – торг. ряди (зх. і сх. корпуси) та склади (усі – нині пам’ятки арх-ри нац. значення). 1781 проживали 2038 осіб чол. статі. 1782–96 – центр Новгород-Сівер. намісництва; 1782–1923 – Новгород-Сівер. пов. 1796–1802 – у складі Малорос., 1802–1925 – Черніг. губ. 1785 утвор. окрему єпархію, що дало змогу відкрити духовну семінарію, куди перевели частину учнів і викладачів Переяслав. духов. семінарії, а згодом – Київ. академії. 1787 у місті побувала рос. імператриця Катерина II. 1789 засн. Гол. нар. уч-ще, що надавало право випускникам вступати у ВНЗи. Водночас активізувалися патріот. сили міста. Понад десятиліття тут діяв таєм. гурток автономістів, що об’єднав понад 20 прихильників. Пізніше працювали 23 невеликих підпр-ва – цегельні, шкіряний, свічк., миловар., пивовар. з-ди, крупорушки, маслобійня, тютюн. ф-ка. 1858 мешкали 6616, 1892 – 8115 осіб. Від 1860-х рр. виступала трупа акторів аматор. муз.-драм. театру (від поч. 20 ст. – художній, від 1919 – держ.). У різні роки в ньому грали відомі рос. актори І. Уралов, Є. Вахтангов, С. Бірман, О. Дикий, А. Коонен, М. Чехов та ін. У 19 ст. у чол. г-зії (нині її будівля, зведена 1844, є пам’яткою історії) навч. вчені М. Максимович, К. Ушинсь­кий, В. Сорока-Росинський, Д. Самоквасов, хірург І. Буяльський, винахідник М. Кибальчич, письменники М. Чалий, П. Куліш, Я. Костецький, скрипаль, композитор Г. Рачинський та ін. Діяли жін. г-зія (відкрита 1879; збереглася будівля, споруджена 1908–12, нині пам’ятка історії), духовне, міське двокласне, міське та земське однокласні уч-ща, церк.-парафіял. школа та школа братства ім. Димитрія Ростовського. За Всерос. переписом насел. 1897, мешкали 4884 українці, 2941 єврей, 1296 росіян. Наприкінці 19 ст. розвит­ку міста сприяло прокладення залізниці. 1901 споруджено водокачку, водогін, електростанцію. Функціонували банк, 2 нотаріал. контори, страх., взаєм. кредиту та добровіл. пожежне т-ва. У цей період відкрито нижчу с.-г. школу, Заручей. нар. уч-ще, 2 міністер. уч-ща, 1914 – ремісн. уч-ще. Від жовтня 1917 до поч. 1918 – під владою УНР, у травні–грудні 1918 – Української Держави. Від 7 квітня до кін. осені 1918 тут перебували нім. війська. Від 6 січня до 7 квітня та від 9 грудня 1918 – під контролем більшовиків. 1923 проживали 10 374, 1939 – 11 467 осіб. 1923–25 – окруж. центр. Станом на березень 1923 до Новгород-Сівер. (від серпня 1925 до червня 1930 – Глухів.) округи входили Глухів., Есман., Клишків., Костобобрів., Мамекин., Понорниц., Риков., Середино-Буд., Тулиголів., Хильчан., Шостен. і Янпол. р-ни. Від серед. 1920-х рр. – райцентр. У червні–вересні 1930 – у складі Конотоп. округи; від 1932 – Черніг. обл. У міжвоєнні роки введено в експлуатацію маслозавод, коноплезавод, бавовняно-ткац. ф-ку, вапняний з-д, працювало багато швей., цегел. і черепич. артілей. 1931 засн. Новгород-Сівер. педтехнікум (1935 до нього приєднано Ніжин. педтехнікум), що 1936 був реорганізов. у Новгород-Сівер. пед. уч-ще (від 1951 – фіз. виховання, 1956 ліквідов.). 1936 почало функціонувати Новгород-Сівер. мед. уч-ще (від 2019 – коледж). Жит. зазнали сталін. репресій. Від 26 серпня 1941 до 16 вересня 1943 – під нім. окупацією. До березня 1942 на тер. Спасо-Преображен. монастиря діяв табір рад. військовополонених, у якому загинули бл. 20 тис. осіб. Дев’ять військ. частин і підрозділів, що форсували Десну та звільняли місто, отримали назву Новгород-Сіверських. У серпні–вересні 1943 відзначилися Герої Рад. Союзу В. Банцекін й І. Важеркін. На Алеї Героїв встановлено погруддя 9-х новгород-сівер. учасників 2-ї світ. вій­ни, які удостоєні звання Героя Рад. Союзу, – А. Комоси, Б. Майстренка, Ф. Радуса (усі народилися у Н.-С.), В. Акуленка (с. Бучки), І. Курганського (с. Фаївка), П. Максимихіна, І. Тимошенка (обидва – с. Шептаки), П. Шарпила (с. Пушкарі), І. Ященка (с. Мамекине). Сучас. Н.-С. зберіг своє стародавнє планування, забудова істор. частини переважно 2-ї пол. 19 – 20 ст. Вона садибна, одно- та двоповерхова, змішаного дере­в’яно-цегляного типу. Розміщення будівель прив’язане до особливостей ландшафту. З-поміж міст Сіверщини Н.-С. має найскладнішу структуру та найкраще розвинену композицію. 2014 надано статус міста обл. значення. На тер. Н.-С. розвідані поклади крейди, буд. глини та піску. Гол. підпр-ва: Ф-ка тех. і фільтров. тканин «Ревтекс», Новгород-Сівер. сирзавод, Новгород-Сівер. з-д буд. матеріалів, Новгород-Сівер. лісгосп, Райагролісгосп. У Н.-С. – г-зії ім. К. Ушинського та № 1 ім. Б. Майстренка, заг.-осв. школа № 2, навч.-вихов. комплекс, ДЮСШ; Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім», рай. Будинок культури, міська б-ка, дит. муз. школа; центр. рай. лікарня, центр первин. мед.-сан. допомоги; готелі «Пасвірда», «Слов’янський», «Караван». ЗМІ: міськрай. г. «Сіверський край», Новгород-Сівер. корпункт Черніг. регіон. дирекції Нац. сусп. ТРК України. Є 5 православ., 4 протестант. (адвентистів сьомого дня, християн віри євангельської, євангел. християн-баптистів і свідків Єгови) та юдей. реліг. громади. Встановлено пам’ятники Бояну, князю Ігорю, княгині Яро­славні, гетьману Б. Хмельницькому, погруддя К. Ушинського, па­м’ятні знаки на честь 1000-ліття міста (на тер. вокзалу та при в’їз­ді з боку Шостки), воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, воїнам-афганцям, жертвам і ліквідаторам аварії на ЧАЕС, учасникам ниніш. бойових дій на Донбасі. Серед видат. уродженців – муз. діяч О. Мезенець (Стремоухов; 17 ст.), скрипаль, композитор Г. Рачинський (кін. 18 – серед. 19 ст.), церк. діяч Феофіл (Раєв; 18 – поч. 19 ст.); лікар-педіатр, акад. АМН СРСР О. Тур, лікар-хірург Б. Безродний, біохімік Т. Кондратюк, мікробіолог Г. Френкель, астроном Я. Гордон, геофізик В. Давидов, фізик А. Санін, радіоінженер В. Лоссовський, фахівець у галузі літакобудування Г. Юдін, економісти С. Климчук, В. Кочетков, П. Левицький, фольклорист, літературознавець Р. Волков, педагог, громад.-політ. діяч В. Науменко, педагог, громад.-культур. діяч, літератор М. Чалий, вчений-селекціонер І. Журавок, лікар, антрополог, публіцист І. Пантюхов, гірн. інж.-гідрогеолог А. Лущик, палеонтолог, географ В. Пуш­кар; колекціонер матеріа­лів про «Слово о полку Ігоревім» С. Воїнов, перекладач Й. Динкевич, бібліограф, книгознавець І. Кауфман, письменниця С. Левітіна, письменник, мистецтво­знавець В. Провозін, письменник, історик літ-ри, журналіст М. Слонім; скульптор-монументаліст, засл. діяч мист-в України Б. Дєдов, художниця декор. скла та кераміки, засл. художник України С. Сміян, майстри худож. оброб­лення дерева, засл. майстри нар. творчості України А. Іваньков, Анатолій і його син Андрій Колошини, архітектор Л. Каток; співачка, засл. арт. РРФСР К. Коток; промисловці Зіно Давидофф, В. Єрошенко; футболіст В. Хлус. З містом пов’язані життя та діяльність літописця Леонтія (Боболинського; 16 – поч. 17 ст.), церк. діячів Димитрія Ростовського (Туптала; 17 – поч. 18 ст.), Іларіона (Кондратковського; 18 ст.), Варлаама (Шишацького), Ієроніма (Яновського; обидва – 18 – поч. 19 ст.), Варлаама (Денисова; 19 ст.), письменника А. Заруцького (17 – поч. 18 ст.), композитора, диригента А. Рачинського (18 ст.), історика, громад. діяча М. Судієнка, художника С. Алексєєва (обидва – 19 ст.); історика, письменниці, публіциста Р. Іванченко, історика, педагога О. Карпека, рос. економіста, філософа О. Суббето. Одним із дослідників старовин. будинків і підзем. ходів міста є А. Тимошенко.

Літ.: Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Т. 1. Полк Стародуб­ский. К., 1888; Рклицкий М. Город Новгород-Северский, его прошлое и настоящее. Чг., 1911; Коломієць І. Коли оживає історія. К., 1985; Из истории Новгорода-Северского: Док. и мат. Чг., 1989; Новгород-Северский: Город десяти веков: Фотопутеводитель. К., 1989; Воїнов С. Новгород-Сіверський: Нариси історії. Чг., 1999; Новгород-Сіверський – любов моя. Коротка фотоілюстрована історія землі Сіверської: [Книга-альбом]. К., 1999; Домоцький Б. Новгород-Сіверський – європейське місто. Чг., 2011; Путівник. Новгород-Сіверський. К., 2012.

О. Г. Матюк

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. Г. Матюк . Новгород-Сіверський // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73224 (дата звернення: 20.09.2021)