Новгород-Сіверський

НО́ВГОРОД-СІ́ВЕРСЬКИЙ — місто Чернігівської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У 2018–20 утвор. Новгород-Сівер. міську територ. громаду (1794,3 км², 25 202 особи, 1 місто, 2 с-ща та 85 сіл). Н.-С. знаходиться на правому березі р. Десна (притока Дні­пра; на лівому — землі Сум. обл.), у межах Новгород-Сіверського Поліс­ся, побл. Деснянсько-Старогутського національного природного парку, за 340 км від Києва та 186 км від обл. центру. Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: іхтіол. заказник Камʼяна гряда (1 га), гідрол. памʼятка природи Джерело, памʼятка садово-парк. мистецтва Парк ім. Т. Шевченка (10 га). Пл. міста 21,56 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 15 175 осіб (складає 98,7 % до 1989), рідною мовою на­звали українську 65,77 %, рос. — 34,01 %; станом на 1 січня 2019 — 13 031 особа. Є проміжна залізнична станція Конотоп. дирекції Пд.-Зх. залізниці на дільниці Терещенська–Семенівка. Проходить автомобіл. шлях держ. значе­н­ня кон­трольно-пропуск. пункт «Миколаївка»–Семенівка–­Н.-С.–Глухів–контрольно-пропуск. пункт «Катеринівка». Істор. місцевості: Дитинець (Замк. гора; на­прикінці 11 — на поч. 13 ст. містилася резиденція новгород-сівер. князів, зна­йдено артефакти юхнів. та ромен. культур), За­­ручавʼя, Домо­тканів, Сухомли­н­ня. Також дослідили палеоліт. стоянку, поселе­н­ня епохи бронзи та міський культур. шар 11–18 ст. У місті провадили археол. роз­копки Д. Самоквасов, М. Воєводсь­кий, Б. Рибаков, І. Пі­доплічко, О. Коваленко, О. Мельниковська та ін. Н.-С. виник у 980-х рр. Його будівництво повʼязане з імʼям великого київ. князя Володимира Святославича. У Середньовіч­чі місто роз­вивалося навколо замку (дитинця; 50 м над рівнем Десни) й останця (до 3 га), від­окремленого від плато ярами й ровом. Окол. город (30 га), що знаходився на плато, на Пд. від Замк. гори, у 12–18 ст. був оточений другою лінією укріплень. Вниз за течією річки — Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир, на тер. якого виявлено культур. шар 11 — поч. 13 ст. і рештки храму та світської вежоподіб. будівлі кін. 12 — поч. 13 ст.; нині охороняються памʼятки архітектури: Спасо-Преображен. собор (1796–1806), надбрамна дзвіниця, палат. корпус з Петропавлів. церквою (усі — 16–19 ст.), покої настоятеля з Іллін. церквою (16–18 ст.), келії (17 ст.), бурса (1657–67), мури та башти (1699; усі — нац. значе­н­ня), корпус на льохах (16–19 ст., місц. значе­н­ня). Місто вперше згадується 1078 під на­звою Новий Город у «По­вчан­ні Володимира Мономаха» у звʼязку з роз­громом цим князем під міськими стінами половец. загону. 1098 після Любец. зʼ­їзду давньорус. князів Н.-С. став столицею уділ. Сівер. князівства (160 тис. км²), що належало до найбільших політ.-тер. угруповань Київ. Русі та було густо заселене. Літописи згадують 40 міст Сівер. князівства, зокрема Брянськ, Курськ (нині обидва — РФ), Рильськ (нині Курської обл.), Путивль (нині Сум. обл.). Архео­логи встановили ще й 300 городищ. Першим князем став Олег Святославич — син черніг. князя Святослава Ярославича й онук Ярослава Мудрого. Місцем роз­ташува­н­ня князів. двору була обрана фортеця 10 ст. на високому обривистому останці. На поч. 12 ст. оборон­ні споруди реконструювали, міцність валів збільшили вдвічі. Під час між­усоб. війн Н.-С. неодноразово за­знавав облог і штурмів. У літопис. описі штурму 1146 згадуються Черніг., Курські й Острожні ворота міських укріплень. Зі Святославом Ольговичем повʼязана перша літописна згадка про Москву. Саме його 1147 за­прошував до себе в гості Юрій Долгорукий. Похід 1185 Ігоря Святославича на половців приніс згодом місту світ. славу. Ця подія лягла в основу сюжету видат. памʼятки давньої літ-ри «Слова о полку Ігоревім». У давньорус. період Н.-С. був не тільки добре укріпленою фортецею, а й знач. культур. і ремісн.-торг. центром. Тут роз­вивалося власне літописа­н­ня, найві­домішими стали літопис Полікарпа та сімейна хроніка князя Ігоря. У місті діяли не менше 6-ти муров. храмів. За залишками фундаменту Спас. собору кін. 12 — поч. 13 ст. припускають існува­н­ня своєї архіт. школи. З роз­витком ремесел, промислів, с. господарства налагоджуються торг. від­носини з Візантією, Балтією, країнами Зх. Європи. Унаслідок князів. чвар у 2-й пол. 12 — на поч. 13 ст. Сівер. князівство по­ступово занепало та роз­ділилося на Курський, Брян., Путивл., Рильський та ін. уділи. 1239 монголо-татар. загони довершили руйнацію міста. За археол. даними, життя на дитинці припинилося в серед. 13 ст. й від­родилося при­близно через пів­столі­т­тя. Від серед. 14 ст. — у складі Великого князівства Литовського. Від­тоді до серед. 15 ст. влада належала пред­ставникам литов. великокнязів. династії чи їх намісникам — спочатку Дмитру-Корибуту Ольгердовичу. 1393 місто штурмом захопив великий князь Литовський Вітовт. Від серед. 15 ст. ним володів уділ. князь Іван Шемʼяка, син якого Василь 1500 разом з Н.-С. пере­йшов у під­данство Моск. царства. Мешканці продовжували за­йматися ремеслами, промислами, с. госп-вом і торгівлею. 1501 місто захопив союзник Великого князівства Литовського хан Великої (Заволзької) орди Ших-Ахмет. За умовами пере­мирʼя 1503, Н.-С. у складі чернігово-сівер. земель ві­ді­йшов до Моск. царства. Після увʼяз­нен­ня 1523 Василя Шемʼяки містом управляли моск. намісники (воє­води). Від­тоді Н.-С. потерпав від частих набігів татар. загонів, за­знав руйнувань від литов. і польс. військ, 1604 витримав багатоден­ну облогу військ Лжедмитрія І. За Деулін. пере­мирʼям 1618 місто під­пало під владу Польщі. 1620 привілеєм польс. короля Сиґізмунда ІІІ на­дано Маґдебур. право (за ін. даними — 1752). У 1625 засн. монастир домініканців, 1636 — місію єзуїтів. 1632 Н.-С. захопило моск. військо, але за Полянів. миром 1634 його повернули Польщі. Від 1635 Н.-С. — повіт. центр ново­утвореного Черніг. воєводства. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. Від 1649 — центр сотні Ніжин. (до 1653 та 1654–63) і Стародуб. (1663–67 та 1669–1781) полків. 1653–54 та 1668 існував окремий Новгород-Сівер. полк. 1662 Н.-С. спустошили кримськотатар., в лютому 1664 знову намагалися захопити польс., 1708 — швед. війська. Від 2-ї пол. 17 ст. — знач. торг.-ремісн. і культур. центр на Пн. України. Широкого роз­витку набули різні ремесла та промисли, зокрема й гончарне, кравецьке, ковальське, ткацьке, шаповальне, працювало багато млинів, селітроварень, винокурень та ін. На при­стані будували судна-байдаки, здатні пере­возити 5 тис. пудів вантажу. Тоді ж від­бувалися 3–4 щорічні ярмарки та двічі на тиждень — торги. Великого роз­маху набуло міське будівництво, унаслідок чого тер. Н.-С. згодом ви­йшла за межі дитинця та окол. города. Заселили ур­очища Домо­тканове, Заручавʼя, Сухомлин, Здвижень, Вербниці, виникли густозаселене перед­містя, хутори та слободи козац. старшини. 1657 у Спасо-Преображен. монастирі оселився культур. і реліг. діяч Л. Баранович, який заснував словʼяно-лат. школу, 1674 від­крив першу на Лів­обереж­жі друкарню, що випускала книги реліг. і світського змісту, а також під­ручники. Саме у Н.-С. друк. книги почали прикрашати гравюрами на міді. У цей час працював скрипторій, де виготовляли високохудожні рукописні книги. 1715–22 зведено муров. Успен. собор, 1760 — дере­вʼяну Микол. церкву, 1786–87 — Тріумфал. арку, у 19 ст. — торг. ряди (зх. і сх. корпуси) та склади (усі — нині памʼятки архітектури нац. значе­н­ня). 1781 проживали 2038 осіб чол. статі. 1782–96 — центр Новгород-Сівер. намісництва; 1782–1923 — Новгород-Сівер. пов. 1796–1802 — у складі Малорос., 1802–1925 — Черніг. губ. 1785 утвор. окрему єпархію, що дало змогу від­крити духовну семінарію, куди пере­вели частину учнів і викладачів Пере­яслав. духов. семінарії, а згодом — Київ. академії. 1787 у місті побувала рос. імператриця Катерина II. 1789 засн. Гол. нар. училище, що надавало право випускникам вступати у ВНЗи. Водночас активізувалися патріот. сили міста. Понад десятилі­т­тя тут діяв таєм. гурток автономістів, що обʼ­єд­нав понад 20 прихильників. Пізніше працювали 23 невеликих під­приємства — цегельні, шкіряний, свічк., миловар., пивовар. заводи, крупорушки, маслобійня, тютюн. ф-ка. 1858 мешкали 6616, 1892 — 8115 осіб. Від 1860-х рр. ви­ступала трупа акторів аматор. муз.-драм. театру (від поч. 20 ст. — художній, від 1919 — держ.). У різні роки в ньому грали ві­домі рос. актори І. Уралов, Є. Вахтангов, С. Бірман, О. Дикий, А. Коонен, М. Чехов та ін. У 19 ст. у чол. гімназії (нині її будівля, зведена 1844, є памʼяткою історії) навч. вчені М. Максимович, К. Ушинсь­кий, В. Сорока-Росинський, Д. Самоквасов, хірург І. Буяльський, винахідник М. Кибальчич, письмен­ники М. Чалий, П. Куліш, Я. Костецький, скрипаль, композитор Г. Рачинський та ін. Діяли жін. гімназія (від­крита 1879; збереглася будівля, споруджена 1908–12, нині памʼятка історії), духовне, міське двокласне, міське та земське однокласні училища, церк.-парафіял. школа та школа братства ім. Димитрія Ростовського. За Всерос. пере­писом насел. 1897, мешкали 4884 українці, 2941 єврей, 1296 росіян. На­прикінці 19 ст. роз­вит­ку міста сприяло прокладе­н­ня залізниці. 1901 споруджено водокачку, водогін, електро­станцію. Функціонували банк, 2 нотаріал. контори, страх., взаєм. кредиту та добровіл. пожежне товариства. У цей період від­крито нижчу с.-г. школу, Заручей. нар. училище, 2 міністер. училища, 1914 — ремісн. училище. Від жовтня 1917 до поч. 1918 — під владою УНР, у травні–грудні 1918 — Української Держави. Від 7 квітня до кін. осені 1918 тут пере­бували нім. війська. Від 6 січня до 7 квітня та від 9 грудня 1918 — під контролем більшовиків. 1923 проживали 10 374, 1939 — 11 467 осіб. 1923–25 — окруж. центр. Станом на березень 1923 до Новгород-Сівер. (від серпня 1925 до червня 1930 — Глухів.) округи входили Глухів., Есман., Клишків., Костобобрів., Мамекин., Понорниц., Риков., Середино-Буд., Тулиголів., Хильчан., Шостен. і Янпол. р-ни. Від серед. 1920-х рр. — райцентр. У червні–вересні 1930 — у складі Конотоп. округи; від 1932 — Черніг. обл. У між­воєн­ні роки введено в екс­плуатацію маслозавод, коноплезавод, бавовняно-ткац. ф-ку, вапняний завод, працювало багато швей., цегел. і черепич. артілей. 1931 засн. Новгород-Сівер. педтехнікум (1935 до нього при­єд­нано Ніжин. педтехнікум), що 1936 був реорганізов. у Новгород-Сівер. пед. училище (від 1951 — фіз. вихова­н­ня, 1956 ліквідов.). 1936 почало функціонувати Новгород-Сівер. мед. училище (від 2019 — коледж). Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від 26 серпня 1941 до 16 вересня 1943 — під нім. окупацією. До березня 1942 на тер. Спасо-Преображен. монастиря діяв табір рад. військовополонених, у якому загинули бл. 20 тис. осіб. Девʼять військ. частин і під­роз­ділів, що форсували Десну та звільняли місто, отримали назву Новгород-Сіверських. У серпні–вересні 1943 від­значилися Герої Рад. Союзу В. Банцекін й І. Важеркін. На Алеї Героїв встановлено погру­д­дя 9-х новгород-сівер. учасників 2-ї світової вій­ни, які удостоєні зва­н­ня Героя Рад. Союзу, — А. Комоси, Б. Майстренка, Ф. Радуса (усі народилися у Н.-С.), В. Акуленка (с. Бучки), І. Курганського (с. Фаївка), П. Максимихіна, І. Тимошенка (обидва — с. Шептаки), П. Шарпила (с. Пушкарі), І. Ященка (с. Мамекине). Сучас. Н.-С. зберіг своє стародавнє планува­н­ня, забудова істор. частини пере­важно 2-ї пол. 19 — 20 ст. Вона садибна, одно- та двоповерхова, змішаного дере­вʼяно-це­гляного типу. Роз­міще­н­ня будівель привʼязане до особливостей ландшафту. З-поміж міст Сіверщини Н.-С. має най­складнішу структуру та найкраще роз­винену композицію. 2014 на­дано статус міста обл. значе­н­ня. На тер. Н.-С. роз­ві­дані поклади крейди, буд. глини та піску. Гол. під­приємства: Ф-ка тех. і фільтров. тканин «Ревтекс», Новгород-Сівер. сирзавод, Новгород-Сівер. завод буд. матеріалів, Новгород-Сівер. лісгосп, Райагролісгосп. У Н.-С. — гімназії ім. К. Ушинського та № 1 ім. Б. Майстренка, заг.-осв. школа № 2, навч.-вихов. комплекс, ДЮСШ; Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповід­ник «Слово о полку Ігоревім», рай. Будинок культури, міська б-ка, дит. муз. школа; центр. рай. лікарня, центр первин. мед.-сан. допомоги; готелі «Пасвірда», «Словʼянський», «Караван». ЗМІ: міськрай. г. «Сіверський край», Новгород-Сівер. корпункт Черніг. регіон. дирекції Нац. сусп. ТРК України. Є 5 православ., 4 проте­стант. (адвентистів сьомого дня, християн віри євангельської, євангел. християн-баптистів і свідків Єгови) та юдей. реліг. громади. Встановлено памʼятники Бояну, князю Ігорю, княгині Яро­славні, геть­ману Б. Хмельницькому, погру­д­дя К. Ушинського, па­мʼятні знаки на честь 1000-ліття міста (на тер. вокзалу та при вʼїз­ді з боку Шостки), воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, воїнам-афганцям, жертвам і ліквідаторам аварії на ЧАЕС, учасникам ниніш. бо­йових дій на Донбасі. Серед видат. уродженців — муз. діяч О. Мезенець (Стремоухов; 17 ст.), скрипаль, композитор Г. Рачинський (кін. 18 — серед. 19 ст.), церк. діяч Феофіл (Раєв; 18 — поч. 19 ст.); лікар-педіатр, академік АМН СРСР О. Тур, лікар-хірург Б. Без­родний, біо­хімік Т. Кондратюк, мікробіо­лог Г. Френкель, астроном Я. Гордон, геофізик В. Давидов, фізик А. Санін, радіоінженер В. Лос­совський, фахівець у галузі літакобудува­н­ня Г. Юдін, економісти С. Климчук, В. Кочетков, П. Левицький, фольклорист, літературо­знавець Р. Волков, педагог, громад.-політ. діяч В. Науменко, педагог, громад.-культур. діяч, літератор М. Чалий, вчений-селекціонер І. Журавок, лікар, антрополог, публіцист І. Пантюхов, гірн. інж.-гідрогеолог А. Лущик, палеонтолог, гео­граф В. Пуш­кар; колекціонер матеріа­лів про «Слово о полку Ігоревім» С. Воїнов, пере­кладач Й. Динкевич, бібліо­граф, книго­знавець І. Кауфман, письмен­ниця С. Левітіна, письмен­ник, мистецтво­­знавець В. Провозін, письмен­ник, історик літ-ри, журналіст М. Слонім; скульптор-монументаліст, засл. діяч мистецтв України Б. Дєдов, художниця декор. скла та кераміки, засл. художник України С. Сміян, майстри худож. оброб­ле­н­ня дерева, засл. майстри нар. творчості України А. Іваньков, Анатолій і його син Андрій Колошини, архітектор Л. Каток; спів­ачка, засл. арт. РРФСР К. Коток; промисловці Зіно Давидофф, В. Єрошенко; футболіст В. Хлус. З містом повʼязані життя та діяльність літописця Леонтія (Боболинського; 16 — поч. 17 ст.), церк. діячів Димитрія Ростовського (Туптала; 17 — поч. 18 ст.), Іларіона (Кондратковського; 18 ст.), Варлаама (Шишацького), Ієроніма (Яновського; обидва — 18 — поч. 19 ст.), Варлаама (Денисова; 19 ст.), письмен­ника А. Заруцького (17 — поч. 18 ст.), композитора, диригента А. Рачинського (18 ст.), історика, громад. діяча М. Судієнка, художника С. Алексєєва (обидва — 19 ст.); історика, письмен­ниці, публіциста Р. Іванченко, історика, педагога О. Карпека, рос. економіста, філософа О. Суб­бето. Одним із дослідників старовин. будинків і під­зем. ходів міста є А. Тимошенко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю