Новицький Яків Павлович

НОВИ́ЦЬКИЙ Яків Па­влович (24. 10(05. 11). 1847, с. Аули Катеринослав. пов. Катеринослав. губ., нині смт Ка­мʼян. р-ну Дні­проп. обл. — 19. 05. 1925, Запоріж­жя) — фольклорист, етно­граф, історик, археолог, архівіст, крає­знавець, педагог. Походив із давнього козац. роду. Член-кореспондент ВУАН (1924). Член Рос. геогр. товариства, Товариства любителів природо­знавства, антропології та етно­графії при Моск. університеті, Харків. істор.-філол. товариства, Катеринослав. наук. товариства, Катеринослав. вченої архів. комісії, чл. правлі­н­ня Катеринослав. краєзн. музею (нині Нац. істор. музей), чл. Катерино­слав. товариства «Просвіта» тощо. Закін. Олександрів. повіт. школу (нині Запоріж­жя, 1865). Само­стійно здобув усебічні зна­н­ня з різних галузей наук. Працював писарем у ка­значействі (до 1868); учителював в Олександрів. пов. (1869–77). Залучав дітей до краєзн. роботи, збирав істор., археол. та природн. колекції, записував фольклор. матеріал від старожилів сіл Ольгинське Маріуп. пов., Іванівка та Вознесенка Олександрів. пов. Катеринослав. губ. Н. вважають одним із зачинателів педагогіки народо­знавства, він намагався ввести у шкіл. про­граму все, що становить істор.-етногр. інтерес, виховував нац. самосві­домість школярів на основі знань місц. історії, етно­графії, археології, природо­знавства. Від 1876 — дійс. чл. Пд.-Зх. від­ділу Рос. геогр. товариства. Понад 50 легенд, пере­казів та казок, які записав Н., уві­йшли до збірника М. Драгоманова «Малорус­ские народные пре­дания и рас­сказы» (К., 1876). Уже ці найперші записи засвідчують наук. ставле­н­ня Н. до фольклору: збережено всі діалектні особливості мови оповід­ачів, по­дано чітку паспортизацію текс­тів, а до істор. пере­казів — роз­логі коментарі (за якістю й точністю запису це найкраща публікація Н.). 1877 звільнений з посади вчителя «за поши­ре­н­ня в народі українофіл. тенденцій». Деякий час працював у статист. бюро Черніг. губерн. земства, разом із О. Русовим здійснив опис Борзнян. пов. 1879 повернувся до Олександрівська, де провадив наук. роботу. 1881–86 — секр. Олександрів. шкіл. ради, опікун і екзаменатор земських шкіл. На основі влас. спо­стережень і спираючись на місц. архіви, написав та опублікував у «Екатеринославских губернских ведомостях» низку важливих статей з історії педагогіки: «К истории народного образования в Екатеринославской губернии» (1884), «Итоги народного образования в Александровском уезде» (1889), «Первые училища Александровской крепости и Александровска, уездного города (1785–1880 гг.)» (1908). Об­стоював навч. у школах рідною мовою, дбав про створе­н­ня в селах нар. б-к. 1882–85 був організатором статистико-екон. опису Олександрів. пов. та Олександрівська, зробив опис архівів по всій губ., здійснив роз­копки в околицях Олександрівська та на о-ві Хортиця. Д. Чернявський за­значав, що Н. був єдиною людиною, яка викори­стала для наук. праці Олександрів. архіви (нині частково втрачені). Унаслідок цього написав важливі істор.-статист. та археол. праці: «История города Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения крепостей Дне­провской линии 1770–1806 г.» (Екатеринослав, 1905), «Описание границ и городов бывшей Азовской губернии (Лев­обережная часть нынешней Екатеринославской) (1775–1783)» (Александровск, 1910). Праці «Ос­тров Хортица на Дне­пре, его природа и древности» (1917, у рукописі) та «С берегов Днепра: (Очерки Запорожья). Путевые записки и ис­следования» // «Сборник статей Екатеринославского на­учного общества по изучению края» (Екатеринослав, 1905) ілюстров. великою кількістю фольк­лор. матеріалів. Н. — організатор істор. музею у Запоріж­жі (1923) та обл. істор. архіву (нині не збереглися). Спів­працював з кра­йовими газетами «Екатеринославские губернские ведомости», «Днепр», «Степь», «Дне­провская молва», «Дні­прові хвилі», «Екатеринославский юбилейный листок». Товаришував з Д. Яворницьким. Листувався з І. Срезневсь­ким, А. Скальковським, М. Сумцовим, В. Антоновичем, Г. Залюбовським, Ф. Лебединцевим, В. Бідновим, В. Степаненком, К. Шейковським, О. Русовим та ін. Разом із Г. Залюбовським та І. Манжурою у 1870-х рр. поклав поч. наук. ви­вчен­ню фольклору Нижнього Подні­провʼя. У 1880-х рр. на­друкував значну кількість фольклор. записів у газетах «Екатеринославские губернские ведомости», «Днепр», «Степь», «Екатеринославский юбилейный листок». Видав перші регіон. збірники укр. фольклору (практично немає записів з ін. регіонів): «Малорус­ские песни, преимущест­вен­но исторические» (Х., 1894), «Малорос­сийская и Запорожская старина в памятниках устного народного творчества», «Малорус­ские народные пре­дания, поверья и рас­сказы» (обидва — 1907), «Запорожские и гайдамацкие клады» (1908; усі — Олександрівськ), «Малорус­ские исторические песни» (1908), «Народная память о Запорожье» (1911), «Малорус­ские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты» (1913), «Малорус­ские народные заговоры и заклинания» (1915; усі — Катеринослав). Найхарактерніша риса Н.-фольклориста — записувати все, що лишилося в нар. памʼяті про запороз. старовину, через що В. Білий на­звав його «етно­графом Запорож­жя». Збірники Н. — історія Запороз. Січі в нар. інтер­претації (матеріал збирав фактично в межах одного Олександрів. пов.). Н. ставився до фольклору як до істор. документа, зокрема висловлював таку думку в своїх замітках та коментарях. Збірники Н. високо оцінили ві­домі вчені М. Сумцов, Д. Зеленін, В. Гнатюк, Ф. Колес­са, Д. Яворницький, В. Білий. Н. єдиний в історії укр. фольклористики, хто записав і на­друкував легенди про нар. топоніміку Запорож­жя, аналогів яким немає в ін. регіонах України. Що ж стосується топоніміки, то села, ур­очища та скелі, які від­відав Н., були затоплені водами Дні­прогесу. Цін­ність його записів полягає у вичерп. інформативності, документал. точності, глибокому наук.-істор. коментуван­ні. Важливі й фольклорні нотатки, здійснені Н. на Маріупольщині, зокрема в селі Ольгинка та його околицях (нині Волновас. р-н Донец. обл.). Записи Н. засвідчують, що Донеч­чина й Маріупольщина — авто­хтон­ні запороз. землі. Імʼям Н. на­звано вулицю в Запоріж­жі.

Завантажити статтю