Новиця село Калуського району — Енциклопедія Сучасної України

Новиця село Калуського району

НОВИ́ЦЯ – село Калуського району Івано-Франківської області. Наприкінці 2018 з Новиц. (підпорядк. с. Зелений Яр), Добровлян., Підмихайлів. (с. Бережниця) та Середньоугринів. (с. Старий Угринів) сільс. рад утвор. Новиц. сільс. об'єднану територ. громаду (82,43 км2), до якої 2020 зараховано Берлогів. і Завій. сільс. ради (нині тер. громади 144,4 км2). Н. знаходиться за 4 км від правого берега р. Лімниця (притока Дністра), побл. її рукава Урив, за 45 км від обл. центру та 7 км від райцентру. За переписом насел. 2001, проживали 3733 особи; переважно українці. Знайдено знаряддя праці доби бронзи. Н. – одне з найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується 1367 у грамоті польс. короля Казимира III, за якою місц. соляні копальні відійшли у власність бояринові-русину Вахну Тептюху з Тисмениці (нині місто Івано-Фр. обл.). На думку дослідників, задовго до цієї писем. фіксації Н. була м-ком із замком, обведеним валами. Окрім солеваріння, жит. здавна займалися землеробством, скотарством і лісорозробленням. У 2-й пол. 14 ст. щорічно отримували бл. 200 бочок солі. Від кін. 14 ст. село належало Галиц. митрополії. У подальші часи ним почергово володіли багато феодалів. Значна кількість мешканців брала участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1672 побл. потоку Солонець (нині тер. с. Зелений Яр) відбулася битва новичан із татар. загоном. 1676 татари знову напали та зруйнували Н. У 2-й пол. 17 – на поч. 18 ст. тут значні земел. і лісові наділи мав єпископ Львівський і Галицький Йосип (Шумлянський). Від 1750 майже 100 р. село належало магнатам Чарторийським. У 2-й пол. 18 ст. у Н. виварювали 160–170 т солі. Після 1-го поділу Польщі 1772 – під владою Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1790 закрито соляний промисел. Згодом оселилися перші нім. колоністи. 1820 тут 42 нім. родини мали по 16–20 моргів землі. У серед. 19 ст. відкрито початк. школу. Від 1854 Н. адміністративно належала до Калус. пов. 1880 проживали 2361 греко-католик та 21 римо-католик. Відтоді до 1890 із села до Німеччини, США, Канади та ін. країн емігрували 40 осіб. 1898 з ініціативи вчителя Й. Петрушевича засн. читальню «Просвіти». 1910 мешкали 3,2 тис. осіб. На фронтах 1-ї світ. вій­ни загинули понад 60 воїнів-земляків. Унаслідок жорстоких боїв у селі згоріли понад 100 будинків та 2 церкви, загинуло багато мешканців. Від листопада 1918 – у складі ЗУНР, від 1919 – Польщі. 1920–39 – село Станіслав. воєводства. Н. була центром ґміни. 1929 на цвинтарі зведено церкву-каплицю Собору Пресвятої Богородиці, 1938 – школу (обидві будівлі збереглися донині) та церкву Преображення Господнього (була однією з найбільших дерев'яних споруд України та мала статус па­м'ятки арх-ри місц. значення, 2018 згоріла). Станом на 1 січня 1939 проживали 3530 українців, 30 поляків, 30 німців і 30 євреїв. 18 вересня того ж року увійшли рад. війська. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 1939 – село Станіслав. (від 1962 – Івано-Фр.) обл. У січні–листопаді 1940 – райцентр. Відтоді до 1959 – у складі Пререгін., від 1959 – Калус. р-нів. Від 1 липня 1941 до 28 липня 1944 – під нім. окупацією. Нацисти розстріляли 63-х новичан і 12 надвірнян. оунівців. До серед. 1950-х рр. діяли загони ОУН–УПА. У Н. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Від 1996 охороняли ботан. заказник Новицька дубина (100 га, згодом втрачено). Є сквер. 2008 освячено муров. церкву Преображення Господнього. Встановлено статую Пресвятої Діви Марії, пам'ятник Т. Шевченку, насипано символічну могилу Борцям за волю України.

М. М. Срібняк


Покликання на статтю