Нові Білокоровичі — Енциклопедія Сучасної України

Нові Білокоровичі

НОВІ́ БІЛОКОРО́ВИЧІ – селище міського типу Коростенського (до липня 2020 – Олевсь­кого) району Житомирської області. 2017 Новобілокоровиц. селищна рада увійшла до складу Білокоровиц. сільс. об'єд­наної територіал. громади. Н. Б. знаходяться у зоні Житомирського Полісся, на р. Жерев (притока Ужа, бас. Прип'яті), за 201 км від Києва, 140 км від обл. центру та 40 км від м. Олевськ. На Зх. прилягають до с. Білокоровичі. Пл. 3,2 км2. За переписом насел. 2001, проживали 3377 осіб (складає 57,7 % до 1989); станом на поч. 2020 – 3032 особи; переважно українці. Засн. 1901–03 як залізничне с-ще водночас з відкриттям ст. Білокоровичі залізниці Київ–Ковель (нині проміжна, 4-го класу Коростен. дирекції Пд.-Зх. залізниці). До 1923 – у складі Білокоровиц. волості; водночас до 1921 – Ов­руц., 1921–23 – Коростен. пов.; до 1925 – Волин. губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1922 відкрито початк. школу. 1923–61 – залізничне с-ще Білокоровиц. сільс. ради. 1923–30, 1935–37 – у складі Коростен. округи; 1932–37 – Київ., від 1937 – Житомир. обл.; 1923–2020 – Олев., від 2020 –Коростен. р-нів. 1931 розпочато буд-во Коростен. укріпленого р-ну побл. старого кордону з Польщею (частина бетон. ДОТів збереглася донині). Жит. зазнали сталін. репресій. На поч. 1940-х рр. у новоствореному військ. м-ку базувалися кулемет. батальйон, рота зв'язку, упр. військ.-інж. буд-ва, діяли піхотні курси; було 32 споруди, зокрема й шкіл. приміщення (зведено 1937, нині заг.-осв. школа № 3), 6 житл. будинків, 4 казарми. Тут сформували 200-ту стрілец. дивізію, що у червні 1941 вирушила маршем у бік зх. кордону та згодом взяла участь у боях з військами нацист. Німеччини. Невдовзі кровопролитні бої відбувалися побл. ст. Білокоровичі. Від 20 серпня 1941 до 1 січня 1944 – під нім. окупацією. Діяв партизан. загін під кер-вом білокоровиц. залізничника К. Ареф'єва, якому присвоєно звання Героя Рад. Союзу. Є брат. могили партизан і рад. воїнів-визволителів. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 169 воїнів-земляків, з них 52 загинули. 1952 у результаті поділу Олев. лісгоспу утвор. Білокоровиц. лісгосп. Він має 59 745 га, з них хвой. насаджень – 53,2 %, дубових – 17,0 %, ін. – 29,8 %; ліс. фонд розділений на 8 лісництв: Замисловицьке – 8631 га, Зубковицьке – 8608 га, Озерянське – 7871 га, Білокоровицьке – 7801 га, Жубровицьке – 7264 га, Поясківське – 7000 га, Радовельське – 6768 га, Тепеницьке – 5755 га. Від 1953 була розташ. дивізія ракет. військ стратегіч. призначення СРСР. Тут розміщувалися пуск. шахти з міжконтинентал. балістич. ракетами РС-20 (15А18). У 1960–80-х рр. у військ. м-ку споруджено нові житл. будинки, Будинок офіцерів, гуртожиток, військ. шпиталь, басейн та ін. Від 1961 – смт із сучас. назвою. 1987–91 ракетну базу ліквідовано відповідно до рад.-амер. договору; відтоді деякий час розміщувалися частини рад. військ, виведених з Німеччини. 2006 Мін-во оборони України передало військ. м-ко на баланс місц. влади. Нині до Н. Б. належать також поселення колиш. Білокоровиц. щебеневого з-ду (засн. 1931) та побл. лісгоспу. Є заг.-осв. школи № 2 і № 3, дитсадок № 2; клуб, філія Олев. муз. школи; амбулаторія заг. практики сімей. медицини; готел.-ресторан. комплекс «У Бутля». Діє церква Різдва Пресвятої Богородиці. Православні віряни шанують Білокоровицьку ікону Божої Матері, явлення якої, на думку священиків, відбулося 1545, а, за твердженням багатьох паломників і духівництва, місц. джерело має цілющі властивості. Встановлено па­­м'ят­ні знаки жертвам голодомору 1932–33, рад. воїнам-визволителям, підпільникам, яких розстрі­ляли нацисти, воїнам-аф­ганцям.

В. В. Кузьмич

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
В. В. Кузьмич . Нові Білокоровичі // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73301 (дата звернення: 23.10.2021)