Нові Білярі — Енциклопедія Сучасної України

Нові Білярі

НОВІ́ БІЛЯРІ́ (до 1914 – Ананталь) – селище міського типу Одеського (до липня 2020 – Лиманського) району Одеської області. 2020 Новобіляр. селищ. раду (підпорядк. села Білярі, Булдинка, Григорівка) зараховано до Южнен. громади. Н. Б. знаходяться на правому березі Малого Аджалицького лиману, за бл. 1 км від Чорного моря, 12 км від смт Доброслав, 56 км від залізнич. ст. Кремидівка та 45 км від залізнич. ст. Одеса-Сортувальна. Пл. 2,48 км2. За переписом насел. 2001, проживали 834 особи (складає 30,0 % до 1989); станом на 1 січня 2020 – 184 особи; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях Виноградівка (пункт пропуску на укр.-молдов. кордоні)–Болград (Одес. обл.). Досліджено залишки поселень скіф. часу та перших століть н. е. Ананталь засн. на поч. 20 ст. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від поч. рад.-нім. вій­ни Н. Б. стали місцем жорстоких боїв. Від 11 серпня 1941 тут проходила лінія фронту. У Григорівці встановлено пам’ят­ник морякам-десантникам, які загинули у вересні 1941. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 415 воїнів-земляків. 1945 засн. Булдин. з-д буд. матеріалів; 1976 неподалік уведено в експлуатацію Одес. припорт. з-д. Тривалий час Н. Б. належали до Григорів. сільс. ради. Від 1974 – смт. 1979 у Н. Б. проживали 4586 осіб. Нині працюють вітр. електростанція та з-д з перероблення тропіч. олій. У смт діють навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-дитсадок», лікар. амбулаторія. Зберігся давній козац. цвинтар.

О. М. Шлапак, І. Є. Слизченко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. М. Шлапак, І. Є. Слизченко . Нові Білярі // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73302 (дата звернення: 18.09.2021)