Нові ліві — Енциклопедія Сучасної України

Нові ліві

НОВІ́ ЛІ́ВІ – напрям революційної політичної думки та революційної політичної практики, що з’явився та набув популярності в більшості країн Заходу в 1950–70-х роках. За своєю утопіч. програмою цей напрям виходив за межі політики та претендував на створення альтернатив. культури, що дістала назву контркультура. Його трактували як радикал. руйнування «традиц.» культури, внаслідок чого рух Н. л. мав підкреслено «вікове» забарвлення як бунт молоді проти всіх надбань старшого покоління. До контркультури Н. л. належали: рок-музика, живопис поп-арту та психоделіч. живопис, лайвінґ-театр, а також певні ознаки одягу, зовнішності (довге волосся) та цілісної життєвої поведінки. Серед ознак останньої – відверта політизованість мист-ва андерґраунду. Напр., рок-групи «Бітлз», «Пінк Флойд», «Роллінґ Стоунз» були актив. учасниками антивоєн. виступів, а Дж. Леннон з дружиною Й. Оно закликав до вулич. протестів. Пік цієї течії припав на 1960-і pp. і завершився рев. повстаннями у 64-х країнах світу, що отримали наз­ву «молодіжні революції». Найбільш відомі – події, що відбулися у травні 1968 в Парижі. У власне політ. сфері поштовхом для радикал. зміни настроїв у молодіж. середовищі було подвійне розчарування – у рад. тоталітар. соціалізмі та бурж. переродженні зх. лівих партій, їхній поступ. вбудованості в наявний політ. істеблішмент. Обидва різновиди бюрократ. переродження комуніст. партій як на Заході, так і на Сході поставили перед молодим поколінням питання про радикал. перегляд теор., стратег. та організац. засад лівого руху. У політ. теорії це призвело до відмови від спадщини Й. Сталіна та, знач. мірою, від багатьох пунктів теорії К. Маркса (див. Марксизм). Так, у Франції формуванню Н. л. сприяло розчарування у діяльності кер-ва місц. КП, яке відверто підтримало колоніал. вій­ни в Алжирі та В’єтнамі й несло відповідальність за стабілізацію режиму Ш. де Ґолля. Це розчарування призвело до відмови від сталініст. ідеології та її догм і пошуків ідей. натхнення у фігурах Л. Троцького, Мао Цзедуна та А. Ґрамші. Серед очільників руху 1968 А. Кривін був троцькістом, Д. Кон-Бендіт – анархістом, А. Ґейамар – маоїстом. На суто філос. рівні здійснено перегляд діалектики Ґ. Геґеля як однієї зі складових частин марксизму, зокрема його трансцендент. підхід замінено на іманентизм Б. Спінози. «Спінозист. ухил» був розвинений у філософії Л. Альтюссера, Ж. Дельоза, А. Неґрі. Незважаючи на абстракт. рівень такого перегляду, його політ. наслідком став перегляд уявлень про усталеного носія рев. свідомості, зокрема про всесвітньо-істор. місію пролетаріату як «рев. авангарду». В суто практ. контексті заявлений іманентизм означав можливість для будь-якої групи (залежно від мінливої політ. ситуації) виступити у цій ролі. Деякі з філософів франкфурт. школи вважали такою групою інтелігенцію. Напр., Е. Че Ґевара вважав, що таким авангардом повинна бути маленька озброєна меншість, яка може здійснити соціаліст. революцію. Його теор. настанови знайшли практ. підтвердження в революції Ф. Кастро на Кубі 1953–59, а постать Е. Че Ґевари стала культовою в Європі, навіть більш культовою, ніж постать Л. Троцького. Інколи ці фігури поєднували в ідентифікац. назві партії, зокрема молоді рев. комуністи А. Кривіна називали себе «троцько-ґеваристами». У Європі культ «партизана» змінено на фігуру «студента», проголошену найбільш «рев. класом» та яка дійсно відіграла найактивнішу роль у рев. подіях у Франції. Філос. перегляд основ рев. теорії призвів до ще більш радикал. ідеї відсутності чіткої соц. адреси протест. груп, показовим прикладом яких виступала недиференційов. множина в А. Неґрі, що не має ні ідентичності (народ, робітн. клас), ні однорідності (маса). В організац. аспекті такий послідов. номіналізм в умовах бюрократ. і реформіст. переродження лівих партій спонукав до відмови від парт. принципу взагалі. На думку А. Неґрі, експлуатовані класи повинні вести боротьбу проти капіталу без посередництва зовн. орг-цій у формі «парт. авангарду»; Г. Маркузе протиставляв партіям відкриті орг-ції та автономні групи, а будь-яким об’єднанням – протестні групи-конкуренти, підпорядк. організов. спонтанності. Ревізія традиц. марксизму та усвідомлення сумного досвіду рад. тоталітаризму в Н. л. полягала у перегляді осн. мети рев. дії – злам бурж. держ. машини та захоплення влади. Замість такої стратегії сформульовано мету дезінтеграції системи, «великої відмови» (Г. Маркузе) або перманент. спротиву (А. Неґрі), що з глобал. була зміщена на локал. і регіон. рівні. Доктрина «прямої дії», спрямов. проти будь-якого догматизму, та рев. ідеї в цих рамках перетворювалися на перманентну партизан. боротьбу або перманент. бунт. Загалом рух Н. л. поєднував як помірні інтелігент. течії, так і відвертий екстремізм, зокрема чл. «Червоних бригад», які 1978 викрали і вбили колиш. прем’єр-міністра Італії А. Моро, знаходилися під ідей. впливом А. Неґрі. Після поразок рев. виступів 1968, вплив Н. л. пішов на спад. Багато діячів цього руху з віком відмовилися від рев. радикалізму та перетворилися на пересіч. діячів істеблішменту. Так, Д. Кон-Бендіт згодом став депутатом Європарламенту, колишні представники франкфурт. школи (насамперед Ю. Габермас) відмовилися від радикал. критич. позицій щодо бурж. сусп-ва, радикал. маоїст А. Ґлюксман перейшов на ідеол. позиції ортодоксал. лібералізму та глобалізації і підтримав прихід до влади у Франції «правого» президента Н. Саркозі. Осн. відмінності між розробками радикал. Н. л. 1960-х рр. і сучас. представників інтелектуал. лівиці (Ж. Ранс’єр, А. Бад’ю, С. Жижек) полягають у поєднанні лівої ідеології з рафінов. культурол. дослідж. на методол. основі постструктуралізму.

Літ.: Бычко А. К. Критический анализ философских концепций молодежного бунтарства. К., 1985; Маркузе Г. Одновимірна людина / Пер. з англ. // Сучасна зарубіжна соц. філософія. К., 1996; М. Hard, A. Negri. Multitude: War and De­mocracy in the Age of Empire. New York, 2004.

О. К. Шевченко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. К. Шевченко . Нові ліві // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73315 (дата звернення: 18.10.2021)