Новоазовський район

НОВОАЗО́ВСЬКИЙ РА­ЙО́Н (у березні–вересні 1923 — Новомиколаївський, 1923–32, 1935–58 — Будьон­нівський) — район, що знаходився у пів­ден­ній частині Донецької області. Утвор. у березні 1923 у складі Маріуп. округи (існувала до 1930) Донец. губ. (до 1925) з Новомикол. і Хрещатиц. волостей як Новомикол. р-н. Були зараховані станиця Новомиколаївська (нині м. Новоазовськ), 7 сіл, зокрема й Крива Коса (від 1941 — смт Сєдове), Хрещатицьке (1937–2016 — Красноармійське) та 69 хуторів. Від вересня того ж року — Будьон­нів. р-н. За Всесоюз. пере­писом насел. 1926, мешкали 22 640 осіб: українців — 50,5 %, росіян — 40,3 %, німців — 7,3 %, греків і євреїв — по 0,3 %, поляків — 0,1 %. 1932 ліквідований, а його села були включені у приміс. зону Маріуп. міськради. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. 1935 р-н від­новлений (належали 11 сільс. рад). У тому ж році засн. рай. г. «Сталинец» (нині «Родное Приазовье»). 1935–38 та від 1962 — у складі Донец., 1938–62 — Сталін. обл. Від жовтня 1941 до вересня 1943 — під нім. окупацією. 1959 при­єд­нано частину Примор. р-ну. 1963 тер. Н. р. роз­ділено між Володар. (від 2016 — Нікол.) та Волновас. р-нами Донец. обл. 1965 його вдруге від­новлено в складі 3-х селищ. і 11-ти сільс. рад. Деякі не­значні коригува­н­ня в адм. поділі від­бувалися й у подальші роки, зокрема повʼязані з від­новле­н­ням Тельманів. (від 2016 — Бойків.) р-ну. Станом на листопад 2014 пл. Н. р. становила 992,669 км². За пере­писом насел. 2001, проживала 38 861 особа (складає 95,8 % до 1989), з них за­значили рідною укр. мову 40,2 %, рос. — 59,3 %; станом на 1 січня 2014 — 28 518 осіб. У звʼязку з військ.-політ. конфліктом, що роз­почався навесні 2014 на Сх. України, та проведе­н­ням ЗС України антитерорист. операції, значна кількість мешканців Н. р. змушена пере­селитися в різні регіони України або емігрувати. Багато цивіл. новоазовчан були травмовані або вбиті. На тер. Н. р. загинули укр. військові: 2014 — А. Бровінський (с. Самійлове), В. Прес­няков (пункт пропуску Ново­азовськ; обидва — 2 липня), О. Ковальов (5 липня, с-ще Обрив), А. Москаленко (21 серпня, м. Новоазовськ), О. Мітягін, Д. Пермяков (обидва — 28 серпня, с. Маркине), О. Андрієць (1 вересня, с. Саханка); 2015 — С. Рижов (18 липня, с. Октябрь, нині Верх­ньо­широківське); 2016 — О. Бойко (9 листопада, с. Павлопіль, нині Волновас. р-ну); 2017 — М. Охріменко, С. Сонько, С. Трубін (усі — 8 січня, с. Верх­ньошироківське); 2014 померли від поранень О. Семеновський (3 липня) та О. Циганков (9 липня). Від серпня 2014 більшу частину тер. Н. р. контролюють сепаратисти т. зв. Донец. нар. респ., зокрема й Новоазов. міську (під­порядк. 3 села), Сєдов. селищну (с-ще Обрив) та Розів. (6 сіл), Без­імен., Примор., Самійлів. (в усіх — по 5), Хомутів. (4), Козац., Красноармій., Сахан. (в усіх — по 3) сільс. ради. У грудні 2014 до складу Волновас. р-ну були пере­дані 5 сільс. рад Н. р. (174,057 км²) — Вино­граднен., Комінтернів. (зокрема й Комінтернове, що у липні 2016 пере­йменовано на Пікузи), Лебедин., Павлопіл. (в усіх — по 3 села) та Широкинську (2). У червні 2015 села Вино­градне, Піонерське та Приморське Вино­граднен. сільс. ради були включені у межі м. Маріуполь Донец. обл. У травні 2016 також пере­йменовано насел. пункти Н. р.: с. Дзержинське — на Азов, с. Ленінське (обидва — Сахан. сільс. ради) — на Ужівка, с. Октябрь (Красноармій. сільс. ради) — на Верх­ньошироківське, с. Рози Люксембург — на Олександрівське. У липні 2020 по­становою ВР України Н. р. ліквідовано та утвор. із центром у м. Кальміуське (до 2016 — Комсомольське; раніше належало до Старобешів. р-ну) Кальміус. р-н (у складі тер. Кальміус., Докучаєв., Новоазов. міських та Бойків. і Старобешів. селищних територіал. громад). До поч. бо­йових дій на Донбасі та подальших адм. змін р-н ме­жував: на Сх. — з Неклинів. р-ном Ростов. обл. (РФ); на Пн. — з Тельманів., на Пн. Зх. — з Володар. р-нами, на Зх. — з Талаків. і Сартанів. селищ. радами Маріуп. міськ­ради Донец. обл. На Пд. омивався водами Таганрозької затоки Азовського моря. Лежав у межах Приазовської низовини, в степ. зоні, на тер. Приазов. рекреац. регіону (див. Азово-Чорноморські рекреаційні регіони). Поверх­ня — низовин­на пологохвиляста лесова рівнина, роз­членована балками й ярами. Роз­ві­дано поклади піску, глини, вапна та граніту, запаси мінерал. води та лікув. грязей. Гол. річки (бас. Азов. моря): Грузький Яланчик з притоками Гірка та Харцизька; Без­імен­на, Кальміус, Мок­рий Яланчик і Широка. Пл. Новоазов. лісництва 1062 га; осн. деревні породи: тополя, акація, клен, дуб. Ґрунти пере­важно чорноземні звичайні середньогумусні, у річк. заплавах — солончаки. Обʼєкти та тер. природно-заповід. фонду: від­діл. Укр. держ. степ. заповід­ника НАНУ «Хомутовський степ» (3336 га, охороняють від 1926, побл. с. Хомутове), «Меотида» Національний природний парк (20 720 га, створ. 2009 на місці функціонуючого від 2000 однойм. регіон. ландшафт. парку), орнітол. заказники Єланчанські бакаї (289 га, Новоазовськ, с. Самсонове), Бакаї Кривої коси (567,6 га; обидва — від 2002; усі — заг.-держ. значе­н­ня), Кривокіський лиман (468,7 га, від 1988), заг.-зоол. памʼятка природи Крива коса (5 га; усі — Сєдове), геол. памʼятка природи Печера (с. Гусельщикове; обидві — від 1978). Автомобіл. шляхи: Одеса–Мелітополь–Новоазовськ–пункт пропуску Новоазовськ (між­нар. значе­н­ня), Донецьк–­Старобешеве–Бойківське–Новоазовськ–Сєдове, Амвросіївка–Бойківське–Маріуполь. Р-н мав с.-г. спеціалізацію. На базі багатьох колго­спів були від­криті агроцехи Маріуп. металург. комбінату ім. Іл­ліча (у Новоазовську на честь його ген. дир., Героя України В. Бойка встановлено памʼят. знак). Понад 20 с.-г. під­приємств і бл. 170 фермер. госп-в обробляли 68 тис. га орних земель. Вирощували озиму пшеницю, соняшник, ячмінь, кукурудзу, овочеві культури. Були роз­винені тварин­ництво, птахівництво та рибництво. Серед найбільших агрофірм — «Пере­мога». 2011 у с. Без­імен­не від­крили найпотужнішу в Україні вітро­електро­станцію — вітряний парк «Новоазовський». Функціонували Новоазов. профес. ліцей, 19 заг.-осв. шкіл, 19 дитсадків; 23 Будинки культури та клуби, 25 б-к; рай. лікарня, 6 лікар. амбулаторій, 24 фельд­шер. та 2 фельдшер.-акушер. пункти. Вздовж узбереж­жя були роз­міщені понад 80 баз від­починку та дит. оздоров. таборів. Діяли 15 православ. храмів, а також проте­стант. громади. У Сєдовому збереглася церква св. Петра і Павла (1880). У Новоазовську, Сєдовому, селах Самсонове та Холодне виявлено памʼят­ки мустьєр. культури. Дослідже­но давні кургани: у 2-й пол. 1980-х рр. — побл. с-ща Калинівка (на березі Кальміуса роз­копано 19 поховань ямної, ран­ньокатакомб., інгул., зруб. культур та доби ран­нього залізного віку), сіл Комінтернове (у 3-х похова­н­нях зна­йдено інвентар зруб. культури) та Веденське; 1991 — побл. с. Приморське; 2011 — побл. сіл Гусельщикове та Павлопіль; 2012 обстежено 2 середньовіч. кочівʼя побл. с-ща Калинівка та с. Саханка. Серед видат. уродженців — гідро­граф, мореплавець, поляр. дослідник Г. Сєдов (с. Крива Коса; 1990 засн. Сєдова Г. Я. Меморіальний музей); математик, фахівець у галузі буд. механіки В. Бараненко (Сєдове), лікар-рентґенолог Г. Бурлаченко (с. Приморське), лікар-фтизіатр Н. Фомічова (с. Широкине), вчений-зоотехнік А. Китаєва (с. Камʼянуватка, нині знято з обліку); живописець О. Костюченко (с. Крива Коса), графік В. Павлюк (с. Широкине); промисловець, політ. діяч С. Тарута (с. Вино­градне); гiмнаст, заслужений тренер України В. Чукарін (с. Хрещатицьке); учасник 2-ї світової вій­ни, Герой Радянського Союзу І. Людников (с. Крива Коса). 1959–60 у pадгос­пi «Пpимоpський» працював зоо­технiк, фахівець у галузi технологiї виpоб-ва яловичини Є. Чигринов. Нар. депутатами України 1-го склика­н­ня були новоазовчани В. Гусєв і О. Рибін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю