Новоазовський район — Енциклопедія Сучасної України

Новоазовський район

НОВОАЗО́ВСЬКИЙ РАЙО́Н (у березні–вересні 1923 – Новомиколаївський, 1923–32, 1935–58 – Будьоннівський) – район, що знаходився у південній частині Донецької області. Утвор. у березні 1923 у складі Маріуп. округи (існувала до 1930) Донец. губ. (до 1925) з Новомикол. і Хрещатиц. волостей як Новомикол. р-н. Були зараховані станиця Новомиколаївська (нині м. Новоазовськ), 7 сіл, зокрема й Крива Коса (від 1941 – смт Сєдове), Хрещатицьке (1937–2016 – Красноармійське) та 69 хуторів. Від вересня того ж року – Будьоннів. р-н. За Всесоюз. переписом насел. 1926, мешкали 22 640 осіб: українців – 50,5 %, росіян – 40,3 %, німців – 7,3 %, греків і євреїв – по 0,3 %, поляків – 0,1 %. 1932 ліквідований, а його села були включені у приміс. зону Маріуп. міськради. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1935 р-н відновлений (належали 11 сільс. рад). У тому ж році засн. рай. г. «Сталинец» (нині «Родное Приазовье»). 1935–38 та від 1962 – у складі Донец., 1938–62 – Сталін. обл. Від жовтня 1941 до вересня 1943 – під нім. окупацією. 1959 приєднано частину Примор. р-ну. 1963 тер. Н. р. розділено між Володар. (від 2016 – Нікол.) та Волновас. р-нами Донец. обл. 1965 його вдруге відновлено в складі 3-х селищ. і 11-ти сільс. рад. Деякі незначні коригування в адм. поділі відбувалися й у подальші роки, зокрема пов’язані з відновленням Тельманів. (від 2016 – Бойків.) р-ну. Станом на листопад 2014 пл. Н. р. становила 992,669 км2. За переписом насел. 2001, проживала 38 861 особа (складає 95,8 % до 1989), з них зазначили рідною укр. мову 40,2 %, рос. – 59,3 %; станом на 1 січня 2014 – 28 518 осіб. У зв’язку з військ.-політ. конфліктом, що розпочався навесні 2014 на Сх. України, та проведенням ЗС України антитерорист. операції, значна кількість мешканців Н. р. змушена переселитися в різні регіони України або емігрувати. Багато цивіл. новоазовчан були травмовані або вбиті. На тер. Н. р. загинули укр. військові: 2014 – А. Бровінський (с. Самійлове), В. Прес­няков (пункт пропуску Ново­азовськ; обидва – 2 липня), О. Ковальов (5 липня, с-ще Обрив), А. Москаленко (21 серпня, м. Новоазовськ), О. Мітягін, Д. Пермяков (обидва – 28 серпня, с. Маркине), О. Андрієць (1 вересня, с. Саханка); 2015 – С. Рижов (18 липня, с. Октябрь, нині Верх­ньо­широківське); 2016 – О. Бойко (9 листопада, с. Павлопіль, нині Волновас. р-ну); 2017 – М. Охріменко, С. Сонько, С. Трубін (усі – 8 січня, с. Верхньошироківське); 2014 померли від поранень О. Семеновський (3 липня) та О. Циганков (9 липня). Від серпня 2014 більшу частину тер. Н. р. контролюють сепаратисти т. зв. Донец. нар. респ., зокрема й Новоазов. міську (підпорядк. 3 села), Сєдов. селищну (с-ще Обрив) та Розів. (6 сіл), Безімен., Примор., Самійлів. (в усіх – по 5), Хомутів. (4), Козац., Красноармій., Сахан. (в усіх – по 3) сільс. ради. У грудні 2014 до складу Волновас. р-ну були передані 5 сільс. рад Н. р. (174,057 км2) – Винограднен., Комінтернів. (зокрема й Комінтернове, що у липні 2016 перейменовано на Пікузи), Лебедин., Павлопіл. (в усіх – по 3 села) та Широкинську (2). У червні 2015 села Виноградне, Піонерське та Приморське Винограднен. сільс. ради були включені у межі м. Маріуполь Донец. обл. У травні 2016 також перейменовано насел. пункти Н. р.: с. Дзержинське – на Азов, с. Ленінське (обидва – Сахан. сільс. ради) – на Ужівка, с. Октябрь (Красноармій. сільс. ради) – на Верхньошироківське, с. Рози Люксембург – на Олександрівське. У липні 2020 постановою ВР України Н. р. ліквідовано та утвор. із центром у м. Кальміуське (до 2016 – Комсомольське; раніше належало до Старобешів. р-ну) Кальміус. р-н (у складі тер. Кальміус., Докучаєв., Новоазов. міських та Бойків. і Старобешів. селищних територіал. громад). До поч. бойових дій на Донбасі та подальших адм. змін р-н ме­жував: на Сх. – з Неклинів. р-ном Ростов. обл. (РФ); на Пн. – з Тельманів., на Пн. Зх. – з Володар. р-нами, на Зх. – з Талаків. і Сартанів. селищ. радами Маріуп. міськ­ради Донец. обл. На Пд. омивався водами Таганрозької затоки Азовського моря. Лежав у межах Приазовської низовини, в степ. зоні, на тер. Приазов. рекреац. регіону (див. Азово-Чорноморські рекреаційні регіони). Поверхня – низовинна пологохвиляста лесова рівнина, розчленована балками й ярами. Розвідано поклади піску, глини, вапна та граніту, запаси мінерал. води та лікув. грязей. Гол. річки (бас. Азов. моря): Грузький Яланчик з притоками Гірка та Харцизька; Безіменна, Кальміус, Мокрий Яланчик і Широка. Пл. Новоазов. лісництва 1062 га; осн. деревні породи: тополя, акація, клен, дуб. Ґрунти переважно чорноземні звичайні середньогумусні, у річк. заплавах – солончаки. Об’єкти та тер. природно-заповід. фонду: відділ. Укр. держ. степ. заповідника НАНУ «Хомутовський степ» (3336 га, охороняють від 1926, побл. с. Хомутове), «Меотида» Національний природний парк (20 720 га, створ. 2009 на місці функціонуючого від 2000 однойм. регіон. ландшафт. парку), орнітол. заказники Єланчанські бакаї (289 га, Новоазовськ, с. Самсонове), Бакаї Кривої коси (567,6 га; обидва – від 2002; усі – заг.-держ. значення), Кривокіський лиман (468,7 га, від 1988), заг.-зоол. пам’ятка природи Крива коса (5 га; усі – Сєдове), геол. пам’ятка природи Печера (с. Гусельщикове; обидві – від 1978). Автомобіл. шляхи: Одеса–Мелітополь–Новоазовськ–пункт пропуску Новоазовськ (міжнар. значення), Донецьк–Старобешеве–Бойківське–Новоазовськ–Сєдове, Амвросіївка–Бойківське–Маріуполь. Р-н мав с.-г. спеціалізацію. На базі багатьох колгоспів були відкриті агроцехи Маріуп. металург. комбінату ім. Ілліча (у Новоазовську на честь його ген. дир., Героя України В. Бойка встановлено пам’ят. знак). Понад 20 с.-г. підпр-в і бл. 170 фермер. госп-в обробляли 68 тис. га орних земель. Вирощували озиму пшеницю, соняшник, ячмінь, кукурудзу, овочеві культури. Були розвинені тваринництво, птахівництво та рибництво. Серед найбільших агрофірм – «Перемога». 2011 у с. Безіменне відкрили найпотужнішу в Україні вітроелектростанцію – вітряний парк «Новоазовський». Функціонували Новоазов. профес. ліцей, 19 заг.-осв. шкіл, 19 дитсадків; 23 Будинки культури та клуби, 25 б-к; рай. лікарня, 6 лікар. амбулаторій, 24 фельд­шер. та 2 фельдшер.-акушер. пункти. Вздовж узбережжя були розміщені понад 80 баз відпочинку та дит. оздоров. таборів. Діяли 15 православ. храмів, а також протестант. громади. У Сєдовому збереглася церква св. Петра і Павла (1880). У Новоазовську, Сєдовому, селах Самсонове та Холодне виявлено пам’ят­ки мустьєр. культури. Дослідже­но давні кургани: у 2-й пол. 1980-х рр. – побл. с-ща Калинівка (на березі Кальміуса розкопано 19 поховань ямної, ранньокатакомб., інгул., зруб. культур та доби раннього залізного віку), сіл Комінтернове (у 3-х похованнях знайдено інвентар зруб. культури) та Веденське; 1991 – побл. с. Приморське; 2011 – побл. сіл Гусельщикове та Павлопіль; 2012 обстежено 2 середньовіч. кочів’я побл. с-ща Калинівка та с. Саханка. Серед видат. уродженців – гідрограф, мореплавець, поляр. дослідник Г. Сєдов (с. Крива Коса; 1990 засн. Сєдова Г. Я. Меморіальний музей); математик, фахівець у галузі буд. механіки В. Бараненко (Сєдове), лікар-рентґенолог Г. Бурлаченко (с. Приморське), лікар-фтизіатр Н. Фомічова (с. Широкине), вчений-зоотехнік А. Китаєва (с. Кам’януватка, нині знято з обліку); живописець О. Костюченко (с. Крива Коса), графік В. Павлюк (с. Широкине); промисловець, політ. діяч С. Тарута (с. Виноградне); гiмнаст, засл. тренер України В. Чукарін (с. Хрещатицьке); учасник 2-ї світ. вій­ни, Герой Рад. Союзу І. Людников (с. Крива Коса). 1959–60 у pадгос­пi «Пpимоpський» працював зоо­технiк, фахівець у галузi технологiї виpоб-ва яловичини Є. Чигринов. Нар. депутатами України 1-го скликання були новоазовчани В. Гусєв і О. Рибін.

А. І. Шушківський

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
А. І. Шушківський . Новоазовський район // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73352 (дата звернення: 27.09.2021)