Новоживотів — Енциклопедія Сучасної України

Новоживотів

НОВОЖИВО́ТІВ – село Вінницького (до 2020 – Оратівського) району Вінницької області. 2020 Новоживотів. сільс. рада увійшла до складу Оратів. селищ. об'єднаної територіал. громади. Н. знаходиться на р. Роська (бас. Дніпра), у місці впадіння в неї Живки та Живої (Гнилої) з притокою Пікалка, неподалік від межі з Київ. обл. (зокрема сіл Голодьки, Росішки та Теліжинці Тетіїв. міської об'єднаної територіал. громади), за 93 км від Вінниці, 48 км від м. Липовець, 40 км від м. Іллінці та 9 км від смт Оратів. Пл. 4,7 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1413 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях Біла Церква–Гуменне (Вінн. р-н). Виявлено слов'ян. поселення 6–7 ст. До 1960-х рр. тут було 2 окремих села Старий Животів (до серед. 1920-х рр. – м-ко) і Новий Животів, які об'єд­нали в одне село під назвою Н. На думку дослідників, на цих землях у 15 ст. вже було м. Животів, що належало князям Четвертинським. Після Люблін. унії 1569 відійшло від Великого князівства Литовського до Польщі. У литов.-польс. період споруджено животів. фортецю. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі та повстанні на чолі з фастів. полковником С. Палієм. 1648–49 – полк. місто. За Андрусів. договором 1667 навколишні землі повернуто під владу Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 – у складі Рос. імперії. 1796–1925 – у межах Київ. губ. Тривалий час існувала Староживотів. (Животів.) волость, що належала до Таращан. пов. Здавна тут сформувалася значна євр. громада. 1900 у Старому Животові – було 487 дворів, мешкали 3273 особи, діяли казенна та земська пошт. станції, православна церква, каплиця, 3 синагоги, церк.-парафіял. і євр. школи, працювали казен. винний склад, вальцьовий водяний і звичай. водяний млини, 6 кузень, 46 мануфактур., бакалій. і борошняних лавок; у Новому Животові – 282 двори, 1380 осіб, православна церква, каплиця, церк.-парафіял. школа, 2 водяних і 1 вітр. млини, 2 кузні. 1906 засн. Староживотів. 4-річну земську школу. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 – у складі Бердичів., 1925–30 – Уман. округ; 1932–39 – Київ., від 1939 – Вінн. обл. 1923 з Плисківо-Андрушів. і Животів. (без с. Клюки) волостей утвор. Плисків. р-н. 1924 у Старому Животові мешкали 1972, Новому Животові – 1625 осіб. 1925 Староживотів. і Новоживотів. сільс. ради передано до Оратів. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (встановлено імена 218 жертв; 1993 освячено пам'ят. знак), зазнали сталін. репресій. У 1930-х рр. функціонували 3 школи: Новоживотів. 4-річна політех., Староживотів. середня (8–10 класи; у ній навч. діти з 10-ти навколиш. сіл; остан. випуск відбувся 1941) і Староживотів. неповна середня (7-річна; під час нім.-рад. вій­ни була закрита; від 1959 – 8-річна, від 1963 – Новоживотівська, від 1968 – середня). Від липня 1941 до січня 1944 – під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули 220 воїнів-земляків (1971 споруджено па­м'ят­ник). У брат. могилі поховано 93 рад. воїни-визволителі. 1962–65 – у складі Липовец., 1965–79 – Іллінец., 1979–2020 – Оратів. (вдруге) р-нів. У Н. – заг.-осв. школа, Будинок культури, амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Збереглася дерев'яна Покров. церква (1907–12). Серед видат. уродженців – лікар-ендокринолог К. Зак, письменники Є. Гуцало, А. Любченко, живописець А. Люмкіс, політ. діяч М. Волинець, учасник 2-ї світ. вій­ни, Герой Рад. Сою­зу В. Гайдуков.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о населен­ныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005.

Т. В. Сербіна

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Т. В. Сербіна . Новоживотів // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73419 (дата звернення: 22.10.2021)