Немирів місто — Енциклопедія Сучасної України

Немирів місто

НЕМИ́РІВ – місто Вінницького (до липня 2020 – Немирівського) району Вінницької області. 2016 Немирів. міську та Байраків. (підпорядк. села Глинянець, Дубмаслівка), Медвежан. (Гостинне), Никифоровец. (Лука), Стрільчинец. і Язвинків. (Гунька, Козаківка, Супрунівка) сільс. ради зараховано до Немирів. міської об'єднаної територіал. громади (153,2 км2, 15 266 осіб), що 2020 була значно укрупнена (нині тер. громади 676,49 км2, мешкає 28 861 особа). Н. знаходиться на лівому березі р. Устя (Замчик; притока Південного Бугу), за 246 км від Києва та 45 км від обл. центру. Пл. 10,9 км2. За переписом насел. 2001, проживали 12 082 особи (складає 106,9 % до 1989); станом на 1 січня 2019 – 11 662 особи; переважно українці. Залізнична станція (відкрита 1899). Проходять автомобіл. шляхи Знам'янка–Кропивницький–Львів, Н.–Могилів-По­дільський і Н.–Ямпіль. Побл. Н. і с. Сажки в урочищі Великі Вали досліджено Немирівське городище скіф. періоду (7–6 ст. до н. е.; нині па­м'ят­ка археології нац. значення), а у його серед. частині (Малі Вали) – городище уличів (10–11 ст.). За легендою, тут було давньорус. м. Мирів, що зруйнувало монгол. військо. У Н. та околицях виявлено залишки поселень трипіл. та черняхів. культур і ранньо­сло­в'ян. часу (6–7 ст.). Вперше згадується 1506 в ярлику крим. хана Мен­ґлі-Гірея I як насел. пункт Немир. Від серед. 16 ст. належав князям Четвертинським, потім – князям Збаразьким і Вишневецьким. Після Люблін. унії 1569 навколишні землі від Великого князівства Литовського відійшли до Польщі. Відтоді адміністративно належали до Брацлав. воєводства. 1581 надано Маґдебур. право. Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. збудовано замок і міські укріплення. 1603 тут почала формуватися євр. громада. 1626 засн. немирів. православне братство, що боролося з насаджуванням католицизму. Деякі жит. брали участь у козац.-селян. повстанні на чолі із С. Наливайком і Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 31 травня 1648 козац. загін хитрістю, вдаючи себе за поляків, захопив Н. і вбив значну кількість євреїв (зокрема й тих, які прибули із навколиш. сіл для захисту за міськими мурами). Наприкінці червня того ж року відбувалися жорстокі бої між козаками та військом Я. Вишневецького. Від 1648 – сотен. центр Кальниц. полку (згодом – Брацлавського). У березні 1654 польс. війська захопили Н. та вбили багато його мешканців. 1663–72 – під контро­лем укр. гетьманів, які визнавали зверхність Польщі. 1672–99 – під турец. протекторатом. Був резиденцією гетьмана Ю. Хмельницького (1678–81) і наказ. гетьмана Я. Драгинича (1681–83). Наприкінці 17 – на поч. 18 ст. Н. перетворений на опор. пункт поляків на Поділлі, став власністю магнатів Потоцьких. 1702 і 1704 Немирів. замок захоплювали повстан. загони С. Палія. 1711 звідси розпочав Прут. похід на Туреччину рос. імператор Петро І. У серпні–вересні 1737 проведено Немирів. конгрес за участі дипломатів Австрії, Польщі, Росії та Туреччини, які домовлялися щодо укладення мирного договору у ході рос.-турец. вій­ни. 1768 широкого розмаху набрало повстання Коліївщина. 1775 було 326 дворів, проживали 5419 осіб. У 2-й пол. 18 ст. розпочалося екон. зро­стання. 1779 Н. отримав дозвіл на проведення 8-ми щоріч. ярмарків. Двічі на тиждень проводили базари. Потоцькі заснували навч. заклад для шляхет. молоді. 16 травня 1787 Н. відвідав польс. король Станіслав-Авґуст Понятовський. Після 2-го поділу Польщі 1793 – у складі Рос. імперії. Однак і надалі Н. був одним із знач. польс. культур. центрів. Згодом став осередком брацлав. хасидів. 1793–96 – м-ко Брацлав. намісництва; 1797–1925 – Поділ. губ.; 1797–1923 – Брацлав. пов.; до 1923 – волос. центр. Наприкінці 18 ст. закладено Немирівський парк (85 га; від 1990 – па­м'ятка садово-парк. мист-ва заг.-держ. значення). 1809 збудовано цегел. з-д. Здавна були розвинені нар. промисли, зокрема й килимарство. Від 1816 у маєтку Потоцьких діяла ткац. мануфактура, що виготовляла 5 тис. аршин сукна на рік; від 1832 – ф-ка вовняних виробів. З Н. відправляли багато пшениці на продаж, зокрема й в Одесу. 1815 відкрито 4-класне повіт. уч-ще, 1838 – чол. класичну г-зію, у 2-й пол. 19 ст. – жін. г-зію й нар. уч-ще. 1821 у Н. народився поет М. Некрасов, який по материній лінії походить із родини укр. поміщиків Закревських (1971 йому відкрито погруддя, що в тому ж році оголошено пам'яткою монум. мист-ва; скульптор О. Скобликов, арх. А. Крейчі, В. Жигулін). 1855–58 у будівлі на вул. Нижня Гімназична (нині Будівельників, № 24, зведена на поч. 19 ст.) мешкало подружжя фольклориста, етнографа О. Марковича та письменниці Марка Вовчка (1974 їй встановлено погруддя, від 1977 – пам'ятка монум. мист-ва; скульптор П. Мовчун, арх. О. Гайдученя). На Немирівщині Марко Вовчок продовжувала збирати фольклор, у Н. написала повість «Інститутка», оповідання «Викуп», «Горпина», «Козачка», «Одарка», «Отець Андрій», «Свекруха», «Сестра», «Сон», «Чумак» (увійшли до зб. «Народні оповідання», С.-Пе­тербург, 1857), «Игрушечка», «Катерина», «Купеческая дочка», «Надежа», «Маша», «Саша». На поч. 1860-х рр. Н. відійшов у власність графа, колекціонера та мецената Г. Строганова, який був одружений на М. Потоцькій. Потім м-ком володіла їхня дочка М. Щербатова, яка зробила знач. внесок у його екон. і культур. розвиток. 1872 засн. один із найбільших на Поділлі цукр. з-дів і гуральню (пізніше Немирівсь­кий спиртовий завод; 1992 на базі кальвадос. цеху відкрито підпр-во «Nemiroff», що згодом стало міжнар. горілчаною компанією). 1880–83 введено в експлуатацію 2 друкарні. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст., крім зазначених підпр-в, працювали тютюн. ф-ка, ф-ки з виготовлення цвяхів, свічок, пивзавод, 2 водяних млини, крупорушка, олійня, миловарня, шкіряна й екіпажна майстерні, з освіт. закладів також функціонувала філія Київ. т-ва грамотності. За Всерос. переписом насел. 1897, проживали 8920 осіб, з них 5287 євреїв. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Більшовики жорстоко розправилися зі своїми політ. опонентами, а 20 січня 1920 розстріляли княгиню М. Щербатову, її сина та дочку. 1923–30 – у складі Вінн. округи; від 1932 – Вінн. обл. Від 1923 – смт, від 1985 – місто рай. значення. 1926 проживали понад 7,2 тис. осіб, з яких бл. 57 % складали євреї. У міжвоєн. період модернізовано та реконструйовано спирт. і цукр. з-ди, споруджено промкомбінат, з-д фрукт. вод і маслосировар. з-д. 1931 створ. Немирів. МТС. У тому ж році засн. пед. технікум (від 1945 – пед. уч-ще, від 1957 – ім. Марка Вовчка; 1979 переведено у Він­ницю, де нині функціонує як гу­манітарно-пед. коледж), 1945 – буд. технікум (нині Немирів. коледж буд-ва, економіки та дизайну), 1977 – ПТУ № 10 (нині Немирів. профес. ліцей). Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 22 липня 1941 до 10 січня 1944 та від 14 січня до 16 березня 1944 – під нім. окупацією. Діяв осере­док руху Опору. У вересні 1941 нацисти помістили євреїв у ґетто, а у листопаді 1941, липні 1942 та на поч. 1943 вчинили їхні масові вбивства. У 2-х брат. могилах поховано понад 180 рад. воїнів, які брали участь у визволенні Н. і навколиш. сіл. Пізніше був споруджений пам'ятник воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни. Декілька десятиліть Н. був райцентром. Від 2020 – у складі Вінн. р-ну. У Н. – 2 навч.-вихов. комплекси («заг.-осв. школа № 1 ім. М. Леонтовича-гімназія» та «заг.-осв. школа № 2-ліцей»), школа-інтернат ім. М. Некрасова, 3 дитсадки; дит. мист. школа, Центр дит. і юнац. творчості, ДЮСШ; «Літературна Немирівщина» Музей, б-ка, міський Палац культури, Будинок культури; санаторій «Авангард», лікарня, амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Виходить г. «Прибузькі новини». Пам'ятки арх-ри: нац. значення – чол. (нині навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа № 2-ліцей») і жін. (нині коледж буд-ва, економіки та дизайну) корпуси г-зії (1815), електростанція та млин (2-а пол. 19 – поч. 20 ст.), палац М. Щербатової (зведений 1894–1917 на місці палацу Потоцьких, що існував 1840–85; нині санаторій «Авангард»); місц. – келії (1845) та Свято-Троїц. церква (1881) Свято-Микол. монастиря (нині Немирівський Свято-Троїцький ставропігійний жіночий монастир). Збереглися костел св. Юзефа Обручника (1805–30; у 1930-х рр. закрито, а 1995 повернуто катол. громаді) та колишня будівля кірхи (1842; нині пожежна частина). Для потреб православних вірян 2008 освячено собор архістратига Михаїла, 2016 – Свято-Покров. храм. Діють протестант. і юдей. громади. У Н. встановлено погруддя І. Франка та уродженців Немирівщини композитора, хор. диригента, муз.-громад. діяча М. Леонтовича й архітектора В. Городецького. 2016 відкрито пам'ят. знак Героям Небес. сотні та учасникам бойових дій на Донбасі. Тут народилися фахівець у галузі електротехніки і механіки, чл.-кор. АН СРСР К. Круг, фахівець у галузі екон. кібернетики, чл.-кор. НАНУ О. Власюк, історик, правознавець І. Балінський, географ В. Буданов, фахівець у галузі технології жирів та їхніх похідних Ф. Гладкий, лікар-епідеміолог, громад. діяч Ю. Гребінюк, вчений-генетик Ф. Добржанський, акушер-гінеколог В. Кондратюк, лікар-фізіотерапевт, курортолог, культур. діяч Ю. Ладуба, лікар-терапевт Ю. Мостовий, лікар-нейрохірург Г. Педаченко; літературознавець, культуролог В. Китастий, літературознавець, драматург З. Мороз, письменник А. Янченко; художник декор.-ужитк. мист-ва Р. Оврах, живописці Я. Ольшанецький, М. Чулко, мистецтвознавець М. Юр; муз. акустик, музикознавець П. Барановський, композитор І. Хуторянський; актриси, нар. арт. УРСР Л. Бугова та Л. Гаккебуш (за де­якими даними, тут народився також її брат – лікар-психіатр В. Гаккебуш), режисер, актор, засл. арт. УРСР Г. Ігнатович, артист балету, балетмейстер, засл. арт. Молд. РСР В. Залевський; громад. і кооп. діяч, банкір Х. Барановський. З Н. пов'язані життя та діяльність письменника А. Новодворського, лікаря-психіатра, історика, письменника Ю.-А. Ролле, живописця І. Сошенка (усі – 19 ст.); правознавця, економіста В. Базилевича, педагогів, громад. діячів Ф. Вороного, І. Ничипоренка, М. Чалого, біофізика О. Яницького, письменників Г. Мачтета, М. Трублаїні, політ. діяча, публіциста В. Дебагорія-Мокрієвича, польс. письменника, громад.-політ. діяча Т.-Т. Єжа, актора Є. Недєліна; фахівця у галузі дошкіл. виховання, дійс. чл. НАПНУ А. Богуш, педагогів І. Єременка, Є. Кучеренка, вченого-агронома С. Власюка, лікаря-гігієніста В. Чернюка, поета О. Корсовецького, живописця М. Кучера, співака, засл. арт. України О. Кримчака. На Немирівщині побували письменники та поети І. Котляревський, Т. Шевченко, О. Пушкін, М. Старицький, О. де Бальзак, композитор Ф. Ліст, хірурги М. Пирогов, В. Філатов та ін. У 1940–50-х рр. Н., його палац, парк, ставки й унікал. будівлі увічнив засл. художник УРСР Г. Малаков (2008 у Києві його брат Д. Малаков уклав альбом «Немирів у малюнках Георгія Малакова»).

Літ.: Килимник С. І. Землею українською: Немирів. Буенос-Айрес, 1958; Дець В. С. Немирів: Путівник. О., 1978; Шенк Г. О. Немирів крізь віки: Істор.-краєзн. нариси. В., 2001; Леськів Б. Немирівські гетьмани: Нарис. Немирів, 2001; Містечка Східного Поділля. В., 2002; Барнасюк О. Історія міста Немирова від найдавніших часів до сьогодення. В., 2006; Малаков Д. В. Минувшина Немирова. К., 2008; Шенк Г. О. Нариси з історії Польщі. Поляки в Немирові. В., 2009; Її ж. Власники Немирівського палацу (поч. ХVІІІ ст. – 1920 рік). Немирів, 2011; Деніс М. Ф. Немирівський парк і палац: переплетіння доль. За Потоцьких-Строганових. Немирів, 2012; Його ж. Немирівський парк і палац: переплетіння доль. За Щербатових та за новітнього часу. Немирів, 2012; Жива пам'ять поколінь: спогади, документи і матеріали учасників Другої світової вій­ни. Немирів, 2012.

В. С. Дець, А. П. Осадчий

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
В. С. Дець, А. П. Осадчий . Немирів місто // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73525 (дата звернення: 23.10.2021)