Немирів місто

НЕМИ́РІВ — місто Він­ницького (до липня 2020 — Немирівського) ра­йону Він­ницької області. 2016 Немирів. міську та Байраків. (під­порядк. села Глинянець, Дубмаслівка), Медвежан. (Гостин­не), Никифоровец. (Лука), Стрільчинец. і Язвинків. (Гунька, Козаківка, Супрунівка) сільс. ради зараховано до Немирів. міської обʼ­єд­наної територіал. громади (153,2 км², 15 266 осіб), що 2020 була значно укрупнена (нині тер. громади 676,49 км², мешкає 28 861 особа). Н. знаходиться на лівому березі р. Устя (Замчик; притока Пів­ден­ного Бугу), за 246 км від Києва та 45 км від обл. центру. Площа 10,9 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 12 082 особи (складає 106,9 % до 1989); станом на 1 січня 2019 — 11 662 особи; пере­важно українці. Залізнична станція (від­крита 1899). Проходять автомобіл. шляхи Знамʼянка–Кропивницький–Львів, Н.–Могилів-По­дільський і Н.–Ямпіль. Побл. Н. і с. Сажки в ур­очищі Великі Вали досліджено Немирівське городище скіф. періоду (7–6 ст. до н. е.; нині па­мʼят­ка археології нац. значе­н­ня), а у його серед. частині (Малі Вали) — городище уличів (10–11 ст.). За легендою, тут було давньорус. м. Мирів, що зруйнувало монгол. військо. У Н. та околицях виявлено залишки поселень трипіл. та черняхів. культур і ран­ньо­сло­вʼян. часу (6–7 ст.). Вперше згадується 1506 в ярлику крим. хана Мен­ґлі-Гірея I як насел. пункт Немир. Від серед. 16 ст. належав князям Четвертинським, потім — князям Збаразьким і Вишневецьким. Після Люблін. унії 1569 навколишні землі від Великого князівства Литовського ві­ді­йшли до Польщі. Від­тоді адміністративно належали до Брацлав. воєводства. 1581 на­дано Маґдебур. право. На­прикінці 16 — на поч. 17 ст. збудовано замок і міські укріпле­н­ня. 1603 тут почала формуватися євр. громада. 1626 засн. немирів. православне братство, що боролося з насаджува­н­ням католицизму. Деякі жит. брали участь у козац.-селян. пов­стан­ні на чолі із С. Наливайком і Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 31 травня 1648 козац. загін хитрістю, вдаючи себе за поляків, захопив Н. і вбив значну кількість євреїв (зокрема й тих, які прибули із навколиш. сіл для захисту за міськими мурами). На­прикінці червня того ж року від­бувалися жорстокі бої між козаками та військом Я. Вишневецького. Від 1648 — сотен. центр Кальниц. полку (згодом — Брацлавського). У березні 1654 польс. війська захопили Н. та вбили багато його мешканців. 1663–72 — під контро­лем укр. геть­манів, які ви­знавали зверх­ність Польщі. 1672–99 — під турец. протекторатом. Був резиденцією геть­мана Ю. Хмельницького (1678–81) і наказ. геть­мана Я. Драгинича (1681–83). На­прикінці 17 — на поч. 18 ст. Н. пере­творений на опор. пункт поляків на Поділ­лі, став власністю магнатів Потоцьких. 1702 і 1704 Немирів. замок захоплювали пов­стан. загони С. Палія. 1711 звідси роз­почав Прут. похід на Туреч­чину рос. імператор Петро І. У серпні–вересні 1737 проведено Немирів. кон­грес за участі дипломатів Австрії, Польщі, Росії та Туреч­чини, які домовлялися щодо укладе­н­ня мирного договору у ході рос.-турец. вій­ни. 1768 широкого роз­маху набрало пов­ста­н­ня Коліївщина. 1775 було 326 дворів, проживали 5419 осіб. У 2-й пол. 18 ст. роз­почалося екон. зро­­ста­н­ня. 1779 Н. отримав до­звіл на проведе­н­ня 8-ми щоріч. ярмарків. Двічі на тиждень проводили базари. Потоцькі заснували навч. заклад для шляхет. молоді. 16 травня 1787 Н. від­відав польс. король Станіслав-Авґуст Понятовський. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Однак і надалі Н. був одним із знач. польс. культур. центрів. Згодом став осередком брацлав. хасидів. 1793–96 — містечко Брацлав. намісництва; 1797–1925 — Поділ. губ.; 1797–1923 — Брацлав. пов.; до 1923 — волос. центр. На­прикінці 18 ст. закладено Немирівський парк (85 га; від 1990 — па­мʼятка садово-парк. мистецтва заг.-держ. значе­н­ня). 1809 збудовано цегел. завод. Здавна були роз­винені нар. промисли, зокрема й килимарство. Від 1816 у маєтку Потоцьких діяла ткац. мануфактура, що виготовляла 5 тис. аршин сукна на рік; від 1832 — ф-ка вовняних виробів. З Н. від­правляли багато пшениці на продаж, зокрема й в Одесу. 1815 від­крито 4-класне повіт. училище, 1838 — чол. класичну г-зію, у 2-й пол. 19 ст. — жін. гімназію й нар. училище. 1821 у Н. народився поет М. Некрасов, який по материній лінії походить із родини укр. поміщиків Закревських (1971 йому від­крито погру­д­дя, що в тому ж році оголошено памʼяткою монум. мистецтва; скульптор О. Скобликов, арх. А. Крейчі, В. Жигулін). 1855–58 у будівлі на вул. Нижня Гімназична (нині Будівельників, № 24, зведена на поч. 19 ст.) мешкало по­друж­жя фольклориста, етно­графа О. Марковича та письмен­ниці Марка Вовчка (1974 їй встановлено погру­д­дя, від 1977 — памʼятка монум. мистецтва; скульптор П. Мовчун, арх. О. Гайдученя). На Немирівщині Марко Вовчок продовжувала збирати фольклор, у Н. написала повість «Ін­ститутка», оповіда­н­ня «Викуп», «Горпина», «Козачка», «Одарка», «Отець Андрій», «Свекруха», «Сестра», «Сон», «Чумак» (уві­йшли до зб. «Народні оповіда­н­ня», С.-Пе­тербург, 1857), «Игрушечка», «Катерина», «Купеческая дочка», «Надежа», «Маша», «Саша». На поч. 1860-х рр. Н. ві­ді­йшов у власність графа, колекціонера та мецената Г. Строганова, який був одружений на М. Потоцькій. Потім містечком володіла їхня дочка М. Щербатова, яка зробила знач. внесок у його екон. і культур. роз­виток. 1872 засн. один із найбільших на Поділ­лі цукр. заводів і гуральню (пізніше Немирівсь­кий спиртовий завод; 1992 на базі кальвадос. цеху від­крито під­приємство «Nemiroff», що згодом стало між­нар. горілчаною компанією). 1880–83 введено в екс­плуатацію 2 друкарні. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст., крім за­значених під­приємств, працювали тютюн. ф-ка, ф-ки з виготовле­н­ня цвяхів, свічок, пивзавод, 2 водяних млини, крупорушка, олійня, миловарня, шкіряна й екіпажна майстерні, з освіт. закладів також функціонувала філія Київ. товариства грамотності. За Всерос. пере­писом насел. 1897, проживали 8920 осіб, з них 5287 євреїв. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Більшовики жорстоко роз­правилися зі своїми політ. опонентами, а 20 січня 1920 роз­стріляли княгиню М. Щербатову, її сина та дочку. 1923–30 — у складі Вінн. округи; від 1932 — Вінн. обл. Від 1923 — смт, від 1985 — місто рай. значе­н­ня. 1926 проживали понад 7,2 тис. осіб, з яких бл. 57 % складали євреї. У між­воєн. період модернізовано та реконстру­йовано спирт. і цукр. заводи, споруджено промкомбінат, завод фрукт. вод і маслосировар. завод. 1931 створ. Немирів. МТС. У тому ж році засн. пед. технікум (від 1945 — пед. училище, від 1957 — ім. Марка Вовчка; 1979 пере­ведено у Він­ницю, де нині функціонує як гу­манітарно-пед. коледж), 1945 — буд. технікум (нині Немирів. коледж будівництва, економіки та дизайну), 1977 — ПТУ № 10 (нині Немирів. профес. ліцей). Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 22 липня 1941 до 10 січня 1944 та від 14 січня до 16 березня 1944 — під нім. окупацією. Діяв осере­док руху Опору. У вересні 1941 нацисти помістили євреїв у ґетто, а у листопаді 1941, липні 1942 та на поч. 1943 вчинили їхні масові вбивства. У 2-х брат. могилах поховано понад 180 рад. воїнів, які брали участь у визволен­ні Н. і навколиш. сіл. Пізніше був споруджений памʼятник воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Декілька десятиліть Н. був райцентром. Від 2020 — у складі Вінн. р-ну. У Н. — 2 навч.-вихов. комплекси («заг.-осв. школа № 1 ім. М. Леонтовича-гімназія» та «заг.-осв. школа № 2-ліцей»), школа-інтернат ім. М. Некрасова, 3 дитсадки; дит. мист. школа, Центр дит. і юнац. творчості, ДЮСШ; «Літературна Немирівщина» Музей, б-ка, міський Палац культури, Будинок культури; санаторій «Авангард», лікарня, амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Виходить г. «Прибузькі новини». Памʼятки архітектури: нац. значе­н­ня — чол. (нині навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа № 2-ліцей») і жін. (нині коледж будівництва, економіки та дизайну) корпуси гімназії (1815), електро­станція та млин (2-а пол. 19 — поч. 20 ст.), палац М. Щербатової (зведений 1894–1917 на місці палацу Потоцьких, що існував 1840–85; нині санаторій «Авангард»); місц. — келії (1845) та Свято-Троїц. церква (1881) Свято-Микол. монастиря (нині Немирівський Свято-Троїцький ставропігійний жіночий монастир). Збереглися костел св. Юзефа Обручника (1805–30; у 1930-х рр. закрито, а 1995 повернуто катол. громаді) та колишня будівля кірхи (1842; нині пожежна частина). Для потреб православних вірян 2008 освячено собор архістратига Михаїла, 2016 — Свято-Покров. храм. Діють проте­стант. і юдей. громади. У Н. встановлено погру­д­дя І. Франка та уродженців Немирівщини композитора, хор. диригента, муз.-громад. діяча М. Леонтовича й архітектора В. Городецького. 2016 від­крито памʼятний знак Героям Небес. сотні та учасникам бо­йових дій на Донбасі. Тут народилися фахівець у галузі електротехніки і механіки, чл.-кор. АН СРСР К. Круг, фахівець у галузі екон. кібернетики, чл.-кор. НАНУ О. Власюк, історик, право­знавець І. Балінський, гео­граф В. Бу­данов, фахівець у галузі технології жирів та їхніх похідних Ф. Гладкий, лікар-епідеміолог, громад. діяч Ю. Гребінюк, вчений-генетик Ф. Добржанський, акушер-гін­еколог В. Кондратюк, лікар-фізіотерапевт, курортолог, культур. діяч Ю. Ладуба, лікар-терапевт Ю. Мостовий, лікар-нейрохірург Г. Педаченко; літературо­знавець, культуролог В. Китастий, літературо­знавець, драматург З. Мороз, письмен­ник А. Янченко; художник декор.-ужитк. мистецтва Р. Оврах, живописці Я. Ольшанецький, М. Чулко, мистецтво­знавець М. Юр; муз. акустик, музико­знавець П. Барановський, композитор І. Хуторянський; актриси, нар. арт. УРСР Л. Бугова та Л. Гак­кебуш (за де­якими даними, тут народився також її брат — лікар-психіатр В. Гак­кебуш), режисер, актор, засл. арт. УРСР Г. Ігнатович, артист балету, балет­мейстер, засл. арт. Молд. РСР В. Залевський; громад. і кооп. діяч, банкір Х. Барановський. З Н. повʼязані життя та діяльність письмен­ника А. Новодворського, лікаря-психіатра, історика, письмен­ника Ю.-А. Ролле, живописця І. Сошенка (усі — 19 ст.); право­знавця, економіста В. Базилевича, педагогів, громад. діячів Ф. Вороного, І. Ничипоренка, М. Чалого, біо­фізика О. Яницького, письмен­ників Г. Мачтета, М. Трублаїні, політ. діяча, публіциста В. Дебагорія-Мокрієвича, польс. письмен­ника, громад.-політ. діяча Т.-Т. Єжа, актора Є. Недєліна; фахівця у галузі до­шкіл. вихова­н­ня, дійс. чл. НАПНУ А. Богуш, педагогів І. Єременка, Є. Кучеренка, вченого-агронома С. Власюка, лікаря-гігієніста В. Чернюка, поета О. Корсовецького, живописця М. Кучера, спів­ака, засл. арт. України О. Кримчака. На Немирівщині побували письмен­ники та поети І. Котляревський, Т. Шевченко, О. Пушкін, М. Старицький, О. де Бальзак, композитор Ф. Ліст, хірурги М. Пирогов, В. Філатов та ін. У 1940–50-х рр. Н., його палац, парк, ставки й унікал. будівлі увічнив засл. художник УРСР Г. Малаков (2008 у Києві його брат Д. Малаков уклав альбом «Немирів у малюнках Георгія Малакова»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю