Неогеновий період і неогенова система, Неоген

НЕОГЕ́НОВИЙ ПЕРІ́ОД І НЕОГЕ́НОВА СИСТЕ́МА, Неоген (від нео… та …ген) — другий період кайнозойської ери та від­клади, що утворилися в той час. Неоген. систему (Н. с.) встановив австр. геолог М. Гернес (1853) у складі виділених англ. геологом Ч. Лайєлем (1833) 2-х від­ділів: міоцену та пліоцену. Неоген. період (Н. п.) на­став бл. 23 млн р. тому після палеоген. періоду та тривав до антропоген. (четвертин.) періоду. Див. Кайнозойська ера і група, Міоценова епоха і міоценовий від­діл, Пліоценова епоха і пліоценовий від­діл, Палеогеновий період і палеогенова система, Антропогеновий період і антропогенова система. Міоцен ділять на нижній (аквітан, 23,7–21 млн р. тому; бурдігал, 21–16,3 млн р. тому), середній (лангій, 16,3–13,6 млн р. тому; сер­равалій, 13,6–11,2 млн р. тому) і верх­ній (тортон, 11,2–7,1 млн р. тому; мес­сін, 7,1–5,3 млн р. тому) під­від­діли; пліоцен — на нижній (занклій, 5,3–3,5 млн р. тому), середній (пʼяченцій, 3,5–2,6 млн р. тому) та верх­ній (гелазій, 2,6–1,75 млн р. тому). У Н. п. орган. світ по­ступово набув рис, близьких до сучасних не тільки у родовому та видовому складі флори і фауни, але і в їх простор. роз­міщен­ні, тобто в зоо- та фітогеогр. провінціях. Напр., особливістю міоцен. флори порівняно з палеогеновою є по­ступове зменше­н­ня та зникне­н­ня теплолюб. форм. Н. п. є геократичним, від­мічений знач. мор. ре­гресією в різних місцях Земної кулі й інтенсив. ороген. рухами. У назем. фауні ссавців на межі палео­гену та неогену (Н.) від­булися значні зміни: вимерли сумчасті, давні примітивні хижаки креодонти, великі групи примітив. копитних (амбліподи, частково титанотерії, низка груп парнокопитних). Замість них у всіх гілках ссавців роз­вивалися сучасні сімейства та роди хижаків, копитних, хоботних (мастодонти та динотерії). Зʼявилися ведмеді, гієни, куниці, собаки, антилопи, бики, вівці, жирафи, людиноподібні мавпи, нові роди комахоїдних і гризунів. У серед. Н. внаслідок появи сухопут. мостів (Берінгії та ін.) почалися міграції, широкого роз­по­всюдже­н­ня набула характерна для степів фауна, зокрема трипалі коні — гіпаріони. З неоген. мор. фауни майже всі роди та багато видів двостулк. і черевоногих молюсків існують донині. На поч. Н. в результаті альпій. складчастості під­нялися хребти Альпій.-Гімалай. гірського поясу (Атлас, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Кавказ, Гімалаї, Гіндукуш). У цей час виникли 2 мор. басейни: Тетіс (мав вільний звʼя­зок із Світ. океаном, обмежений площею сучас. Серед­зем. моря) і Паратетіс (звивався серед різних частин Альпій. системи, тягнувся через сучасні тер. Швейцарії, Баварії, Сербії, Румунії, Пд. України та Росії, Віден. і Панон. басейни, паралельно Тетісу від бас. Рони до Зака­спій. областей). У Паратетісі внаслідок періодич. втрати звʼязків зі Світ. океаном спо­стерігається чергува­н­ня нормальномор., солонуватовод., прісновод. і континент. осадів. Дослідж. неоген. від­кладів, що були ґрунтовані пере­важно на молюсках і бентос. форамініферах, при­звели до побудови стратигр. ярус. шкали, повʼязаної із Серед­земномор. регіоном — здебільшого Італією (лангій, сер­равалій, тортон, мес­сін, занклій, пʼячен­цій, гелазій) та Францією (аквітан, бурдігал). Стратигр. роз­поділ Н. складний і до остан. часу мав локал. характер. Унаслідок від­окремленості низки епіконтинент. неоген. басейнів Європи та Перед. Азії, як і западин Альпій. зони (Пан­нон. западина та її Віден. гілка) і Понто-Ка­спій. обл., там роз­робляли власну страти­графію. Пд. України — регіон класич. роз­витку неоген. осадів Чорномор.-Ка­спій. бас. (Понто-Ка­спію), що від­носиться до тер. Сх. Паратетісу. Ґрунтовну неоген. шкалу Понто-Ка­спію за фауною молюсків склав проф. Університету св. Володимира у Києві М. Андрусов, який виділив майже всі нині існуючі в цьому регіоні стратони (регіо­яруси). Від­тоді сут­тєвий внесок у ви­вче­н­ня Н. на території України зробили О. Алексєєв, І. Барг, І. Венглінсь­кий, О. Вʼялов, Ю. Гапонов, П. Гожик, В. Горецький, В. Дідковський, М. Жуков, В. Зосимович, О. Короткевич, Л. Кудрін, В. Ласкарев, М.-А. Ломніцький, Г. Михайловський, Г. Молявко, М. Носовський, Н. Пименова, К. Пржемиський, Л. Рековець, В. Семененко, І. Синцов, С. Сябряй, Ю. Тесленко, В. Топачевський, В. Фрідберг, І. Хоменко, І. Яцько та ін. Знач. про­грес у страти­графії Н. від­бувся в остан­ні декілька десятиліть 20 ст., коли реалізовано Між­нар. проект глибоковод. бурі­н­ня. Були роз­бурені глибоководні осади Світ. океану від серед. мезозою до сучасності. Отримані дані показали, що у межах тропіч., субтропіч. і помір. поясів наявна єдина послідовність комплексів планктон. мікроорганізмів (форамініфер, нанопланктону тощо), а зони змінюють одна одну в єдиній послідовності при змикан­ні їх границь, під­тверджуючи тим самим їх хроностратигр. природу. Для стратифікації Н. залучили нові групи організмів, зокрема планктон­них з вапняковим і кремʼяним скелетом, а на їх основі зробили кореляцію зі схемами та шкалами, побудованими з викори­ста­н­ням фіз. і геохім. методів (палеомагніт. і ізотоп. шкал тощо). Як синтез зонал. страти­графії, зокрема датованих рівнів (час появи та зникне­н­ня індекс-видів), встановлених за планктоном і палеомагніт. даними, була складена мікропланктон­на часова шкала. Глобал. стандартні шкали неоген.-четвертин. від­кладів практично збігаються за кількістю виділених зон. Шкала за планктон. форамініферами (N) налічує 23 зони, а за нанопланктоном (NN) — 21. Встановлено тісний звʼя­зок у роз­поділі планктон. організмів з широт. кліматич. зональністю. Протягом усього кайнозою та Н. зокрема від­бувався по­ступовий процес зміни кліматич. умов від теплих до сучасних. Це було без­посередньо повʼязано з осциляціями Антарктич. льодовик. покриву. Хвилі похоло­да­н­ня, що очевидно впливали і на адаптивну радіацію ссавців, зафіксовані (за даними ізотопії з бентос. форамініфер з глибоковод. від­кладів різних р-нів неоген. океану), зокрема на рівні 17, 15, 9, 7, 2,6 млн р. тому. Інтенсивне горо­утворе­н­ня су­проводжувалося сильним вулканізмом. Майже всі сучасні вулкани існували вже у Н. Виверже­н­ня вулканів від­бувалося на тер. Закавказ­зя, Кавказу, Європи, зокрема на плато Франції, у долині Рейну, на зх. схилі Українських Карпат. У Н. у звʼязку з гороутво­ре­н­ням набули пошире­н­ня різні уламк. гірські породи. На тер. Пд. України Н. пред­ставлений осадами великих солонуватовод. епіконтинентал. морів — широкий роз­виток мали вапняки, мергелі, глини тощо. Міоцен Чорномор.-Ка­спій. бас. поділяють на нижній («верх­ній майкоп» з регіо­ярусами: кавказький, сакараульський, коцахурсь­кий, тарханський), середній (чокракський, караганський, конкський, сарматський), верх­ній (мео­тичний, понтичний); пліоцен — кім­мерійський і куяльницький регіо­яруси. У солонуватовод. осадах пізнього міоцену і пліоцену Сх. Паратетісу 1978 встановлено нанопланктон, що разом з проведеним комплексом палеомагніт. дослідж. дало змогу вперше для СНД здійснити пряму кореляцію Н. Паратетісу і Тетісу та провести межу між міоценом і пліоценом у покрівлі понтич. від­кладів. З піщаними фаціями Н. повʼязані великі цирконо-ільменіт. родовища УЩ, роз­сип. золота та діамантів. Корін­ні золоті родовища роз­робляють на Закарпат­ті (с. Мужієве Берегів. р-ну). Заслуговують на увагу великі родовища буд. матеріалів, бентоніт. і монтморілоніт. глин.

Завантажити статтю