Неоконсерватизм — Енциклопедія Сучасної України

Неоконсерватизм

НЕОКОНСЕРВАТИ́ЗМ (від нео... і консерватизм) – ідейно-політична течія, що визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу, починаючи від другої половини 1970-х pоків (наприклад, «рейґаноміка», «тетчеризм»). Як ідеологія Н. поставив під сумнів діючу кілька десятиріч кейнсіан. політику, а також саму діяльність «соціальної держави», зробив спробу подолати етатистський підхід лібер.-реформіст. політиків до розширення держ. регулювання соц.-екон. життя. В основу екон. курсу було покладено монетарист. модель Чиказ. школи (М. Фрідман, М. Фелстайн), а також т. зв. економіку ринку (Дж. Ґілдер, Ф. фон Гайєк), які орієнтували на звільнення приват. бізнесу від надмір. держ. втручання, всебічне стимулювання ринк. відносин, приват. підприємництва. Кредо «нового консерватизму» в економіці – заміна реформіст. моделі розвитку монетарист. моделлю, орієнтованою на звільнення приват. капіталу від надмір. держ. втручання, всебічне стимулювання ринк. відносин, приват. підприємництва. У соц. сфері ліберал.-реформіст. курс поступився місцем «економічному реалізму», скороченню зростання соц. витрат, перенесенню їх у приват. сектор. У політ. сфері Н. характеризується неоконсерват. переорієнтацією щодо проблем політичної влади, демократії, політ. участі, функцій і прерогатив держави, бюрократії в напрямі посилення елітар. тенденцій і антибюрократ. настроїв. Ставиться завдання функціонал. посилення політичної системи, пошуку ідей більш ефектив. влади, зміцнення законності й порядку, традиц. морал.-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадянського суспільства та збалансованість відносин сусп-ва з природою. Набуття Н. у короткі терміни статусу впливової політ.-ідеол. доктрини певною мірою пов'язано з тим, що його підтримала досить широка соц. база. Н. спрямований на відстоювання традиц. звичаїв та цінностей, нац., реліг., культур., гуманістичних. Н. вважає за необхідне створення нової сусп. філософії, що поєднувала б осн. цінності лібералізму і відповідала б сучас. реаліям розвитку сусп-ва. Успіх Н. пов'язаний з тим, що він виявився досить ефективним у багатьох аспектах: у низці країн вдалося приборкати інфляцію, зменшити безробіття, стимулювати ділову активність, ліквідувати збитк. галузі пром-сті. Він надав людям зрозумілу форму взаємовідносин, узгодивши рац. ставлення до дійсності з морал. принципами. Неоконсерватив. курс синтезував у своїй ідей. основі не лише досягнення консерватизму, а й гуманіст. уявлення лібералізму, соціалізму й низки ін. соц.-політ. вчень. Відштовхуючись від ідейно-теор. бази Н., сучасні неоконсерватори шукають серед. шлях між деструктивністю неприборканої ринк. стихії та неефектив. держ. регламентацією всіх сфер сусп. життя. У більшості країн Заходу Н. виступає як могутня інтелектуал. сила. Прихильники політ. позицій, що втілюють у собі зазначені риси, об'єднуються в консервативні партії. Найбільші з них – Консервативна партія Великої Британії (виникла 1867), Консервативна партія Данії (1916) та ін. Знання сутності й осн. рис Н. сприяє кращому розумінню європ. і світ. політ. процесів, деяких заг. цивілізац. закономірностей розвитку сучас. сусп-ва та необхід. структур. змін у ньому.

Літ.: Себайн Дж.-Г., Торсон Т.-Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. К., 1997; Консерватизм: Антологія. К., 1998; Василькова С. Проблема ідентичності сучасного консерватизму // Людина і політика. 2003. № 6; Удовенко О. Ю. Неоконсерватизм як актуальна проблема на прикладі Великої Британії за часів урядів Маргарет Тетчер // Наука. Релігія. Сусп-во. 2013. № 1; Майданюк В. Ідеологічні відмінності соціальної політики неоконсерватизму та неолібералізму // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Філос.-політол. студії. 2019. Вип. 24.

О. В. Бабкіна


Покликання на статтю