НЕОЛІ́Т (від нео... і λίθоς — камінь) — епоха зародже­н­ня та пошире­н­ня від­творювального господарства (землеробство, скотарст­во), археологічним критерієм ви­окремле­н­ня якої є найдавніший глиняний посуд. Від­творюв. госп-во виникло бл. 10 тис. р. тому на Близькому Сході. У Європу (зокрема й в Україну) його носії потрапили з Пд. Малої Азії через Балкан. п-ів. Неолітизація України від­булася в 7–6 тис. до н. е. одночасно із пошире­н­ням неоліт. землеробів у Центр. Європі. На тер. Пд.-Зх. України навички від­творюв. господарства (одомашне­н­ня кіз, овець, вирощува­н­ня окультурених пшениці, ячменю, гороху) та створе­н­ня найдавнішого глиняного посуду за­провадили внаслідок 4-х послідов. хвиль неоліт. колоністи із Подунавʼя: людність гребениківської культури, культури Криш, лінійно-стрічкової кераміки культури, Кукутені-Трипі­л­ля (див. Трипільська культура). У 6–5 тис. до н. е. ці культури утворили Пд.-Зх. провінцію Н. України, яку населяли прямі нащадки найдавніших землеробів Подуна­вʼя та Балкан. У 5–4 тис. до н. е. навички виробництва глиняного посуду, а згодом і від­творюв. господарства поширилися на лісові Пн. і Пн. Сх. України. Під про­гресив. впливом з Пд. Зх. по­стали неоліт. культури Пн.-Сх. провінції Н. України: волин. культура, дні­про-донецька культурно-історична спільність, ямково-гребінцевої кераміки культура, донецька культура. Їхнє насел. виробляло глиняний посуд, але тривалий час не за­ймалося від­творюв. госп-вом. У 5–4 тис. до н. е. у Надпорож­жі та Надазовʼї роз­вивалася сурська культура, у гір. Криму — таш-аїрська культура. Кінець Н. на території України повʼязу­ють із пошире­н­ням перших металевих виробів із міді на Пд. — 5 тис. до н. е., на Пн. — у 4–3 тис. до н. е.